79.Сучасна філософія і етика природокористування

У другої половини 20ст виник особливий напрямок філософської думки – екологічна філософія або філософія довкілля. Висновок філософії довкілля є таким – якщо людина не бажає остаточно знищити природу і саму себе, вона повинна негайно і докорінно змінити свій спосіб життя – істотно обмежити потреби, оптимізувати к-сть народонаселення, припинити зростання антропогенного тиску на НПС. Це і є сучасний екологічний імператив, тобто наказ.

Іншим напрямком є етика природокористування, де етика (філос. теорія моралі). Природа, її об’єкти та властивості мають відображення в системі морально-етичних та естетичних цінностей людства. Особливостей останнього століття стало розгалуження системи етичного знання. Поряд із загальною етикою виникла низка спеціальних галузей прикладного характеру, наприклад, медична етика, педагогічна, юридична, етика науки. Низка істотно нових ланок виникла і під впливом екологізації суспільної свідомості.

У ході розвитку екологічної філософії сформувалися два світогляди та морально-етичні орієнтації у ставлення людини до природи: Антропоцентризм – коли в центі світу бачиться сама людина; екоцентризм – абсолютом є природа довкілля, саме інтереси збереження природи мають в центрі уваги суспільства. Останній орієнтації і надається перевага представниками екологічної філософії. антропоцентричний принцип слід поєднувати з бережливим ставленням до природи, лише коеволюція суспільства і природи здатна забезпечити справді Сталий розвиток. Не можна абсолютно протиставляти зазначені принципи один одному та віддавати перевагу одному; у дусі діалектичного підходу до світу природно бачити не лише їх боротьбу, а й певну єдність.

От наприклад, білетика – особлива галузь етичного знання, в центрі якої перебуває шанобливе ставлення до всього живого. Стверджує, що кожен біологічний вид є унікальним і збереження його є святим обов’язком людини. Але в слід пам’ятати про те, що не лише віруси, пацюки є живими істотами, а й людина теж. Принцип антропоцентризму у таких випадках теж не можна забувати.

Більш широку модель клопотання людини про НПС пропонує етика землі (їй присвітив своє життя Олдо Леопольд) “Поняття про землю - становить основу екології, але любов та повага до землі належать етиці”. Він говорить, що розвиток етики можна виразити не лише через філософські а й екологічні поняття. Етика в екологічному розумінні – це обмеження свободи дій у боротьбі за існування; у філософському – це розрізнення суспільної та анти суспільної поведінки. Якісно відмінною дисципліною є етика землекористування (як суп-во має викор.земельні площі, родючі грунти), галузь межує з юрид.істор.соц-екон.науками, смисловим центром є хар-р власності на землю. Найширше значення – етика довкілля (екологічна етика) – обіймає всі морально-етичні аспекти ставлення людини до природи, близька до етики землі

80. Філософські засади та зміст концепції сталого розвитку

В пошуках виходу з глобальної ситуації що склалась, світове співтовариство звернулось до ідеї сталого розвитку за рахунок обмеження певних його параметрів. Дедалі відчутнішою ставав тиск на НПС. Людство почало усвідомлювати що Землю необхідно рятувати, причому негайно. Амер-ми вченими була підготовлена доповіді “Стратегія збереження світу”(1980), де вперше був вжитий термін “сталий розвиток”. У доповіді наголошувалось, що розвиток може бути сталим лише за умови, коли враховуються не тільки економічні, але й соціальні і екологічні його аспекти.

З середини 70-х років у програмі ООН з довкілля широко використовувався вислів “розвиток без руйнування”. Пізніше для екологічно прийнятного розвитку вживався термін “екорозвиток”.

Помітним кроком до формування концепції сталого розвитку була публікація доповіді “Наше спільне майбутнє”(1987), підготовленою спеціальною комісією ООН з довкілля та розвитку. У цьому документі вперше було дано визначення нового поняття: сталим почали називати такий розвиток суспільства, що задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти їх потреби. Це визначення не раз піддавалось критиці.

Новий потужний імпульс для поширення ідеї сталого розвитку було дано на конференції в Ріо-де Жанейро в 1992році, яку нерідко називабють “самітом Землі”. Цією конфернцією було ухвалено низку документів, зокрема “Декларація Ріо з довкілля та розвитку”, “Порядок денний на ХХІст”, “Кліматична конвенція”, “Конвенція з біорізноманіття”, “Конвенція з біорізноманіття”. Через 5 років відбулась конференція а Нью-Йорку, а через 10 в Йоганесбурзі.

Концепція сталого розвитку – це інтегративне, наукове та суспільно-політичне утворення ідеальної природи з метою всебічної оптимізації сучасної діяльності людства, основних сторін життя суспільства у взаємодії з природою.