48. Концепції практики в філософії.

Сучасна філософія вийшла на новий рівень розуміння взаємодії людини і світу. Для опису цієї взаємодії у філософії було вироблене поняття філ-ка категорія (гр. «практикос» – активний, діяльний).

Практика — це чуттєво-матеріальна діяльність людини, спрямована на перетворення природи, соціальних умов життя, специфічно людський спосіб взаємодії людини з оточуючим середовищем.

Близьким за змістом до практики є поняття «діяльність» і «праця».

Діяльність охоплює всі прояви людського соціального життя, які здійснюються як в практичній, так і теоретичній формі.

Діяльність, отже, постає як процес універсального ставлення людини до світу і водночас як становлення цілісності самої людини як суб'єкта історичного розвитку світу.

Поняття «праця» є більш вузьким стосовно практики. Праця є процес, що відбувається між людиною і природою, в ході якого людина здійснює перетворення природи, втілює в ній свої цілі і тим самим суб'єктивує (олюднює) світ предметності.

Структура практики. включає в себе два основні елементи: суб'єктивну діяльність людини і об'єктивні (незалежні від людини) властивості буття. більш детально: потреби людини, ціль (мета) діяльності, мотиви діяльності, засоби діяльності, власне діяльність, результати діяльності. Практика завжди виступає єдністю суб'єктивного і об'єктивного. Це виявляється в тому, що в ході практики відбувається опредмечення цілей суб'єкта, тобто об'єктивність набуває статусу суб'єктивності.

З другого ж боку, в ході діяльності людина освоює нові грані світу, усвідомлює нові його властивості і тим самим її суб'єктивність стає у більшій мірі наповнена об'єктивним змістом.

Виділяють два види практики: матеріально-виробничу і соціально-історичну:

Матеріально-виробнича практика є процесом впливу людини на природу, що здійснюється за певних економічних умов і метою якого є перетворення природи у відповідності потребами людини. Історична практика — це такий вид практики, який спрямований передусім на зміну способів життєдіяльності людей.

У виробничій практиці засобами діяльності виступають фізичні сили людини та засобів праці, а її метою є створення певних предметів. У соціально-історичній - засобів громадські установи, інститути, партії, інші об'єднання. Метою цього виду є зміна суспільства, характеру соціального життя, політичних, юридичних та інших відносин.

існує і така форма практики як науковий експеримент, який активно впливати на всі сторони життя суспільства.

Отже, практика (наголосимо ще раз) — це активна чуттєво-матеріальна діяльність конкретно-історичного суб'єкта, у ході якої він здійснює матеріальне перетворення об'єкта відповідно до своїх цілей, ідеального проекту дійсності, а також змінюється і розвивається сам.

49. Проблеми сучасної соціальної філософії

Соціальна філософія - визначає специфіку і тенденції розвитку людського суспільства, механізми його утворення та закони існування, місце в ньому людини, соціальну будову суспільства, рівні і форми його організації, спрямованість та сенс людської історії, духовні основи суспільства.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства: праця (специфічно людська доцільна діяльність), спілкування (колективний характер діяльності і життя), свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).

В сучасній соціальній філософії усвідомлення поняття «суспільство» пов'язане з інформаційною революцією, з новим баченням світу.

Характерне для філософії кінця 19-20 ст. протиставлення раці­ональних та ірраціональних засад людського буття, що знайшло яскраве вті­лення в соціальній філософії

1.Новітня соціальна філософія в раціоналістичній традиції (РТ).. Традиції успадковані від романтичних (історіософських) концепцій принцип історизму і зосереджується на специфіці соціального буття, яке суттєво відрізняється від буття природи. Соціальна філософія 19 ст. прагне виявити й описати сутність феномена соціальності. Для цього вона залучає наукові емпіричні методи й претендує стати окре­мою науковою дисципліною. Так, починає входити термін «соціологія» (ввів Конт). Пізнання соціальності здійснюється, щоб допомогти людям опанувати соціальний світ, ефективно його впорядкувати, організувати й збагнути смисл та призна­чення людської історії.

Слід чітко бачити відмінність між соц.філ. та соціологією - якщо знання про соціальні явища охоплюють їх як цілісну систему, що включає в себе зв’язок його складників. Якщо воно спрямоване на пізнання сутності соціального буття і спрямованість його розвитку та на визначення місця і ролі людини в соціальному світі, то воно є філософським і виражає собою предмет соціальної філософії; соціологічне пізнання, використову­ючи наукові методи, досліджує соціальні явища як міжособові зв'язки в конкретних сферах соціального життя: політиці, економіці, культурі, а також у соціальних групах, класах, у суспільстві в цілому, беручи його в якомусь конкретному зрізі - моральному, правовому, релігійному тощо.