11. Філософське вчення Арістотеля

Аристотель – (3 ст. до н.е.) – найвидатніший філософ античності, учень Платона. Ще при житті Платона Аристотель стає в пряму опозицію до Платонівського ідеалізму. На відміну від Платона він заперечував самостійне існування загальних понять – ідей. Аристотель вважав, що неможливо щоб сутність речей перебували в особливому світі, окремо від самих речей. Лише матеріальний світ існує, а окремих від нього ідей немає. Реальні самі речі, які можна пізнати емпіричним, дослідним і чуттєвим шляхом. Саме про реальні речі люди і створюють загальні поняття.

Отже, об’єктом філософського пізнання може бути тільки світ тілесних речей і предметів. Філософію він поділив на: Теоретичну; Практичну.

Теоретична філософія містить у собі „Метафізику” ( у Аристотеля це - наука початки буття і початки пізнання світу), математику і фізику.

Практична філософія складається з етики, політики, риторики, економіки поетики.

Якщо частково науки пізнають окремі сторони буття, то Філософія – досліджує суще як таке, його загальні і основоположні принципи, причини і начала.

Аристотель ділить Філософію на „першу філософію” і „другу філософію”(відповідно фізику).

Так, у „Метафізиці” він окреслює завдання „першої філософії” – досліджувати буття. Сутність в своєму першому значенні, як зазначає він, є предмет, що має самостійне буття, як наприклад: ця окрема людина, окрема тварина, окрема дерево. Тобто – це одиничне, окреме буття речі.

У „Метафізиці” Аристотель зазначає, що сутність буття кожного предмету, речі складає їх: Форма – „Форма я називаю суть буття кожної речі і її першу сутність”. Другим важливим структурним принципом є матерія, як те, з чого складається річ. Тобто, щоб форма змогла себе реалізувати вона доконечно повинна з’єднатися з матерією. Н/Д Що собою являють мідні кола, ми стверджуються двояко: про матерію – кажучи, що це мідь, і про форму – кажучи, що це така-то фігура. Завершує „першу філософію” Аристотель вченням про рушійну першопричину буття – Бог, що і є джерелом і причиною руху і всякої зміни. Етичні вчення – Аристотеля визначають людину, як живу істоту наділену не тільки теоретичним розумом, але і практичним. На цій основі буття людини – це життя в діяльності. Діяльність людини спрямована на здобуття вищого Добра.

Але Аристотель не допускає в своєму „етичному вченні” ідеї вроджених доброчинностей чи інших моральних атрибутів, а навпаки, наполягає на тому, що всі вони набуті в процесі життя людини, її доцільної діяльності, вміння жити помірковано, обачливо.

Політичне вчення Аристотеля. „Держава є спільнотою вільних і рівних людей”. Людина є головним структурним елементом держави, а держава для неї є основою її буття взагалі. Досконала держава, на думку А., це та ,що має оптимальні можливості реалізувати мету і можливості буття людини.

„Економіку” він відокремлює, як тип господарської діяльності і пов’язує її з розумним і поміркованим задоволенням господарських потреб.

Як важливим фактором збереження могутності і цілісності держави, Аристотель висловлює публічне виховання громадян.