33.Несвідоме в психоаналізі

Явища людської психіки дуже різноманітні і далеко не всі з них охоплюються сферою свідомості. В психології існує таке визначення несвідомого: сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю належать до несвідомого. Несвідоме не є чимось містичним, його не варто уявляти як ірраціональну, „темну” силу, що затаїлась в психіці людини. Несвідомі процеси і явища реалізують специфічну функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному відображенні людиною дійсності. На відміну від свідомості, несвідоме не передбачає попередньої уявної побудови дій, проектування їхніх результатів і постановки мети. Кінцевим результатом несвідомого відображення та пізнання є пристосування до дійсності.

Авторитет Р.Декарта, який ототожнював свідоме і психічне взагалі, призвів до того, що пануючими стали уявлення про існування за межами свідомості лише фізіологічного функціонування мозку. Іншими словами, вважалося, що зміст психіки людини взагалі вичерпується її свідомістю. Як з'ясувалося далі, таке уявлення про духовний світ людини було грубою помилкою.

Першим, хто заперечив такі надмірно спрощені уявлення про людський дух, був видатний німецький філософ Лейбніц. У своїй монадології він ввів поняття несвідомих уявлень, які притаманні найпростішим монадам — життям, що неначе б "сплять без сновидінь". Між несвідомим і свідомим станами, на думку Лейбніца, немає чітко проведеної межі. І лише вища монада — Бог — характеризується нічим не затьмареним світлом свідомості.

Пізніше різними аспектами проблеми підсвідомого займалися А.Шопенгауер і його послідовник і прибічник концепції панпсихізму, німецький філософ Е.Гартман, який основою всього існуючого вважав абсолютно несвідоме духовне начало, а Всесвіт розглядав як продукт ірраціонального процесу, де свідомість відіграє роль "знаряддя" у діяльності несвідомої світової волі, обслуговує її інтенції і рухи. Та найбільш вагомий внесок, у розробку проблеми підсвідомого був зроблений фундатором психоаналізу З.Фрейдом.

Фрейд вважав, що підсвідоме проявляє себе в помилках, обмовках і найяскравіше в сновидіннях: „Тлумачення сновидінь – царський шлях до пізнання підсвідомої діяльності розуму”.

Відповідно до концепції цього вченого, у психіці людини потрібно розрізняти дві найважливіші сфери: сферу свідомості („Я"), котра безпосередньо контактує з навколишнім світом, і сферу підсвідомого ("Воно"), що є глибинним джерелом наших пристрастей, нахилів, потягів і ваблень. При цьому таємниче "Воно" наче охоплюється людським "Я" і ставиться під свідомий контроль розуму. По відношенню до „Воно” „Я” подібне вершнику, котрий повинен приборкати переважаючу силу коня".

Згідно з таким уявленням психіка людини являє собою постійно існуючий конфлікт велінь розуму і підсвідомих прагнень. Компроміс між двома зазначеними інтенціями, тобто між стихією людських пристрастей, — з одного боку, і вимогами соціально організованої життєдіяльності людей, про які свідчать розум і свідомість, — з іншого, виражається у феномені сублімації.

Сутність процесу сублімації полягає у перетворенні і переключенні людських пристрастей, потягів, бажань тощо на соціально доцільну діяльність і культурну творчість. Завдяки цьому могутня, хоч і "темна" сила людського "Воно", підсвідомості особи починає виявлятись у бурхливій діяльності людей у сфері мистецтва, науки, політики, релігії і т.д,

Вагомий внесок у розробку проблеми підсвідомого зробив, К.Юнг (1876—1969), який використав відкрите Фрейдом поняття підсвідомого і розширив його. В своїй книзі „О природе психе”[5] Юнг дає наступне визначення несвідомого: „несвідоме – це не просто невідоме, це швидше невідоме психічне; ми визначаємо його з однієї сторони, як внутрішній зміст, що, проникнувши в свідомість, найбільш ймовірно, не буде ні в якому відношенні відрізнятись від відомого психічного змісту, з іншої сторони, до цього слід додати психоїдну систему, про яку нам безпосередньо нічого не відомо”. Він вважав, що існує особистісне підсвідоме, в якому зберігаються приховані бажання і спогади людини, а також колективне підсвідоме – сховище досвіду всіх попередніх поколінь, з якого витікають міфологія і релігія. Всі люди володіють загальним колективним підсвідомим і так чи інакше пов’язані з ним. Змістом колективного підсвідомого е загальнолюдські першообрази - архетипи (аніма, тінь, мудрого старця і дитини). Суспільство, – писав К.Юнг, –пригнічує визначені сторони людської особистості, витісняючи їх в сферу підсвідомого. Кожна людина змушена виступати у визначеній ролі і представляти зовнішньому світу маску. Зокрема, на основі аналізу українського фольклору є певні підстави вважати, що у колективному підсвідомому українського народу образ зозулі асоціюється з долею, з невідворотним ходом подій. У цих і подібних їм образах відбивається колективний досвід попередніх поколінь, який закарбовується у структурах мозку і може якось впливати на світосприйняття і поведінку людини.