42. Проблема абсолюту в філософії. Субстанційність категорії духу і матерії.

Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядаються в онтологіі. Онтологія- це вчення про суще, про першооснови буття: системи найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Абсолютус (лат. безумовний) – це вічна безумовна незмінна першооснова світу. (

Декарт – 2 основи світу – дуалізм, 1 субстанція – монізм, багато – плюралізм). Всі релігії світу мають поняття Бога, Бог – абсолют віруючої людини. Н/Д. теологія. Є 2 абсолюти: дух, ідея та матерія. Що є первинне? Субстанція від лат. сутність. Що ї сутністю речей духовне чи матеріальне начало? В різних школах відповідь дається по-різному. Одночасно в історичному масштабі виникли ідеалізм та матеріалізм. Є 2 основні точки зору: або дух або матерія проймають собою всю історію філософської думки. Дух - чуттєво не сприйманий, безтілесний, його можна осягнути лише розумом. Дух пов'язаний з розумом, з певними знаннями, і разом з тим з певними почуттями та емоціями. Дух пов'язаний з боротьбою добра і зла. Чистий дух – Бог, це вищий розум і втілення добра. Дух може бути злим і не обов’язково в особі Бога. Абсолютна ідея Гегеля – вічний світовий дух, немає початку і кінця, все існуюче є перевтіленням духу. У Платона є вічні ідеї, їх багато, вони як одиниці думки, мислення, розуму. Об'єктивний ідеалізм – творчий дух об'єктивний, незалежний від людської свідомості. А в суб'єктивному ідеалізмі пов'язаний з мисленням людини. Матерія – досвід емпіричного життя в світі, ми зустрічаємось з тілами, їх властивостями і якостями. Досвід науки показав, що не всі ознаки можна сприйняти (магнітне поле).Матерія дуже часто ототожнюється з речовиною. На світанку філософської думки матерія зводилась до конкретно-відчутного різновиду (Фалес –вода, Гераклід – вогонь, атомісти – атоми). У 18 ст. Гольбах матерія – це об'єктивна реальність. Сучасне розуміння: матерія – це об'єктивна реальність, все, що нас оточує, що існує поза свідомістю людини. Матерію сприймають органи чуттів і це дає знання про неї. Інфразвук, ультрафіолет – знаємо за допомогою науки. Не можна абсолютизувати чуттєвий шлях сприйняття світу. Дух як прояв розуму не може пізнаватись, а лише розумом і вірою. Матерія і дух лежать в основі основних течій : ідеалізму і матеріалізму. Єдність матерії і духу становить світ. Матеріальне начало це тіло, ідеальне свідомість, самосвідомість, почуття, відчуття, емоції, воля, бажання, надії – це прояв духу. Одне без одного неможливо.

43. Розвиток філософсько-наукових уявлень про рух, простір і час.

Перш за все категорія філософії „матерія” базується на тому, що це є об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване(визначене) і пізнаване людиною. Отже, час, рух, простір – це атрибути матерії. Рух - це спосіб її існування. рух — це будь-яка зміна і взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій — відносним: спокій — це лише один із моментів руху. Рух існує у багатьох формах. Джерело руху — сама матерія. Рух матерії — це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни. Н/Д Форми руху: механічний, тепловий, хімічний, біологічний, соціальний і т.д.. кожна форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов'язані між собою, їх взаємозв'язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу.

Простір і час виступають формами існування матерії

Простір і час - за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості). В зв’язку з цим існують дві концепції – 1)реляційна (відношення) та 2)субстанційна.

1)Г.Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає самих по собі, їх неможливо виміряти. Атрибути матерії мають розкриватись у взаємозв’язку, відношенні однин до одного.

2) простір і час являють собою незалежні ні від чого і один від одного субстанції. Вони є самодостатні (простір не залежить від того чи є в нього матеріальне наповнення). Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм індивідуальної свідомості, І.Кант - як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель - як категорії абсолютного Духа (це - ідеалістичні концепції). Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Простір - це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжні­стю, структурністю та іншими ознаками. Час - це вну­трішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна фор­ма існування матерії, яка характеризується послідовні­стю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

Матеріалізм підкреслює об’єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея підтверджується у сучасній фізиці. Головний висновок теорії відносності Ейнштейна полягає в тому, що простір і час існують не самі по собі, а перебувають в універсальному зв'язку з нею. За­гальна теорія відносності доводить, що плин часу і протяжність тіл залежать від швидкості руху цих тіл і що структура 4вимірного континууму (3 просторові координати + 1 час. координата) змін. залежно від мас речовин і поля тяжіння. Таким чином спростовуються як ідеалістичні так і метафізичні уявлення про простір і час.