38. Світогляд та філософія кирило-мефодіївців.

Наприкінці 1845 — на початку 1846 р. в Києві було організоване таємне Кирило-Мефодіївське братство, що ставило за мету створення федерації вільних слов'янських республік. Серед учасників братства були М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шев­ченко. Костомаров Значний вплив на нього мала українська пісенна творчість, яку він тлумачив як романтичну символіку. Навколишній світ, природа, за Костомаровим, не є просто «бездушною матерією», вона перебуває у постійному зв'язку з духовним світом людини. Бог, створюючи світ, втілив у ньому духовне начало, яке сприймається людським серцем.

Костомаров є автором «Книги буття українського народу» написаного своєрідним «біблійно-пророчим стилем».Костомаров публікує велику статтю «Две русские народности», в якій робить спроб порівняльного аналізу української та російської ментальності. Відмінність між обома ментальностями, на його думку, формується остаточно вже в XII ст. Коротко принципові відмінності українського та російського менталітету зводяться, за Костомаровим, до таких моментів:1) у росіян панує загальність (Бог і цар) над особистістю, окремою людиною. Українець цінує вище окрему людину, ніж загал; 2) росіяни нетерпимі до чужих вір, чужих народів, чужих звичаїв, чужих мов. В Україні ж люди «звикли з незапам'ятних часів» чути в себе чужу мову й не цуратися людей з іншим обличчям та іншими звичаями; 3) росіяни — народ «матеріальний», українці прагнуть «одухот­ворити весь світ»; 4) росіянин мало любить природу, не плекає квітів, «має якусь ненависть до рослин». Українець любить природу, тому й «українська поезія невідривна від природи, вона оживлює її, робить учасницею радості й горя людської душі; 5) в суспільному житті росіян ціле панує над одиницею, загальне над окремою людиною, яка є цілком придавленою, пригніченою. Для українців такий порядок неможливий, вони цінують особисту свободу. У росіян панує насильство (монархія), в українців —добро­вільна спілка, «федерація». Надзвичайно суперечливою здається філософська позиція П. Куліша. Головна його позиція— спрямованість на «внутрішню» людину. «Глибиною» «внутрішньої» людини, уособленням її найпотаємнішого єства виступає в Куліша серце, яке нерозривно пов'язане з рідним краєм, батьківщиною, Україною. «Внутрішнє», «глибина» постійно протистоять «зовнішньому», «поверхні», що уособлюють усе вороже людині, все чуже рідному краєві, Україні. Із постійного змагання «внутрішнього» з «поверхнею» постає ціла низка антитез: минуле — сучасне, народна мова — штучна мова, хутір — місто, Україна — Європа тощо. Народну мову, просте слово Куліш вважає безпосереднім виявом екзистенційної «глибини» людського єства. Просте, щире слово Куліш протиставляє штучній мові літературних салонів як чомусь «чужому» (навіть «іноземному»). І хоча проста людина (близький до землі житель хутора, селянин) шанує «розумність» такого слова, яке походить із розуму («з голови»), в серці своїм, як правило, зовсім несвідомо береже рідне слово як найбільший скарб свого єства. Куліш навіть говорить про те, що існують дві мови: справжня, «мова серця», і штучна, «мова розуму».

у філософії Куліша, орієнтація на земле­робську культуру, яка «очищує» землю від «негіді», від усього зайвого та непотрібного, що оточує нас у міському житті (цій «безмежній вулиці»), яке робить нас однаковими, схожими одна на одну істо­тами. Так виникає поняття «хуторянської філософії» як філософії єдиної з природою, рідною землею людини-хуторянина, яка, мов дуб зелений, «твердо на своїй рідній землі стоїть».

Т.Шевченко (1814-1861 рр.) — український поет, художник, мислитель.

Надзвичайно важливий бік діяльності Т.Г.Шевченка — його непримиренна боротьба проти політики національного гноблення народів. Він відстоював демократизм у національному питанні, вважав за необхідне виховувати в народних масах пригноблених націй, почуття національної гідності, прагнення боротися за рівність. Філософія Шевченка виростає з ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає Шевченкова філософія. Філософський подвиг Шевченка полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші яка покірливо мовчала, посіяти надію, яка починається з оспівування свободи. Саме свобода є передумовою людського добробуту і щастя. До найважливіших книг усіх часі належить „Кобзар” – що наскрізь пройнятий прагненням свободи.

Поет високо оцінив Запорозьку Січ, яка відіграла важливу роль в історії України і становить її славну сторінку, була суспільно-політичними ідеалом Шевченка в минулому. Саме козацьке військо було могутнім двигуном, серцевиною всіх національно-визвольних козацько-селянських війн і повстань.

Хвилювала Т.Г.Шевченка й слов'янська проблема. Розв'язував він її з позицій революційного демократизму і братерської єдності слов'ян. Поет рішуче викривав реакційні антислов'янські та панслов'янські "теорії" пангерманістів і слов'янофілів.

Завданням К-М братства було: дати освіту людям, утворення федерації вільних словянських республік; скасування кріпатства.