24. Загальна характеристика матеріалізму як філософської течії.

Матеріалістичний напрямок філософії Просвітництва представлений насамперед французьким матеріалізмом 18 ст., що у своїх концепціях обстоює ідеї просвітництва, гуманізму, наголошує на пізнанні природи як головному засобі утвердження гуманізму в суспільному житті, про­гресу розуму, прогресу моральності, свободи і реалізації Царства Розу­му та самоутвердження людини.

Одним з визначних представників цього напрямку був Жюль'єн Офре де Ламетрі, який оголосив матеріалізм єдино пра­вильним філософським напрямком, ворожим до ідеалізму та релігії. Він підкреслює, що пізнання починається з чуттєвого сприймання, продовжується його подальшим досвідно-експериментальним дослідженням І завершується раціональ­ним узагальненням дослідних даних. Матеріальною основою душі людини Ламетрі вважає мозок, проте підкреслює, що мозок необхідна, але недостатня передумова людської свідомості. Щоб свідомість сформувалась у своїх змістовних проявах, необхідне виховання та спілкування з іншими людьми.

Ще одним видатним філософом-матеріалістом Дідро (17ст.). У проспекті "Енциклопедії" Дідро стверджує, що в історії людства, спос­терігається певний прогрес у пізнанні природи і що в майбутньому він стане ще значнішим, набуде неперервного характеру. По-справжньому адекватно тлумачити природу може лише мислитель, який органічно поєднає "раціональну" філосо­фію з "експериментальною", що практично означало філософське осмислення природничо-наукового матеріалу.

Важливим досягненням Дідро було вчення про універсальну внут­рішню активність матерії. Рух не зводиться ним лише до механічного переміщення у просторі, а розуміється як будь-яка зміна, як активність взагалі. Рух, на його думку, є як в тілі, що переміщується, так і в тілі, яке перебуває в спокої.

Як і всі філософи-просвітники, Дідро велику увагу приділяє крити­ці релігії. Аналізуючи особливості релігійної віри, він робить висновок, що вона не веде людину до справжніх істин, а підкоряє її свідомість дикунським забобонам. Релігійну віру Дідро порівнює з тугою пов'яз­кою на очах, яка робить людей сліпими, не здатними правильно визна­чити життєвий шлях до щастя, і тоді вони потрапляють до рук священиків, які спрямовують їх на тернисту стежку страждань. Лише розум, підкреслює Дідро. є єдиним дороговказом людині в пошуках благодатної істини, яка має вище вираження в філософському знанні.

У новітні часи матеріалізм мав своїх визначних представників в особі англійського філософа Гобса та французьких енциклопедистів —Дідро, Ля Метрі, Гольбаха. За Гольбахом, те, що ми називаємо дійсністю, світом,— це лише скупчення атомів та їхніх сполук — молекул, які на основі принципу самозбереження (у фізичному світі цей принцип виявляється як закон інерції, безвладності) відштовхують усе, що загрожує їхньому самозбереженню, й притягають усе, що їм корисне (закон хімічних сполук). Психічні явища — то лише рух усередині нашого організму, зумовлений рухами поза нами. Сума психічних явищ називається "душею", що існує доти, доки триває життя. Думати, що вона існує й після смерті, так само нерозсудливо, як і сподіватися, що розбитий годинник показуватиме час.

Відроджений у XIX ст. у Німеччині матеріалізм найповніше виявився у Людвіга Фейєрбаха, що використав його переважно для боротьби з релігією. Відомий вислів Фейєрбаха: "Не Бог створив людину, а людина— Бога". Він мав значний вплив на формування матеріалістичного світогляду Молешотта, автора твору "Сила й метерія". Цей німецький онтологічний матеріалізм вплинув згодом на становлення так званого історичного матеріалізму Карла Маркса. За Марксом, усі явища духовної культури або, як він висловлювався, надбудова, залежні від підвалини — матеріальних обставин, умов створення продукції. Саме такі умови нібито формують наукові, філософські, мистецькі погляди певної епохи, у них вони і віддзеркалюються. Словом, духовна культура — це такий епіфеномен, який залежить від матеріально-економічних відносин. Від Фойєрбаха марксизм запозичив атеїзм та антирелігійну агресивність (згадаймо більшовицьке гасло: "Релігія—це опіум для народу"). Водночас марксизм заступає онтологічний, суто механістичний матеріалізм — так званим ДІАЛЕКТИЧНИМ МАТЕРІАЛІЗМОМ (такого роду як, наприклад, грецький атомізм). За діалектичним матеріалізмом, у самій матерії діють сили "внутрішніх суперечностей", як це ми простежуємо у Геракліта, протилежні, суперечливі сили, чия боротьба ("сили та протисили", за термінологією Регеля,— "теза й антитеза") призводить до нових синтезів, нових зв'язків, у яких знову виникають протиріччя і тим самим тенденція до подальшого переформування та еволюції. Філософія марксизму, діалектичний матеріалізм ("діамат"), запозичила із філософії Гегеля теорію тези, антитези й синтезу (наприклад, абсолютизм ХУІІ-ХУІІІ ст. — фран­цузька революція — конституційна монархія Луї Філіпа).