62 Основні форми наукового знання

• Наукова проблема (гр.. завдання) – знання про незнання, про те, що необхідно пізнати. Постановка завдання, проблеми – це завдання науковця-дослідника.

• Науковий факт (лат. зроблене) – це те що є. Найменші вірогідні відомості про об’єкт. Павлов стверджував, що „факти це повітря вченого”

• Гіпотеза – науково-обґрунтоване припущення.

• Наукова категорія – (форма наукового знання) поняття без яких певна галузь не може існувати.

• Ідея – думка що поєднує об’єктивне знання про дійсність і суб’єктивну мету її перетворення.

• Концепція – спосіб розгляду певних явищ їх розуміння. Система поглядів на них.

• Теорія – найвища форма наукового знання, що дає узагальнене цілісне розуміння явищ певної галузі, пояснення причинно-наслідкових зв’язків. Вона прокладає шлях до відкриття законів. Закон – вираз необхідного сталого відношення до явищ дійсності.

63. Методологічна функція філософської теорії

(розглядаю, досліджую).

Суттєвою функцією філософського знання є методологічна. Для розуміння цієї функції необхідно чітко уяснити як спільні риси, так і відмінності таких понять, як метод та методологія. Метод (від гр. шлях дослідження, пізнання) — спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, який обумовлено закономірностями відповідного об'єкта, сукупність правил, прийомів пізнання і перетворення дійсності. Методологія (від гр. шлях до: слідження, пізнання та — вчення), тобто вчення про метод.

Становлення методології як зрілого і всебічного Бачення про принципи, методи і прийоми пізнання відбулось у філософії Нового часу в 17-18 ст. у зв'язку з бурхливим розвитком науки. Відтоді розробка наукової методології стає центром теоретичної думки. Ф.Бекон обґрунтовує метод індукції, Р.Декарт, Б.Спіноза та Г.В. Лейбніц — метод дедукції. Індукція (лат. наведення)- цей метод вчить робити висновки після аналізу дослі­ду й елементів предмета дослідження. Дедукція – (лат. виведення) перехід від загального до часткового.

При цьому слід мати на увазі, що сучасна класифікація методів пізнання враховує як своєрідність, так і зв'язок методів різних конкретних наук, емпіричного і теоретичного пізнання, загально філософських методів.

У загальному випадку методологічна функція філософії полягає не лише в тому, що саме філософія на найвищому рівні досліджує методи наукового (раціонального) пізнання, визначає теоретичні основи і межі працездатності тих чи інших методів. Філософське знан­ня методологічне за своєю природою. Ті чи інші філософські концепції з самого початку задають вихідні принципи розуміння світу або в цілому, або його окремих явищ. Наприклад, матеріалістичні філософські концепції з самого початку спираються на визнання первинності природні вторинності духу, свідомості. Філософські вчення, що визнають пізнаванність світу, обумовлюють одні принципи і методи його пізнання, агностичні вчення (гр.. недоступний пізнанню)— інші. Визнання наявності розвитку у світі зумовлює необхідність діалектики як методу пізнання.

Діалектика – філософський метод, за яким всесвіт і різні його сфери розвиваються шляхом якісних змін, боротьби протилежних сил, сторін на основі універсального зв’язку всіх явищ, об’єктів процесів.

Метафізика – це метод, протилежний діалектиці. Це наука про надчуттєві принципи і начала буття (сферу трансцендентального(той, що виходить за границі)). Метафізика може зближуватися то з наукою, то з релігією.

В Англії все 20 століття домінує Аналітичний (розложення, розчленування) метод. Він націлений на аналіз мови і понятійної структури наукового і повсякденного знання.

У першій половині 20 століття в Німеччині, а згодом у Франції та США значні позиції завоював Феноменологічний метод. Він орієнтований на аналіз проблем людської свідомості і буття людини.

Метод філософського Структуралізму, орієнтується на вивчення структури та їх елементів у різних сферах культури: історії, мові, соціальних установках та ідеях, уявленнях тощо.

Часткові методи, спеціально-наукові, використовуються в окремих науках (наприклад, в .математиці - метод математичної індукції, у космології - ме­тод радіоактивного розпаду, в економіці - метод економічного аналізу, еко­номічної статистики тощо). Загальнонаукові методи використовують всі, або майже всі науки. До таких методів відносяться аналіз і синтез, індукція і дедукція, узагальнення і абстрагування, метод експерименту і аналогії, мо­делювання, формалізації, аксіоматичний метод та інші. Метод абстрагування - виділення єдності найбільш істотних ознак, характерних зв'язків і відношень предметів і явищ з метою проникнення в сутність останніх. Узагальнення - логічне завершення абстрагування, поширення спіль­них ознак предметів на всі предмета даної множини. Внаслідок узагальнен­ня відбувається мислене об'єднання окремих предметів у загальне поняття, наукову абстракцію. Аналіз і синтез - Аналіз - мислене розчленування цілісного предмета на його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмету і вивчення їх як певних елементів цілого. Аналітичний метод спрямований на визначення внутрішніх тенденцій і мо­жливостей предмету. Синтез - зворотний процес - мислене поєднання в єдине ціле розчленованих частин предмету. Синтетичний підхід в процесі пізнання передбачає вміння побудувати цілісний образ, модель досліджува­ного предмета. Метод сходження від абстрактного до конкретного - метод, за до­помогою, якого здійснюється синтез абстракцій, внаслідок чого дійсність відтворюється системно і цілісно. За своєю сутністю цей метод є єдністю аналітичного і синтетичного методів. Наукове спостереження - метод вивчення ознак і відношень окремих предметів, які розглядаються в їхніх природних умовах. Експеримент - метод вивчення предметів і явищ, у якому людина ак­тивно втручається в їх природний стан і розвиток, створює для них штучні умови. Методи аналогії і моделювання - методи, що грунтуються на перене­сенні знань, отриманих при аналізі певного об'єкта (моделі), на інший об'єкт, менш вивчений. Метод побудови гіпотез полягає у формуванні припущення, імовірно­го знання, у створенні обґрунтованого передбачення певних закономірнос­тей або причини, яка викликає певний факт або явище. Метод екстраполяції - метод дослідження, що дає можливість при пе­вних умовах розповсюдити знання про одні предмети на інші, подібні до перших у певних відношеннях. Динамічні і статистичні методи - дві великі групи методів, що дослі­джують об'єкти в різних аспектах. Динамічні методи спрямовані на явища, взаємозв'язок яких має однозначний причинно-наслідковий характер, в яких | випадковість відіграє незначну роль. Закономірність цих явищ має необхідний характер. Усі названі вище методи відносять до динамічних. Статисти­чні методи використовуються для дослідження не окремих явищ, а їх множини. Поряд з необхідністю велике значення тут має випадковість. Системно-структурний метод заснований на дослідженні матеріальних утворень як систем, що мають певну структуру і певну кількість еле­ментів.

Математичні методи (аксіоматичний, математичне моделювання, ма­тематична статистика тощо) засновані на формалізації пізнавального проце­су, на абстрагуванні від конкретного змісту об'єкта, на аналізі кількісних і структурних сторін предметів.

64. Об’єкт і предмет філософії науки і техніки, основні поняття та проблематика.

Кожне філософське вчення завжди мало таку площину, як філософія науки.

Філософія науки і техніки є аналогами інших ф. Соціології і т.д. тобто береться наука і з’ясовується її філософське питання.

Предмет має гносеологічний зміст (сторона, аспект, відповідність явищу дійсності).

Кілька різних галузей знання можуть вивчати один аспект (Н-д: анатомія, фізіологія) але з різних боків. Ці сторони вже є предметом дослідження.

Об’єкт – те на що спрямоване певне дослідження, він має онтологічний зміст. Суб’єкт має гносеологічний зміст. Предмет філософії – найістотніші риси і основні закони, які вивчаються крізь призму суб’єкт-об’єктних відношень (людина-наука, людина-техніка).

Техніка (гр.. tehne-мистецтво, вправність), є 2 значення цього поняття:

1) певні навики, майстерність в будь-якій галузі діяльності (техніка гри на баяні)

2) сфера механізмів, машин, інструментів.

Технологія має також 2 значення:

1) вчення про способи і засоби виробництва,

2) як сокупність цих засобів в житті (вживається останні 10 років)

відношення також мають і НТР, інформатизація суспільства, методологія, інтеграція, диференціація.

Основна проблема – закони розвитку науки і техніки (філософський підхід).

Соціальна роль науки і техніки. Жан Жак Руссо „Чи сприяли наука і мистецтво підвищенню культури людства” про соціальну роль науки.

М.Бєрдяєв стаття „Людина і машина” він порівнює роль машини в житті людини.

Взагалі існую 2 крайні позиції:

- позитивістська – наука (+). Абсолютизація науки – сцієнтизм, абсолютизація техніки – технократизм.(Технократія – керувати державою мають люди з технічною освітою).

- песимізм – побудова анти утопії (прогноз катастрофічного майбутнього людства)

логічно існує 1) антисцієнтизм

2) технофобія

технофобські настрої мають певне підґрунтя (бомби в екології, вибухи АЕС)- це чинники, які повинні породити страх. Але і 1і 2 аналізують, як техніка спотворює людську суть. Людина стає рабом техніки (Н-д: комп’ютер), техніка робить людину додатком до машини.

Є проміжна позиція – нейтральна оцінка техніки, як такої. Розуміння, що справа не в техніці, а в тому, що з нею робить людина. Техніка перебуває по той бік добра та зла, або передує їм.