29. Релігійна система цінностей і романтична концепція історії.

Християнс світогляд сформував цілу систему ідейних цінностей, які опосередковували людину світ є бог. Бог для кожного буття є благом. Благо виявляє себе у формі – абсолютного добра, абс. любові, абс. краси, абс. свободи.

Ці духовні христ. цінності є абсолютними духовними сутностями, які існують у трансцендентній (те, що виходить за границі) сфері. Але вони чинять суттєвий вплив на поведінку і вчинки людей, саме на їх основі розроблено 10 заповідей божих. Цінності христ. моралі, як і будь-які, у суп. виконують функцію регулятора людської поведінки і діяльності, функ. інтегратора – об’єднують спільноту навколо себе, виконують функ соціалізації, виховання.

Згідно їз Сков і Юркевичем духовною основою бога пройняті світ і людина (у Сков це макро і мікрокосм) і основне завдання людини пізнати себе, а тому і бога. Згідно романтиків бог створив кожне існування неповторним народ, лоза, людина. Як для людини, так і для народу основне завдання пізнати себе, а значить бога.

Шлях пізнання народом бога і є історією народу. Бог своєю духовною основою виявляє себе в народі як його культура, тому для романтиків бути собою, означає піднести культуру власного народу, його традиції, історію, бути вкоріненим в народну культуру.

Шлях пізнання бога народом є своєрідним для кожного народу. Згідно із книгами буття, шлях пізнання слов’янами бога був складним, бо кожен слов’янський народ відійшов від вимоги бути самобутнім, бути самим собою і став жити за правилами і законами, які брав у інших народів. Зате бог скарав слов. народи на тривале поневолення іншими народами.

З усіх слов. народів, згідно книг буття укр. народ мав найбільше поневірянь в історії і зазнав найбільших гноблень. Це означає, що бог цей народ вибрав для окремої мети. Річ у тім, що згідно з романтизмом, пізнання народом бога відкривається не всім, а окремим обранцям бога. Доля кожного обранця нагадує долю Христа. Це доля страстотерпців.

Такими страстотерпцями „Історія Русів” називає тих полковників і гетьманів, які були страченні за батьківщину і народ, бо боротьба за свободу і народ означає шлях до пізнання своєї самобутності народом, а відтак, як бог відкривається цьому народові.

За книгами буття, бог на укр. народ поклав місію (місіянська ідея в роман) – (основне призначення кожного народу – бути самим собою, пізнати у собі бога, треба виборювати свободу) вивести всі слов народи до незалежності і створити союз федерацію незалежних слов держав. Саме в цьому є призначення укр. Укр. буде неподлеглою Річчю посполитою (республікою).

30. Прагматичне розуміння цінностей д. Дьюї

За Дьюї (амер. філ.ідеаліст). Ціннісний аналіз досвіду, що здійснює філософія, має завданням відокремити його ціннісні форми, як, наприклад, мистецтво, мораль, релігія тощо, і показати їхнє місце в досвіді.

Здоровий глузд бачить в речах якість, із якої можна скористатися або втішитися. Тому, пізнання здійснюється в єдності з оцінкою. На думку Дьюї, врятувати естетичні вартості можна лише через їх деінтелектуалізацію. Музеї, картинні галереї - сприяю ізоляції мистецтва, замість того, щоб сприяти привнесенню його в храм, на форум та в інші види соціального життя. Будь-який твір мистецтва набуває естетичної вартості лише в міру того, як-включається в досвід ЛЮДИНИ. Здоровий глузд вказує на втіху як естетичної вартості - прекрасного. Коренем естетичний досвіду, за Дьюї, є - чуття порядку (живі істоти продовжуватимуть жити, лише скориставшись і включивши в себе той порядок, який уже існує навколо них) Вчуваючи порядок у світі, кожна істота вступає на основі цього відчування у взаємини з околом як емоційне переживання гармонії організму та середовища. Упорядковуючи свої стосунки із середовищем, організм досягає сталості, яка йому так потрібна для життя. Впорядкування настає після конфлікту із середовищем, тоді приходить чуття завершеності, що є близьким до прекрасного. Відтворення естетичного (прекрасного) художником є неусвідомлюваним оформленням взаємодії „істоти й оточуючого середовища”. Творчість художника - мислення і переживання, істота і окіл - це цілість. Мислення і його втілення в об'єкт у художника нерозривні.

Естетичний досвід за Дьюї, передбачає вчування гармонії змін, що становлять певний порядок як у часі, так і в просторі, таких змін, як хвилі на морі, кучеряві хмарини тощо. Це вказує на те, що особиста внутрішня гармонія існує лише тоді коли є взаємодією із середовищем.

Досягнення внутрішньої гармонії означає, естетичний досвід є засобом досягнення людиною внутрішнього спокою, стан щастя. Щастя є однією з фундаментальних вартостей. Його досягнення через естетичний досвід вказує, за Дьюї, що моральний та естетичний досвід нероздільні, їх можна роз'єднати лише умовно. хорошої поведінки стверджує Дьюї є найбільш естетичним прикладом певної естетичної якості в моральній дії, тобто нерозривності естетичного і морального досвіду, де і той, і той є лише елементами цілісного досвіду людей.

Цілісному досвідові притаманна і така важлива риса, як релігійність. Вона вказує на те, що людина залежить і від тих сил, які не входять у досвід. В релігійності вона сподівається на сили, які називає долею, фортуною. Завдяки цьому у своєму досвіді людина почувається впевненіше, бо виявляє набожність. Віра в Бога і сама віра в досвіді людини постає невід'ємною умовою її внутрішньої гармонії. Яке б не чинилося зло, але людина впевнена, раз є Бог, то й у світі буде порядок та гармонія. У своєму досвіді, каже Дьюі, радість, горе, надія, страх, гнів - певні сутності, що в якийсь час з'являються в досвіді. Ці сутності є не що інше, як емоційно пережиті значення речей у досвіді. Отож, коли речі "значать", викликаючи радість чи інтерес як певні "сутності", це свідчить про те, що вони цінні для людини, варті того, аби мати місце в досвіді. Усе, що має інтерес, радість, надію, обов'язково має значущість, а відтак - постає вартістю.