9 Моральна філософія Сократа

Сократ (5-4 ст. до н.е.) висуває думку про те, що істинним світом людини (моральна істота) є її внутрішній світ. Пізнання цього світу здійснюється не чуттєвістю, а розумом, раціональністю. Він вважає, що в багатьох своїх характеристиках люди однакові, тому пізнання однієї людини дає знання про людей і світ в цілому. «Людино, пізнай саму себе, І ти пізнаєш весь світ» — таке філософське кредо Сократа. Пізнати самого себе — означає знайти і поняття моральних якостей, властиві всім людям.

Сократ не залишив після себе філософських трактатів, бо принципово нічого не писав, вважаючи своїм головним завданням - навчити людей мислити за допомогою дискусій і бесід, про його погляди ми знаємо з праць його учнів, зокрема Платона. Сократ доводив, що в людській свідомості є не просто індивідуальні думки, а всезагальне, все обов’язкове знання. Але це знання індивід може набути лише власними зусиллями, а не одержати зовні. Звідси - прагнення шукати істину в діалозі, критично оцінювати загальноприйняті думки.

У бесідах та дискусіях сформувався філософський метод Сократа. Його суть полягала в наступному: істина не знаходиться і не виникає у голові окремої людини безпосередньо. Вона народжується у процесі діалогу між людьми, що спільно шукають істину, в процесі стикання протилежних думок та точок зору. Саме мистецтво вести суперечку він називав діалектикою.

Сократ ніколи не вважав себе «мудрим» («софос»), а лише «філософом», тобто таким, що любить мудрість. Тому-то він полюбляв говорити: «Я знаю, що я нічого не знаю». Легенда свідчить, що він твердив своїм учням: «Чим більше я знаю, тим більше не знаю». При цьому він пояснював це таким чином. Сократ креслив перед учнями два кола: велике та маленьке. Велике коло — це те, що він знає, маленьке — це те, що знають учні. Але, міркував він, поза колом перебуває галузь невідомого, і коло стикання з невідомим для нього набагато більше, ніж у них. Тому-то, чим мудріша людина, тим краще вона розуміє, як багато їй невідомо, тим менше у неї самовпевненості, самовдоволеності, зарозумілості.

Сократ вважав, що ф-я є розумінням того, що таке добро і зло. Аморальні вчинки людей він пояснював як результат незнання істини. Зло — це результат незнання доброго. Якщо людина знає, що таке добро, вона ніколи не вчинить зла. Знання с джерелом морального вдосконалення людини. Тільки високоморальна людина може бути щасливою.

10. Філософія Платона

Життя і діяльність Платона припали на час найвищого розквіту Афін. Це був період розквіту науки, культури, мистецтва, зміцнення античної демократії. На двадцятому році життя доля звела його із Сократом. Роки їхньої дружби серйозно позначилися на становленні його філософії.

Платон приходить до відкриття особливого виду буття, реальності, яку не сприймаємо відчуттями, однак вона існує об'єктивно, незалежно від фізичного буття і становить собою світ ідей.

Платон подає Ідеї в трьох головних функціональних проявах. По-перше, в онтологічному, коли ідею розглядає як своєрідний прототип, модель, взірець(за якими створюються речі) або сутність усього існуючого. По-друге, в логічному, коли ідею трактує як загальне поняття, що служить засобом пізнання речей і предметів. По-третє, у телеологічному, коли ідею розглядає як мету, до якої як до верховного добра тягнеться все існуюче.

Кожна річ має душу як частину Світової Душі, її не можна пізнати раціонально, так само, як і найвище Благо, до якого можна лише прагнути. Світ платонівських ідей не є хаотичним чи механічним їх нагромадженням. Ідеї є певним чином упорядковані, мають ієрархічну побудову. Ідею

Основоположним принципом моралі Платон вважає ідею Добра. Добра Платон ототожнює з Богом. На перше місце виставляє Платон таку чесноту, як мудрість.

Суспільно-політичні погляди Платона найповніше викладені у трактаті «Держава».Так, він вважає, що як у душі людини існує три її начала, так само і в державі повинні існувати три групи громадян, чи три соціальні верстви населення, які підпорядковані одні одним.

Розумній частині душі, що є носієм такої чесноти, як мудрість, відповідає в державі клас, або стан, філософів. Саме вони мають очолити державу й забезпечити вищу справедливість. Друга чеснота, яку виділяє Платон, є мужність. У державі їй відповідає така частина населення, як вояки (варта). Третю групу громадян у державі становлять ремісники, землероби, купці, робітники. Їхня чеснота – поміркованість, чуттєвість – вони забезпечать матеріальне благополуччя держави. За вченням Платана, людина існує заради держави, а не держава існує для людини. Людина, її воля та щастя, морально-етична досконалість віддаються в жертву держав. Мета держави — сприяти розквіту держави, її могутності.