4. Структура філософського знання.

Онтологія (гр. суще) – вчення про буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії. Данай термін введений в 1613 р. Гоклініусом.

Пошук начала буття: Фалос – „вода” – Анансімен – „повітра”; Анансімандр – „апейрон”; Демокріт – „Атоми”; Платон – сукупність „ідей”. Субстанція(основа сутність): Матеріальна (Спіноза); Духовна (Лейбніц);

Матеріальні і духовні субстанції (Декарт).

3 світоглядні парадигми:основні філ. напрямки 1. матеріалізм; 2. ідеалізм або спіритуалізм 3. Дуалізм

Гносеологія – теорія пізнання.

Теорія пізнання – розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, його функціонування та умови і критерії його істинності й достовірності.

Категорії: Форми чуттєвого і раціонального; Форми емпіричного і теоретичного пізнання; Істинна; Абстракція; Узагальнення.

Існують два підходи до визначення, що є джерелом людських знань – відчуття чи розум:

Сенсуалізм (емпіреум) – відчуття (Д. Локк, Дж. Брлі, Д. Юм) – людські відчуття, сприйняття є джерелом людських знань. Таке твердження близьке до: „досвід є джерелом знань” – емпіризм. Раціоналізм – розумний (Р. Декарт, Г. Лейбніц, Б. Спіноза) – джерелом знань є розум.

Аксіологія – вчення про цінності.

Аксіологія - філософська теорія загальнозначущих принципів, які визначають вибір людьми напрямку їхньої діяльності, характер їх вчинків.

Цінності, як філософська категорія відображають певні аспекти, сторони явищ дійсності, пов’язані з соціальною і культурною діяльністю людини і суспільства.

Розрізняють предметні і суб’єктні цінності.

Об’єктом ціннісного відношення є природа, окрема людина, суспільство, духовна сфера людини та суспільства.

Методологія – шляхи дослідження і знання

1. вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

2. сукупність прийомів дослідження, які застосовуються в певній галузі знань.

Становлення відбулось у філософії Нового Часу (17-18 ст.).

Бекон – обґрунтовує метод індукції;

Декарт, Спіноза, Лейбніц – метод дедукції.

Сучасна класифікація методів і прийомів пізнання враховує як своєрідність, так і зв’язок різних методів: конкретних наук, загальнонаукових, емпіричного пізнання, загально філософських.

5. Філософія і наука. Методи філософії.

Вже на ранніх етапах існування філософії її тлумачили як специфічний різновид знання – мудрість. Мудрість – знання „про причини і начала”, про „сутність”, „про суще як таке взагалі” – Аристотель.

Філософія є знанням загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука. Філософія, як наука, прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити у теоретичній формі. Подібно до науки філософія протистоїть релігії – формі суспільної свідомості, що апелює до віри, хоча деякі філософські вчення змістовно виявляються близькими до релігії. Однак наука і філософія є різними формами людської свідомості. Наука схоплює загальне, як таке, саме по собі, безвідносно до людських інтересів і оцінок.

Філософія обов’язково враховує зацікавленість людини в результатах пізнавальних зусиль. Отже предметом філософії є світ у цілому, у своїх найзагальніших закономірностях, розглянутий під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення.

Методом називається система результативних принципів практичної або пізнавальної діяльності. Це система вказівок стосовного того, що і як треба робити. Людські знання відіграють методологічну роль неоднаково. Розподіляються знання на дві групи:

1. нормальні, у яких йдеться про правила, норми дій чи поведінки;

2. описові або дескрипційні (лат. Опис), у яких описується різноманітні явища чи процеси.

Філософія – знання дескриптивне.

Дескриптивне знання теж може виконувати методологічну функцію, але при умові , що воно відповідним чином проаналізоване перекладене в нормативну площину.

Філософія має специфічні методи:

1. Діалектика – філософський метод, за яким всесвіт і різні його сфери розвиваються шляхом якісних змін, боротьби протилежних сил, сторін на основі універсального зв’язку всіх явищ, об’єктів процесів.

2. Метафізика – це метод, протилежний діалектиці. Це наука про надчуттєві принципи і начала буття (сферу трансцендентального(той, що виходить за границі)). Метафізика може зближуватися то з наукою, то з релігією.

3. В Англії все 20 століття домінує Аналітичний (розложення, розчленування) метод. Він націлений на аналіз мови і понятійної структури наукового і повсякденного знання.

4. У першій половині 20 століття в Німеччині, а згодом у Франції та США значні позиції завоював Феноменологічний метод. Він орієнтований на аналіз проблем людської свідомості і буття людини.

5. Метод філософського Структуралізму, орієнтується на вивчення структури та їх елементів у різних сферах культури: історії, мові, соціальних установках та ідеях, уявленнях тощо.

Наука – об’єктивно істотне знання що приведене в систему і логічно обґрунтоване.

Спільне: Об’єкт дослідження (людина і оточуючий її світ); Відображення світу у загальних поняттях. Противага релігії

Відмінне Ф: 1. Досліджує світ в цілому, 2. виходить за рамки досвіду, 3. дає оцінку знанню. Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним, плюралістичним). Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи, в філософії не існує однозначних загальноприйнятих положень.

Відмінне Н: 1. досліджує реальний об’єкт, 2. „нагромадження знання не навчає мудрості” Геракліт