4. Популяція як еволюційна одиниця

Із розвитком генетики стало зрозуміло, що еволюційною одини­цею є не особина, а популяція.

Ви вже знаєте, що популяція — це група організмів, які належать до одного й того самого виду, займають певний ареал і схрещуються між собою. При цьому вони обмінюються генами, тож синички, що живуть на лісовій галявині, або ж латаття на озері — це не що інше, як спільна скарбниця спадкових ознак. Кожна з особин, що нале­жать до популяції, бореться за своє існування й при цьому забезпечує виживання цілого виду, бо ж на кожній із них перевіряється доцільність якоїсь властивості.

Сукупність генів усіх особин, які утворюють популяцію певно­го виду, є генофондом цього виду.

Популяція може перебувати в стані рівноваги, коли вона добре пристосована до умов довкілля, а ті умови достатньо стабільні, щоб не порушувати гомеостазу. Невибагливим кульбабам, наприклад нічого не загрожує. їхні насінинки-парашутики розлітаються на да­лекі відстані, завойовуючи простір, і вил процвітає. В нього немає потреби змінюватися.

Як відбуваються зміни в популяціях?

Насамперед — це статевий добір: у тих істот, звичайно, які розмно­жуються статевим шляхом. Комахи найпершою запилять найбіль­шу, найяскравішу або ж найзапашнішу квітку. Самичка, наприклад, солов’я вибере самця, котрий найкраще співає, заявляючи своє Право на територію, де можна звити гніздо й вивести в ньому пта­шенят. Цій закономірності підлягає й людина.

Джерелом змін, як ви знаєте, є мутації. Мутації домінантних генів одразу «обкатуються» на фенотипі, й якщо вони шкідливі, то Істоти здебільшого гинуть, не лаючи потомства. Якщо ж мутантний алель перебуває в рецесивному стані, то він іноді надовго зберіга­тиметься в поколіннях клітин. Для чого? Бо може виявитися по­трібним, якщо в довкіллі відбудуться відповідні зміни.

Ми вже згадували, що шкідники дуже скоро пристосовуються до засобів боротьби з ними. Це теж еволюційний процес, але чому він такий стрімкий? Виявляється, крім випадкових мутацій із нас­тупним добором корисних ознак, у природі діє ефективніший, аніж вважали донедавна, рушійний механізм. 1951 р. американська до­слідниця Б. Мак-Клінтон, спостерігаючи за зміною забарвлення кукурудзяних зерен, дійшла висновку, що в ДНК є генетичні еле­менти, здатні по ній перемішатися. За це відкриття їй у 1984 р. при­суджено Нобелівську премію. Пізніше було виявлено ще один клас мобільних носіїв спадкової інформації — транс помни, й вони спро­можні формувати «касети», що реагують на комплекс несприятли­вих факторів, кодуючи білки, які чинять їм опір.

Дослідження в ньому напрямку бурхливо розвиваються. Дедалі більше вчених переконуються, що в природі поширення носіїв інформації відбувається й «по вертикалі». Як писав класик вітчиз­няної науки С. М. Гершензон, транспозони «...можуть захоплюва­ти й переносити гени одного хазяїна до іншого, й не лише в межах одного виду, а й навіть від часом далеких один від одного видів».

Барбара Мак-Клінтон тримає в руках кукурудзяний качан того типу, який використовувала в дослідженнях мобільних генів