27. Аксіологічна функція філософії. Вартості та їх класифікація.

Предметом філ. відношення Людина-світ в цілому. Це відношення є троїстим – людина хоче знати -

1) що є світ

2) Який світ, чи можна його пізнати

3) як жити, яке значення для Л мають речі, явища світу

Відповідно 3 складові ф. знання :1. Онтологія 2. Гносеологія 3. Аксіологія

Філ відповідаючи на питання, як жити, який смисл людського існування, між собою і світом опосередковує спів від між людиною і світом, значеннями, що вказують на зацікавленість.

Ці значення вказують на потребу людини у конкретних речах, явищах, предметах. Вказує на ціннісність зацікавлення. Так через значення, в яких є потреби, людина формує світ значень і таким чином веде пошуки смислу власного існування. Якими речами оточує себе людина і створює світ значень. У центрі є людина. Оточення смислу значень показує хто ти.

Аксіологія як частина філ знання прагне теоретично розкрити ті значення речей, якими живуть люди, визначити функції цих значень (цінностей), зробити класифікацію цінностей, в залежності від критерію, основи, підходу до цінностей.

Слово цінність було введено у філ в кін ХІХ ст. Ввів нім філ-оф Р Лоцце для позначення значень, якими живуть люди у сфері естетики і етики. Але той факт, що ставлення людей до світу опосередковане значенням речей і ідей помітив ще Сократ, який стверджував, що людина – моральна істота і впорядкованість її світу і світу речей залежить від того, наскільки людина знає зміст таких ідей як добро, справедливість, мужність та ін.

Цінності – предмети, ідеї, в яких люди мають потребу.

На основі різних підходів до цінностей можна виділити таке – 1) цінності з’являються лише в сусп, 2) у предметі окрім матеріалу є ще невидимий зміст, який робить його ціннісним, 3) цінністі для людей постають у формі схем, стандартів, стереотипів ставлення до дійсності та схем діяльності і поведінки. Так цінності це загально визнані значення речей, які існують як схеми, стандарти діяльності і поведінки, в яких люди мають потребу.

До класифікації цінностей підходять в залежності від основи класифікації: 1) - За формою існування :1. Матеріальні, 2. Духовні

2) - За сферою і формою людської життєдіяльності вартості поділяють: 1. Вітальні (забезпечують життєдіяльність людини); 2. Естетичні; 3. Соціально-економічні;4. Соц.- політичні 5. Релігійні, 6. моральні

3) - у суб’єктивному світі людини виділяють: смислотворчі (субстанційні) – визн смисл життя людини, загальнолюдські – свобода, рівність, справедливість, інструментальні (ужиткові) – використовуються в конкретних ситуаціях.

Кожна з них немає для людей однакового статусу.

Філософії вартостей інтегративна (у людей, які сповідують одні і ті ж вартості). Регулятивна (регулятор відносин між людьми). Виховна (люди засвоюють зразки, схеми поведінки).

28. Неокантіанська концепція аксіології. Ріккерт, Вебер.

Аксіологія як теорія цінностей починається лише з поч. ХХ ст.. Першу теорію цінностей запропонували послідовники філ Канта, представники Баденської школи В.Віндельбанд і Г. Ріккерт. Вони відштовхувалися від таких висновків Канта – 1) загальне і необхідне не міститься в речах дійсності, а надається їм людським розсудком. 2) людському розуму властиві ідеї – напр., ідея бога, свободи, волі та ін., які дозволяють надавати явищам людської культури конкретних смислів.

Виходячи з цього, Ріккерт-Ве запропонували розрізняти індивідуальність у природі і сфері культури та історії. Для пізнання сфери природи можна застосовувати кількісні узагальнюючі методи, бо неповторністю індивідуального явища із одного і того самого класу можна знехтувати (напр., на одному дереві немає двох однакових листочків, але ми нехтуємо різницю і узагальнюємо).

Специфіка в сфері культури і історії така, що не можна в процесі дослідження зігнорувати неповторність явища культури чи історії, бо саме індивідуальність у цих сферах є тою цінністю, яку треба зберегти, щоб зрозуміти подію історичну чи якесь культурне явище.

Для аналізу явищ культури і історії, вони запропонували ввести поняття вартості чи цінності. Метод дослідження явищ історії і культ повинен бути не узагальнюючим, а індивідуалізуючим (ідеографічним). Цінність культ явищ у їх унікальності, тому тут слід запровадити ідеографічний метод та поняття цінностей.

Процедура дослідження полягає у емпіричному вияві загальних цінностей, під які підводиться цінність із меншим обсягом та об’ємом. Напр., твір Гофмана „Золотий горнець” і Гоголя „Вечір під Івана Купала” є романтичними. Це узагальнення, але зберігається іх індивідуальність.

Під цінностями Рік-В розуміють смисли, значення, які лежать над всяким буттям, Тобто не йдеться про їхнє існування, а лише про те, що вони значать. Ці значення дослідник віднаходить у своїй свідомості (трансцендентальній), тому це трансцендельтальна теорія цінностей.

Концепція Р-В найшла застосування в аналізі соц процесів. Так представник неокантіанства М Вебер (нім) вважав, що історія є реалізацією вартостей культури. Щоб зрозуміти хід історії, треба на думку Вебера застосувати ідеографічний метод та ціннісний підхід. Люди реалізують цінності у своїй діяльності, тому вихідним поняттям аналізу розвитку історії – „соціальна дія”.

„соц дія” включає в себе мету дії, смисл і спосіб дії. Мета і смисл обов’язково виражають конкретний зразок, схему ставлення до світу. Ставлення до світу обов’язково належить якійсь спільноті. У масштабах всього людства існували три світових ставлення людини до світу – 1) спосіб ставлення Конфуціанський – китайський, який виражений вектором життя як пристосування до світу. 2) індуістський – вектор життя – ізоляція від світу, 3) вектор життя - оволодіння світом.

Цим трьом способам ставлення до світу властиві одні і ті самі цінності. Основними з них є добро і розум. Добро виражено у формі братерської любові у первісних релігіях. Розум виявляє себе як логіка історичного процесу, яка полягає у постійному збільшенні раціональності – елементу здорового глузду в історії.

Щоб дослідити, як саме відбувається збільшення раціоналізації в історії він пропонує такі ідеальні типи соц дії – 1) афективний тип – люди, що належать до цього типу виходять із афекту, ситуації емоцій у своїх діях, 2) традиційний тип соц дії – люди цього типу у своїй поведінці виходять із звичаїв, звичок, традицій, 3) ціле раціональний тип – виходять із чітко поставленої мети і розроблених засобів її досягнення, 4) ціннісно-раціональний тип – виходять із цінностей, в які вони вірять і які наслідують.

Два перші типи переважають у традиційних сусп – перв, раб. Два останні у індустріальних, сучасних, але домінує ціле-раціональний тип.

Згідно з Вебером, суб’єктом історичного процесу, творцем є не маси, не класи, а окремі особи, в залежності від того, до якого типу соц дії вони належать та який щабель у соц ієрархії вони займають.