84. Ідея екологічної Конституції Землі (соціально філософський аспект)

Коли через 5 років після конференції у Ріо, у червні ХІХ спеціальна сесія Генеральної асамблеї ООН з проблем довкілля та сталого розвитку констатувала незадовільне виконання рекомендацій Ріо-92 більшістю держав світу, однією з основних причин цього був юридично необовязковий характер документів Ріо. Восени 2002 року в Йоганнесбурзі на саміті країни учасниці Ріо-92 звітувались про 40 конкретних завданнях “Порядку Денного”, і побоювання скептиків виправдались, про невиконання запланованих рішень. Той факт що економіка не може бути ефективною, якщо вона не є екологічно спрямованою насправді розуміється далеко не всіма. Ось на цьому тлі виникла ідея Екологічної Конституції Землі, пропозиція надати юридичну обовязковість основним принципам міжнародного співробітництва в галузі збереження природного довкілля.

Вченими України було висунуто й обгрунтовано ідею підготовки і затвердження світовим співтоваристов якісно нового, досі небаченого документа – “Екологічної Конституції Землі, тобто загальної для всіх без винятку країн світу Закону збереження життя, який, не загрожуючи суверинітету жодної країни, її політичному устрою, національним інтересам, водночас забезпечував би кожній державі зокрема і світовому співтовариству вцілому екологічну безпеку, а окремій людині нормальні для її життя природні умови як нині так і в майбутньому. Цей документ повинен був містити би у собі положення обовязкової юридичної сили, які стосуються безпосередньо відвернення кризових екологічних явищ, що загрожують здоровю або життю людини. Водночас деякі його положення могли б мати рекомендаційних характер.

Екологічна конституція землі це приклад інтеграції екології і юридичних наук. Це приклад того як концепція сталого розвитку доповнюється і ще буде доповнюватись.

Зрозуміло, що прийняття такого закону цілком відповідатиме, зокрума, і національним інтересам України. і справа не лише в тому що Україна пережила Чорнобильську катастрофу. Екологічна безпека нашої держави, майбутніх поколінь укоаїнського народу є завданням стратегічним. З іншого боку, масштабність запропонованого документу відбиває якісно новий рівень усвідомлення органічної цілісності людства, його життєво важливих іниересів у ІІІ тисячолітті.

85. Етика як загальнофілософська теорія моралі та етичні норми діяльності в науці.

Наука і мораль – дві різні форми свідомості. М. Якимось чином пов язана з наукою. Розвиток освіти сприяє збільшення моралі у людини. Сократ “людина, яка знає, що таке добро не буде чинити зла”. Це нажаль є не так. Освіта – “світло знань” (доба просвітництва). Люди, які займаються наукою є люди моральними. Взаємозв язок науки з етикою (теорія моралі). Аристотель 4ст. до н.є. перший вжив “етику” звернув увагу на те, що має значення для оцінки людини, розуму, як чесноти але мають значення і характер. Етика пройшла великий шлях, центральним в ній є боротьба добра і зла. До основних понять етики належить:

- обов язок; справедливість; чесність; совість; дружба; любов; кохання.

Сковорода вносить морально-етичну спрямованість. Етика розвивається давно, вона є класичною, традиційною наукою. Новітній час вніс широкий розмах в науку етику. Розвилися різні етичні знання в різних галузях.

етика медицини (лікар і пацієнт);

педагогічна етика;

юридична етика (визначено законом), (слідчий і того хто дає покази).

Наука ставала масовою професією.

Порядність, поняття багатогранне:

- ставлення до людей; - до праці; - чоловіка до жінки; - дорослого до дитини;

- людської гідності;

- природи;

- свого слова.

Інтелігентність – (лат. Інтелект-розум) пов язано з розвитком розуму розумової праці. Це ознака високого рівня духовного життя, це сплав інтелектуальних і моральних якостей людини. Джентльмен – людина з високими інтелектуальними (моральними) якостями.

Сенс праці вченого: це пошук істини і забезпечення того, щоб вона служила людству. Мотиви, які визначають людську діяльність:

самореалізація;

утвердження;

досягнення статусу в суспільстві.

Людська природа містить риси, властивості людини, які заважають в досягненні істини:

Поверховість (невміння зосередитись на об єкті дослідження). Помилки носять неумишлений характер. Вчений не може працювати (він працює постійно, голова працює постійно).

Недосконалість інструменту пізнавальної функції. Істина пов язує в собі моменти (помилковості) відносності та абсолютності. Помилки : а.- неточності різного роду в спостереженні в моделюванні, висловлюванні.

в.- шліфування думки – зробити її зрозумілою, абсолютно чіткою, щоб вона була зрозумілою для інших.

Обмеженість наукового потенціалу вченого. Надмірна спеціалізація (надмірна вузькість). Людина яка знає тільки механіку , вона має випадок помилятись.

Світоглядна зашореність. Те що заходить за межі людини не може зрозуміти (значить вчений не побачить цього)

Суб єктивна засліпленість, яка впливає з фанатичної віри в свої погляди, який не вірить в свої помилки.