5. Правова культура як складова загальної культури.

Правова культура є особливою складовою духовної культури людства, що фіксує досягнення суспільства в розвитку правових феноменів у цілому, розкриває роль правових ідеалів і цінностей у житті суспільства, реальних здобутків держави у сфері правоохоронної діяльності. Вона має свої, притаманні лише їй специфічні властивості та функції, що відрізняють її від інших форм культури завдяки її безпосередньому зв’язку з державою, законодавством, правом.

Під правовою культурою необхідно розуміти, різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності певного суспільства.

Ознаки правової культури:

виступає засобом правового регулювання суспільних відносин, заснованих на законах, формах взаємодії їх учасників;

органічно пов’язана та взаємодіє із законодавством;

використовується як інструмент покращення стану правового життя суспільства в цілому;

сприяє спілкуванню суб’єктів політичного й правового життя суспільства, що виражається в різних формах правомірної поведінки та мислення, побудованого на вільному виборі гарантованих законами правових засобів досягнення поставлених цілей.

Таким чином, правова культура включає:

правосвідомість, що формується під впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів суспільного розвитку. На неї впливають не тільки історичні та соціальні процеси, а й геополітична ситуація в державі і духовна сфера суспільства. Якщо правова система функціонує в умовах законності, свободи, соціальної справедливості, поваги до права, то це сприяє підвищенню рівня правосвідомості всіх суб’єктів;

повагу до права;

правові знання та уявлення;

традиції, потреби, навички діяльності у відповідності до закону;

реальну діяльність громадян, відповідно до правових установок і переконань (режим законності);

правову активність населення, посадових осіб і законодавців, урядовців та ін.

Показники правової культури:

відповідність права вимогам справедливості та свободи;

якість системи законодавства;

форми і методи правового регулювання

участь громадян в управлінні державою;

рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб;

рівень правотворчої та правореалізаційної культури;

рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їх переконаність у необхідності діяти відповідно до вимог норм права;

знання про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства;

правові знання, що охоплюють знання конкретних норм права;

стан законності та правопорядку;

престиж юридичної професії;

авторитет і належний ступінь розвитку юридичної науки.

6. Види правової культури. Правова культура професійної групи.

Залежно від носія правової культури розрізняють такі її види:

правову культуру суспільства;

правову культуру особи;

правову культуру професійної групи.

Виділяючи три види правової культури, варто пам’ятати, що в реальному житті вони тісно переплетені: правова культура, як соціальне явище, єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особистості, групи); вона є умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

Правова культура суспільства – це різновид загальної культури, що представляє собою своєрідну систему правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури.

Структура правової культури суспільства:

- правосвідомість – високий рівень свідомості, що включає оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

- правомірна поведінка – правова активність громадян, що полягає в їх належній поведінці;

- юридична практика – ефективна діяльність законодавчих, судових, правозастосовних і правоохоронних органів;

- стан законності та правопорядку – суспільні відносини, врегульовані за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб’єктів права. Міцність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності дотримання норм права – це основа режиму законності та правопорядку.

Правова культура особи – це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особистості, що забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

- знання законодавства (інтелектуальний зріз). Інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особистості;

- переконаність у необхідності та соціальній корисності законів і підзаконних нормативно-правових актів (емоційно-психологічний зріз);

- уміння користуватися правовим інструментарієм – законами й іншими актами – у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових основ державного та соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання та розуміння права, але і правові судження про нього як про соціальну цінність, і головне – активну роботу, щодо втілення в життя його положень і зміцнення законності та правопорядку.

Показником правової культури особи є її правова активність як вища форма правомірної поведінки, що передбачає:

- наявність високого рівня правосвідомості;

- гарне знання права (внутрішній аспект);

- готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі поважного ставлення до права, переконаності в необхідності та справедливості норм права;

- добровільне здійсненні норм права;

- цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціально корисну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності та правопорядку (зовнішній аспект).

Правова культура особи (загальна і спеціально-професійна) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, що формується в залежності від:

- ступеня засвоєння і прояву цінностей правової культури суспільства;

- специфіки професійної діяльності;

- індивідуальної неповторності творчості кожної особистості.

Правова культура професійної групи (професійна правова культура) – одна з форм правової культури суспільства, властива певній спільності людей, яка професійно займається конкретним видом діяльності, що вимагає фахової освіти і практичної підготовки.

Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) і її членам властива більш висока ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності.

Правова культура поділяється на види за наступними критеріями:

1. За суб'єктним складом: правова культура суспільства — охоплює всі правові явища у динаміці їх розвитку, характеризується та визначається станом загальної культури населення, якістю національного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, рівнем правосвідомості, станом правопорядку, законності та юридичної практики; правова культура окремих колективів або соціальних груп є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих осіб, які утворюють ці колективи, правова культура особи є похідною від правової культури суспільства, залежить від досвіду особи, рівня її освіти, наявності правових навичок і правомірної поведінки. Відповідно правова культура особи складається з правової свідомості, правових знань, правових переконань, правової поведінки, діяльності з реалізації норм права, правових почуттів та передбачає її соціально-правову активність, нетерпимість до протиправної діяльності.

2. За рівнями та глибиною пізнання правових явищ: побутова (характеризується невисоким рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами у повсякденному житті, в міру реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків), професійна (притаманна особам які спеціально займаються правовою діяльністю, мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування); теоретична (як сукупність наукових знань про сутність права, механізм правового регулювання) виникає у науковців-правознавців. Ці різновиди правової культури формуються в процесі правового виховання населення шляхом набуття позитивних уявлень, поглядів, цінностей, почуттів та емоцій.

3. За характером існування правової культури: відкрита, тобто така, що взаємодіє з іншими правовими культурами, сприймаючи її надбання; закрита — та, що уникає взаємодії з іншими правовими культурами, обмежуючись власними надбаннями як єдино вірними.

4. За характером прояву: зовнішня правова культура, змістом якої є юридична діяльність та її наслідки; внутрішня — особисті переконання, почуття та уявлення про правові категорії.

Основні напрями оволодіння суб'єктами суспільних відносин правовими цінностями, які з'явились в результаті розвитку суспільства, в галузі права є функціями правової культури. Розрізняють наступні функції:

1. Пізнавальна — спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх застосування у практичній діяльності та набуття навичок правового мислення.

2. Регулятивна — забезпечує відповідність поведінки особи правовим приписам на підставі отриманих правових знань і відповідних правових переконань особи чи колективу.

3. Ціннісно-нормативна — спрямована на визначення стану законності і правопорядку в державі з точки зору реалізації суб'єктами правових відносин чинного законодавства.

4. Комунікативна — дає змогу особі на підставі набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктного співіснування з іншими суб'єктами.

5. Прогностична — дозволяє прогнозувати розвиток чинного законодавства, правових інститутів у державі.

6. Виховна — забезпечує свідоме та поважне ставлення особи до вимог чинного законодавства.

Правова культура як одне з надбань людства має постійно вдосконалюватись з метою забезпечення гармонійного та прогресивного розвитку суспільства та окремих осіб. І навпаки — прогресивний розвиток суспільства безпосередньо впливає на рівень його правової культури. Складовими даного прогресу є створення та охорона правових цінностей, що збагачують особу, як і інших цінностей в суспільстві; правових норм, що забезпечують безконфліктне існування суспільства; запобігання протиправній діяльності суб'єктів суспільних відносин тощо.

Як своєрідний феномен, правова культура є формою відтворення національних правових інститутів — державності, правової системи, правопорядку тощо. Культура є засобом збагачення цих інститутів, у тому числі і за рахунок запозичення правових цінностей інших націй. Відповідно основні функції правової культури передбачають збереження духовних цінностей у галузі права і їх засвоєння майбутніми поколіннями, постійне підвищення рівня правової свідомості населення. Правова культура визначає принципи правової поведінки особи та систему правових цінностей, ідеалів, правових норм, які забезпечують єдність і взаємодію правових інститутів та організацій в суспільстві. [3]

Правову культуру професійних груп можна поділити на два різновиди - неюристів і юристів.

Професійна культура фахівців-неюристів - правова культура тієї професійної групи, котра не займається юридичною діяльністю (спеціалісти в галузі народного господарства, соціально-культурної діяльності, охорони здоров'я тощо), що потребує володіння правовим мінімумом, який сприяє грамотній (у правовому відношенні) організації роботи кожним спеціалістом, виконанню її на належному рівні. Діяльність фахівців - працівників будь-якого рівня значною мірою урегульована нормативно-правовими актами, в яких визначено коло справ, що їм належить виконувати, їхні функції, права й обов'язки, відповідальність та інші, які вони повинні знати (наприклад, знання лікарем-хірургом судової медицини).

Професійно-правова культура юристів - правова культура тієї спільності людей (адвокатів, суддів, прокурорів тощо), яка професійно займається юридичною практичною діяльністю і потребує, крім юридичної освіти, ще й глибоких конкретно-фахових знань, умінь, навичок.

Від правової культури юристів як професійної групи залежить відповідне забезпечення механізму правового регулювання, якість законотворчості, застосування права, контрольно-наглядової, судової, правоохоронної та інших правових форм діяльності держави.

Структура професійно-правової культури юристів:

• 1) юридична освіта і правова освіченість - знання права, законів, підзаконних актів, рішень Конституційного Суду країни і Європейського Суду з прав людини, а також можливостей юридичної науки; при цьому правова підготовленість відрізняється від підготовленості інших законопослухняних громадян обсягом, глибиною і формалізованим характером правових знань;

• 2) сформований правовий світогляд - переконаність у відповідності законів і підзаконних актів праву, міжнародним стандартам у галузі прав людини;

• 3) досконале володіння правовим інструментарієм - майстерність у застосуванні норм права, вміщених у нормативно-правових актах та інших джерелах (формах) права, включаючи рішення Європейського Суду з прав людини; звичка додержуватися закону, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті й оформленні правових рішень; навички проведення правової експертизи; володіння правилами складання документації; мовна підготовка.

Правову культуру юристів-професіоналів залежно від змісту їхньої роботи можна поділити на такі види: правова культура суддів, прокурорів, слідчих, юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів, державних виконавців та ін. Юридична професія вимагає оволодіння не лише правовою культурою, а й психологічною, моральною, політичною, етичною, естетичною, економічною, екологічною, інформаційною та іншими, що становлять деонтологічні засади професіоналізму. Юристи повинні вміти керуватися в практичній діяльності принципами моралі, бути політично нейтральними (не брати участі в політичній партії, якщо на них поширюється таке обмеження), знати психологію спілкування з колегами і клієнтами, дотримуватися службового етикету, володіти державною мовою і мовою тих етнічних меншин, де здійснюється їхня професійна діяльність. Правова культура тріумфує у професійній групі юристів лише тоді, коли кожний з них як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов'язок.

На професійну групу юристів поширюється вимога постійно підтримувати свою "професійну форму". Для цього потрібні: правильна організація роботи за спеціалізацією, якісна теоретична підготовка і її постійне підвищення через самоосвіту, бажання набути досвіду і знань в конкретній галузі права, щоденна робота над собою як фахівцем. 6

7. Деформація правосвідомості як антипод правової культури.

Деформація правосвідомості — це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.

Види деформації правосвідомості такі.

• 1. Правовий інфантилізм — несформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.

• 2. Правовий дилетантизм — вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбалість ставлення до юридичних цінностей.

• 3. Правовий ідеалізм — гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань.

• 4. Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та поваги до нього.

Правовий нігілізм українського суспільства має глибоке історичні коріння. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, викорінення національної самобутності народу — все це "вбивало будь-яку повагу до законності" в Російській державі, до складу якої протягом століть входила більшість території України.

Правовий нігілізм в Україні за часів СРСР — результат певної деформації правосвідомості та правового регулювання того періоду.

У СРСР правовий нігілізм мав дві форми:

• 1) теоретичній (ідеологічній), коли на державному рівні обґрунтовувалися ідеї про відмирання держави і права при соціалізмі, що принижувало роль права в суспільному житті, про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини, про перевагу постанов Комуністичної партії перед законами, про вторинність права та ін.;

• 2) практичній, коли згідно з офіційною ідеологією було накопичено велику кількість нормативних актів, які або були морально застарілими, або містили декларації та лозунги, неясні та нечіткі формулювання, або суперечили один одному. Це призвело до правової деградації суспільства, до зневіри у право, до зневаження ним; встановлені державою норми права не виконувалися самими ж органами держави та посадовими особами, що спричинило появу відомчого нігілізму; правозастосовчі та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності перед правом та законом.

Нині причинами (крім економічних, політичних та інших) прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

• • невпорядкованість законодавства, його нестабільність та наявність суперечностей;

• • низьку правову культуру в суспільстві;

• • слабкість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, які можуть сприяти подоланню правового нігілізму, можна назвати:

• 1) якість законів та інших нормативних актів; забезпечення належної ролі законів у системі нормативних актів; наявність стабільності та одноманітності в регулюванні суспільних відносин;

• 2) авторитет державної влади та відпрацьованість механізму її дії; наявність розвиненої державної структури, що здатна забезпечити виконання права; удосконалення системи правоохоронних органів та правозастосовчої діяльності; зміцнення законності; підвищення ролі судів;

• 3) високий рівень правосвідомості, який би дозволяв працювати закону: збереження самобутності правової культури; поліпшення системи правової інформації, професійного навчання та виховання юристів тощо. 7

Правова демагогія передбачає здійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпека правової демагогії полягає в тому, що особа припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар).

Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною, формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимог закону.

До основних рис правового нігілізму належать: гордовито-зневажливе, поблажливо-скептичне сприйняття права; войовничий характер; масове поширення нігілістичних поглядів як серед населення в цілому, так і серед представників державної влади; багатоманітність форм прояву — від кримінальних до легальних, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних; вищий ступінь опозиційності, деструктивна критика і популістська спрямованість; сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігілізмом, що створює деструктивну ситуацію в суспільстві і державі.

Проявів правового нігілізму багато. Найпоширенішими серед них є:

“війна законів”, тобто видання суперечливих або таких, що виключають дію один одного, нормативно-правових актів, невідповідність законів конституції, а підзаконних нормативних актів законам (наприклад, існування в старому Кримінальному кодексі статті, яка передбачала смертну кару, при запереченні існування такого покарання статтями 3 та 21 Конституції України);

неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні правової політики;

підміна законності політичною, ідеологічною або прагматичною доцільністю;

свідоме недотримання або невиконання правових приписів органами державної влади, організаціями та громадянами (наприклад, ухилення від сплати податків суб’єктами підприємницької діяльності);

порушення прав і свобод людини і громадянина;

неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо.