56. Наука та її соціальна роль. Кумулятивність наукового поступу.

Наука – це інтегральне позначення людської діяльності щодо пізнання світу для використання отриманих результатів в практиці, а також система логіко-гносеологічних і соціально-організаційних утворень цієї сфери. Виділяють три головні аспекти науки: 1.особлива форма суспільної свідомості (поряд з релігією, філософією, мораллю); 2.система нагромадженого соціально значущого знання; 3.особливий соціальний інститут для поповнення і поглиблення цього знання.

Виділення науки як специфічного виду діяльності стало можливим у процесі глибоко поділу праці протягом тисячоліть. Свого розвитку цей процес набув у Європі Нового часу (16-17 ст.). Наукове знання має істотні якісні особливості: воно є цілеспрямованим, планомірним, організованим та озброєним. Зброя науковця – не лише спеціальні матеріальні знаряддя (прилади, обладнання, але й логіко-гносеологічні засоби – поняття, концепції, методи і т.д. Основні принципи наукового пізнання світу: визнання об’єктивності досліджуваних явищ, їх пізнаваності, детермінованості (визначеності), розвитку, історизму, єдності теорії і практики. Крім принципів, засади науки об’єднують ідеали і норми наукового пізнання (його цільові та ціннісні установки, доказовість, обґрунтування знання), наукову картину світу (хар-ну для певної історичної доби), а також філософсько-методологічні підвалини науки. Законами розвитку науки є: наступність, спадкоємність праці вчених, кумулятивність наукового поступу, прискорення наукового розвитку, посилення динамізму в сфері наукової діяльності, що знаходить відображення у кількісних параметрах науки, поглиблення впливу науки на всю соціальну практику.

Важливість соціальної ролі науки випливає з її принципового призначення – бути джерелом підтверджених знань, які можуть використовуватись в різних сферах діяльності людства. Бекон Ф.: “Знання – це сила”. Передусім це стосується медичних досягнень, знань про довкілля. Роль науки у розвитку продуктивних сил суспільства тісно пов’язана з технічними галузями знання. З цим пов’язана проблема розрізнення фундаментальних (має глибинний характер) і прикладних досліджень (орієнтовані на конкретний і близький результат). Найважливіший аспект соціальної ролі науки – її генетичний зв’язок з системою освіти. Існування цих сфер неможливе з огляду на те, що в основі їх розвитку – система знань, нагромаджена попередниками. Виняткове значення науки та освіти і для прогресу економіки, адже людина, озброєна знаннями є основною продуктивною силою суспільства. Наука і освіта пов’язані з усіма галузями духовного життя суспільства. Існують дві протилежні світоглядні позиції щодо розуміння соціального значення науки: сцієнтизм – абсолютизує роль науки в житті суспільства, вважає, що вона спроможна розв’язати всі проблеми людства, вбачає в її розвитку лише позитивні моменти; антисцієнтизм - з науковим прогресом пов’язує всі біди людства, в цілому негативно оцінює поступ науки. Ці дві позиції є досить однобічними, обмеженими і тому неадекватними. Вони є крайніми в розумінні складних і внутрішньо суперечливих процесів, соціального значення розвитку науки.

Кумулятивність науки (лат. нагромадження)– здатність накопичувати і збагачувати елементи істини в тезаурусі наукової інформації. Наукова праця – це така кооперація, коли у трудовому процесі використовується діяльність не лише сучасників, але й попередників. Кумуляція знань стосується як емпіричного, так і теоретичного рівнів наукового пізнання, вона супроводжується невпинним переглядом концепцій, переробкою гіпотез, уточненням фактів з метою виводу нових елементів істини, вилучення хибних тверджень. Кумулятивність знань оцінюється як ознака її науковості. Амер. наукознавець Прайс запропонував використовувати Кумулятивність у якості критерії для розмежування наукового та ненаукового знання. Слід відмітити і таке поняття, як етика надовго кумулятивізму, в основі якого лежить відчуття боргу вченого перед попередніми поколіннями науковців. Етики наукового кумулятивізму полягає в шанобливому ставленні до попередників, збереженні та подальшому розвитку результатів їх праці. Проспективний аспект стосується моральних проблем підвищення ефективності наукових досліджень, прискорення розвитку науки в цілому, консолідації зусиль світової наукової спільноти. Це орієнтує вчених на широкий обмін ідеями і матеріалами емпіричних досліджень, всебічну інтенсифікацію їх спілкування.