1.Найпростіші,їх представники та властивості які притаманні цим організмам.

3 історії відкриття

Найпростіших вперше побачив 1675 р. торговець сукном А. Левенгук, зацікавившися попередником сучасних луп й мікроскопа так званим «комариним скельцем», яке збільшувало дрібні предме­ти.

А роздивлявся він усе, шо потрапляло на очі: краплі слини, вишневої наливки, крові, лошівки з діжки під ринвою, наліт на зу­бах.

У XVIII ст. наука вже змогла зорієнтуватися в розмаїтті живого світу: шведський натураліст К. Лінней спромігся «розкласти по поличках» величезну кількість описів тварин і рослин, зібраних по всьому світові, чим започаткував нову науку — систематику.

Як і прокаріоти, найпростіші пристосовуються до будь-яких умов, а тому обжили всю земну кулю. Якщо ж умови стають зовсім несприятливими, вони вкриваються товстою оболонкою й перехо­дять у стан спокою, який може тривати дуже довго. Умови поліп­шились — і найпростіші починають ділитися зі швидкістю приблизно раз на три години.

Саме найпростіші (разом із діатомовими воростями) виробляють три чверті органічної речовини нашої планети, а панцири тих, що жили за доісторичних часів, утворили лужні крейдяні поклади.

Найбільше найпростіших у грунті та прісних водоймах. Серед них є такі форми, що паразитуючи на організмах, спричиняють тяжкі захворювання людини, наприклад малярію, сонну хворобу.

Ознайомимося з окремими представниками світу цих крихітних істот, відзначаючи якісь особливо цікаві властивості, притаманні саме цим організмам.

Амебу протея можна спіймати в ставку або канаві: на вигляд це ледь помітна драглиста грудочка, яка постійно змінює свою форму. Під мікроскопом неважко роз­дивитись, як амеба пересувається: певне місце на її тілі випина­ється, й туди перетікає протоплазма — утворюється псевдоніжка.

А трапиться щось їстівне — мікроскопічна водорість, бактерія — й одразу кілька псевдоніжок схоплять здобич. Вона опиниться в цитоплазмі, й навколо неї сформується вакуоля з травним соком. Нерозчинні ж рештки можуть бути викинуті назовні в будь-якій частині тіла.

Як амеба дихає? Всією поверхнею тіла, що вбирає розчинений у воді кисень. Зайва вода, що при ньому нагромаджується, виво­диться крізь скоротливу вакуолю.

Розмножується амеба мітотичним поділом, коли поділу ядра пе­редує подвоєння генетичною матеріалу — ДНК. Спочатку ділиться ядро, дві його половинки розходяться в різні боки, а потім впопе­рек усього тіла утворюється перетинка. Скоротлива вакуоля зали­шається в одній половинці, а в інший вона формується заново.

Драглисте напівпрозоре тіло деяких амеб сховане в мушлях. У прісних водоймах живуть мушлеві амеби, а в морях — здебільшого на дні — форамініфери. Прісноводна мушлева амеба, розмножуючись, вистромляє назовні половину свого тіла, навколо нього утворюється нова мушля, після чого відбувається мітоз. Обидві амеби розходяться.

Мушлі форамініфер дуже гарні, а їхні родичі — радіолярії, шо плавають у водній товщі, нагадують найвишуканіше ювелірні прик­раси. Характерні риси групи

• Наявність внутрішнього мінерального кістяка, основу якого складають спікули.

• Псевдоподії представлені еуаксоподіямі.

• У багатьох є центральна капсула - структура, усередині якої розташовується ядро і прилеглий до нього ділянку цитоплазми.

Радіолярії малорухливі, механізм їх харчування вивчено недостатньо. У багатьох радіолярій, що живуть в фотічній зоні води, в цитоплазмі зустрічаються автотрофні симбіонти.

Деякі рослинні джгутиконосці вбрані в паниири найхимерніших форм, численні відростки на яких дають змогу вільно ширяти в товщі води. До них напежить ночесвітка, яка спричинює — світіння морської води.

Тваринні джгутиконосці здебільшого паразитують на організмах, спричинюючи тяжкі хвороби людей і тварин. Так, трипаносома, яку Розносить муха це-це, в тропічній частині земної кулі викликає сонну хворобу, яка дуже виснажує людину й може завершитися смертю. Іншого джгутиконосця-паразита — лейшманію — розносять Москіти: він спричиняє виразки, які довго не заживають і лишають

грубезний рубець.

Та найбільше живому світові дошкуляють найпростіші, які представляють клас споровиків. їх близько 4000 видів, і всі вони — паразити. Найвідоміші з хвороб, шо їх викликають споровики, — малярія, або ж болотна пропасниця.

Напади повторюються раз на три дні (триденна малярія), раз на чотири дні (чотириденна), а за особливо тяжкої форми (тропічна малярія) — шодня.

Хіна незамінна при лікуванні хворих на малярію, однак ефек­тивнішим засобом боротьби із самою хворобою є винищення ма­лярійних комарів. Для цього осушують болота й застосовують отру­тохімікати. Екологічно найоптимальнішим вважають розведення ри­бок гамбузій, батьківщиною яких е Південна Америка. Гамбузії жив­ляться личинками малярійних комарів, не даючи їм розплоджуватися.

Інфузорії: ускладнення будови

Вони з такою швидкістю перетинають оглядове поле мікроскопа, що їх важко роздивитися. Це тому, що їхнє верете­ноподібне тіло густо вкрите виростами цитоплазми — війками, які роблять до 30 помахів за секунду. Най­краще вивчено представника цього класу — інфузорію-туфельку.

Ця істота має досить складну будову. В неї є глотка — вузька. Заглибина на тілі, котра закінчується ротовим отвором, і пороши­ця, крізь яку активно виводяться неперетравлені рештки їжі. Є та­кож густа сітка тяжів, які регулюють рух війок і змінюють форму тіла інфузорії: в разі потреби вона стане вузькою й прошилиться крізь найменшу щілину.