Міждисциплінарна інтеграція.

№ п/п	Дисципліни	Знати	Вміти
1.	Забезпечуючі: Анатомія людини; Гістологія та емб­ріологія; Нормальна фізіоло­гія;	Анатомія коронарного кровообігу. Регуляція коронарного кровообігу, його особи-вості. Особливості метаболізму серцевого м'яза. Принципи електрокардіографії. Основні відведення, які використовуються в медичній практиці. Характеристику зубців ЕКГ- комплексу.	Характеризувати зубці ЕКГ- комплексу.
2.	Забезпечувані: Клініка внутрішніх хвороб Дитячі хвороби	Патогенетичні механізми роз­витку коронарної недостатності різного виду, інфаркту міокарда та їх електрофізіологічні особливості.	Пояснити зміни на ЕКГ при порушенні коронарного кровообігу.
3.	Внутріпредметна інтеграція Експериментальне моделювання коронарної недостатності.	Роль нервових та гуморальних факторів на розвиток коронарної недостатності.	Відтворити окремі види гострої коронарної недостатності.

План і організаційна структура заняття:

№ п/п	Основні етапи заняття, їх функція та зміст	Навчальні цілі в рівнях засвоєння	Методи конт­ролю і навчання	Матеріали ме­тодичного за­безпечення	Час в хвилинах
1.	Підготовчий етап: 1.Організаційні міро­приємства; 2.Постановка нав­чаль­них цілей; 3.Контроль вихідного рівня.	другий	Тестовий кон­­­троль. Усне опи­тування	Тести ІІ рівня. Перелік теоре­тичних питань.	2 3 25
2.	Основний етап: Самостійна робота студента під ке­рівництвом викла­дача: 1.Вивчити в експерименті змі-ни ЕКГ при гострій корона-рній недостатнос-ті.	третій	Протокол лабораторної ро­боти.	Лабораторне об­ладнання. Таб­лиці, схеми. Інструкція по виконанню роботи	45
3.	Заключний етап: 1.Контроль і корекція рівня професійних вмінь т навичок. 2.Підведення підсумків. Оголошення оцінок. 3.Домашне завдання, інструкція до ви­конання.	третій	Індивідуаль-ний контроль практичних навичок. Вирішення ситуаційних задач. Методичні рекомендації	Протокол лабораторної роботи	10 3 2

Матеріали методичного забезпечення заняття.

Перелік питань до опитування:

1. Особливості коронарного кровообігу та метаболізму серцевого м'яза.

2. Недостатність коронарного (вінцевого) кровообігу: визначення, види.

3. Ішемічна хвороба серця: визначення, причини та умови виникнення, форми.

4. Механізми виникнення коронароспазму при ішемічній хворобі серця.

5. Раптова коронарна смерть: причини, механізми виникнення.

6. Стенокардія: класифікація, патогенез проявів.

7. Інфаркт міокарда: причини, характеристика функціональних та біохімічних порушень у серцевому м'язі.

8. Механізм розвитку основних синдромів інфаркту міокарда.

9. Ускладнення інфаркту міокарда. Види і патогенез кардіогенного шоку.

10. Патогенез реперфузійного та резорбційно-некротичного синдромів.

11. Експериментальні моделі інфаркту міокарда.

12. Некоронарогенні пошкодження міокарда: причини, механізми розвитку.

Тезисні відповіді на контрольні питання:

1. 1) Високим рівнем екстракції кисню в капілярах серця - 70-75% (у головному мозку - 25%, у скелетних м’язах і печінці - 20%, у нирках - 10%), що пояснюється значною довжиною капілярного русла серця і у зв’язку з цим тривалим часом контакту крові із стінкою капілярів. Тому, при збільшенні потреби серця в О₂ вона не може бути забезпечена шляхом збільшення екстракції О₂, (як у скелетних м’язах), оскільки остання і так є максимально можливою в стані спокою, а для забезпечення зрослих енергетичних потреб серця залишається тільки один шлях - збільшення вінцевого кровотоку.

2) Високим базальним тонусом вінцевих судин, який дає можливість у стані спокою забезпечувати вінцевий кровоток на рівні 250-300 мл/хв, що складає близько 5% хвилинного об’єму крові. Такий тонус вінцевих судин обумовлює значний резерв коронарного кровообігу - при зменшенні базального тонусу інтенсивність вінцевого кровотоку може зростати в 7-10 разів.

3) Фазним характером вінцевого кровотоку, який пов’язаний з періодами серцевого циклу. Під час систоли відбувається стискання інтрамуральних судин - кровоток мінімальний і складає близько 15% загального вінцевого кровотоку. Під час діастоли стискання судин припиняється і кровоток стає максимальним (близько 85% загальної величини). Тому при тахікардії виникає ішемія серця.

4) Підпорядкованістю вінцевого кровообігу метаболічним потребам серця і відносна незалежність його від нервових регуляторних впливів. В умовах патології ця підпорядкованість часто порушується і зростає чутливість вінцевих судин до нервових імпульсів.

5) Винятково високою чутливістю вінцевих судин до зменшення тиску кисню в крові. Зменшення рО₂ артеріальної крові усього лише на 5% істотно збільшує інтенсивність вінцевого кровотоку.

6) Недостатнім розвитком колатеральних судин. Тому, при несприятливих умовах колатералі в серці не можуть компенсувати порушення вінцевого кровотоку.

У регуляції вінцевого кровообігу розрізняють: а) міогенну ауторегуляцію, б) метаболічну і в) нервову регуляцію.

1) Основу міогенної ауторегуляції складає закон Бейліса, відповідно до якого при розтягненні гладких м’язів кровоносних судин збільшується сила їх скорочення. В даний час доказано, що при розтягненні гладком’язових клітин судин збільшується проникність їх плазматичної мембрани до іонів кальцію, які, проникаючи у клітини, викликають їх скорочення.

2) Метаболічна регуляція здійснюється за допомогою цілого ряду іонів і метаболітів: а) іонів водню, б) калію, в) молочної кислоти, г) простацикліну, д) оксиду азоту (NO). Однак найбільше значення мають два фактори: зменшення тиску О₂ в артеріальній крові і аденозин, який, будучи природним блокатором Са-каналів, зменшує надходження іонів Са²⁺ у цитоплазму гладком’язових клітин вінцевих судин, внаслідок чого знижується їх базальний тонус і коронарний кровоток зростає. Отже, при збільшені роботи серця відбувається розширення коронарних судин із-за активації розпаду АТФ, як енергетичного матеріалу, до АДФ → АМФ → гіпоксантину → аденозину.

3) Нервова регуляція. Нейрогенний тонус вінцевих судин незначний, про що свідчить майже повна відсутність змін вінцевого кровотоку після повної денервації судин серця. Набагато більше значення має опосередкований вплив нервової системи на коронарний кровоток, який здійснюється через зміни роботи серця і інтенсивності обміну речовин у ньому.

Тим не менше, в експерименті виявлено і безпосередній вплив нервів на тонус вінцевих судин: а) при подразненні парасимпатичних нервів і введенні ацетилхоліну відбувається незначне звуження коронарних артерій; б) медіатори симпатичної нервової системи (катехоламіни) при дії на α-адре-норецептори викликають звуження судин, на β-адренорецептори - їх розширення. Оскільки в нормі у вінцевих судинах переважають β-адренорецептори, то загальний ефект симпатичних впливів - незначне розширення судин серця.

2. Недостатність вінцевого кровообігу (коронарна недостатність) - це патологічний стан, який характеризується нездатністю вінцевих судин забезпечувати кровопостачання серця відповідно до його енергетичних потреб. Іншими словами, виникає невідповідність між енергетичними потребами серця і доставкою кисню і поживних речовин вінцевими судинами.

Коронарна недостатність може бути: а) відносною і б) абсолютною.

• Відносна коронарна недостатність виникає у випадку первинного збільшення енергетичних потреб серця при виконанні фізичної роботи, артеріальній гіпертензії, коли інтенсивність вінцевого кровотоку зростає, але не на стільки, щоб задовольнити зрослі потреби серця.

• Абсолютна коронарна недостатність виникає у випадку первинного порушення вінцевого кровообігу, у результаті чого зменшується доставка кисню і поживних речовин міокарду як у стані спокою, так і при збільшенні енергетичних потреб серця.

3. Для встановлення патогенетичних факторів, які обумовлюють розвиток абсолютної коронарної недостатності необхідно звернутися до формули визначення інтенсивності вінцевого кровообігу:

Q =	Pарт-Pвен
	R

де Q - об’ємна швидкість кровотоку; P_арт і P_вен - тиск крові відповідно на початку і наприкінці системи коронарних судин; (P_арт-P_вен) - перфузійнний тиск; R - опір вінцевих судин.

Оскільки абсолютна коронарна недостатність характеризується зменшенням вінцевого кровотоку (зменшення Q), можливі 2-а патогенетичних варіанти її розвитку.

1) Зменшення перфузійного тиску - обумовлює розвиток коронарної недостатності центрального походження. Її причинами можуть бути:

а) артеріальна гіпотензія (зменшення P_арт) - при усіх видах шоку, колапсі, недостатності аортальних клапанів. При зменшенні артеріального тиску спрацьовують механізми міогенної ауторегуляції вінцевого кровотоку, які підтримують його на постійному рівні. Однак, коли артеріальний тиск падає нижче 70 мм рт.ст., ці механізми стають неспроможними;

б) порушення венозного відтоку (збільшення P_вен) - має значення при декомпенсованій недостатності правого шлуночка, коли збільшується центральний венозний і кінцеводіастолічний тиск. В експерименті моделюється перев’язкою вен серця.

2) Збільшення опору вінцевих судин є причиною розвитку коронарної недостатності місцевого походження. Оскільки:

R=	8ηl
	πr4

де η - в’язкість крові; l - довжина судин; r - радіус судин, то збільшення опору може бути обумовлено:

а) збільшенням в’язкості крові, що є причиною порушення мікроциркуляції, виникнення сладж-синдрому і справжнього капілярного стазу і спостерігається при зневодненні, поліцитемії, ДВЗ-синдромі.

б) зменшенням радіусу судин, що є основним фактором розвитку абсолютної коронарної недостатності і причиною виникнення ішемічної хвороби серця (ІХС) .

4. В основі розвитку ішемії міокарда розрізняють наступні механізми:

1) Обтураційнний механізм - зменшення просвіту вінцевих артерій, що обумовлюється:

а) атеросклерозом, коли бляшка звужує або перекриває просвіт судин (90% випадків ішемії міокарда);

б) тромбозом вінцевих артерій, що часто є наслідком атеросклерозу, коли бляшка вирачковується із ушкодженням ендотеліоцитів, що веде до зменшення продукції важливих вазадилятаторів (простацикліну і оксиду азоту) і супроводжується спазмом судин; виразкування веде до демаскування колагену ІІІ і стимуляції адгезії і агрегації тромбоцитів, які вивільнюють тромбоксан А₂ і серотонін, які підсилюють спазм судин і сповільнення кровоточу, та ФАТ, який ще більше підсилює агрегацію тромбоцитіав; спазм судин обумовлюється також впливом лейкотрієнів (ЛТ С₄), які продукуються агрегованими лейкоцитами; крім того демаскування колагену є причиною активації Х фактора (Хагемана), що запускає у процес зсідання крові, кінцевим результатом якого є утворення тромбу, який звужує або перекриває просвіт судин;

в) крововиливом у бляшку із новоутворених у ній судин, що значно збільшує її розміри і веде до звуження або перекриття просвіту судин;

г) емболією вінцевих артерій, викликаною фрагментами зруйнованих бляшок;

д) запальними процесами в стінці судин серця – коронаритами, які зустрічаються при ревматизмі, сифілісі.

Для розвитку клінічних ознак ішемії міокарда має значення величина “критичного стенозу”, яка у людини складає 75%.

2) Ангіоспастичний механізм - може виникнути в результаті: а) збудження α-адренорецепторів на тлі блокади β-адренорецепторів; б) впливу вазопресину, ангіотензину II, тромбоксану А₂, гіпокапнії, ендотеліну.

3) Компресійний механізм (стискання вінцевих судин) - може мати місце при тахікардії. Іноді його причиною є рубці і пухлини.

• В умовах коронарної недостатності на міокард впливають наступні патогенетичні фактори:

1) Гіпоксія..

2) Ацидоз, який обумовлюється нагромадженням кислих продуктів обміну речовин внаслідок порушення відтоку крові і активації гліколізу.

3) Збільшення позаклітинної концентрації іонів калію в зоні ішемії, що обумовлюється: а) пасивним виходом іонів калію з клітин, б) пригніченням функції Na-K-насосів із-за дефіциту АТФ, в) збільшенням проникності ушкоджених мембран кардіоміоцитів.

5-6. Основними клінічними формами ІХС є:

1) Стенокардія - приступи короткочасної (до 20 хв), гострої коронарної недостатності, які супроводжуються: а) больовим синдромом, б) почуттям страху і в) пов’язаними з цим вегетативними реакціями. Болі типово ірадіюють в ліву руку аж до ділянки 4-5 пальців, або атипово – в епігастральну ділянку, нижню щелепу, зуби, язик.

Розрізняють: а) стенокардію напруження (виникає при ходьбі, бігу, негативних або позитивних емоціях). Виділяють 4 функціональних класи такої стенокардії: І клас – стенокардія при значних фізичних навантаженнях, ІІ клас – стенокардія при ходьбі на відстань 500 м або підйомі на 2-3 поверх, ІІІ клас – стенокардія при ходьбі на відстань 100-150 м або підйомі на 1 поверх, ІV клас – стенокардія виникає навіть при переміщенні у кімнаті; б) стенокардію спокою (часто виникає під час сну) і в) стенокардію Принцметала (спазм вінцевих артерій) – виникає у людей із вродженою недостатністю β-адренорецепторів і перевагою α-адренорецепто-рів, коли зменшується продукція цАМФ, а збільшується цГМФ, тому при любому стресі під впливом катехоламінів виникає приступ стенокардії.

2) Передінфарктний стан (гостра вогнищева дистрофія міокарда) розвивається при тривалості ішемії міокарда від 20 до 40 хв.

3) Інфаркт міокарда (некроз серцевого м’яза) виникає при: а) зворотній (транзиторній) ішемії, яка продовжується понад 40-60 хв, б) незворотних порушеннях коронарного кровоточу.

4) Кардіосклероз - склеротичні зміни серцевого м’яза, які можуть бути: а) дифузними (атеросклеротичний кардіосклероз) і б) вогнищевими (постінфарктний кардіосклероз).

7. Основними причинами розвитку інфаркту міокарда є:

1) Атеросклероз вінцевих артерій і всі його вищезгадані ускладнення.

2) Збільшення навантаження на серце (фізична напруження, артеріальна гіпертензія).

3) Стрес, коли у кров надходить надмірна кількість катехоламінів, які:

- порушують вінцевий кровообіг, оскільки: а) сприяють розвитку атеросклерозу; б) викликають контрактурний спазм гладких м’язів вінцевих артерій; в) активують тромбоутворення і зсідання крові.

- збільшують потреби серця у кисні в результаті реалізації позитивного іно- і хронотропного ефектів і збільшення загального периферичного опору, внаслідок чого збільшується навантаження на серце.

- активують ліпідні і кальцієві механізми ушкодження кардіоміоцитів.

8. Для інфаркту міокарда характерні:

1) Больовий синдром, який характеризується різкими, тривалими, інтенсивними болями за грудиною із типовою чи нетиповою ірадіацією. У розвитку больового синдрому мають значення: а) хімічні фактори (іони Н⁺, К⁺, простагландини, лізосомальні ферменти), які з’являються при ушкодженні клітин і є подразниками нервових закінчень; б) зміни скоротливих властивостей ішемізованної ділянки міокарда, коли відбувається патологічне розтягнення (пролабування) стінки серця при його скороченні, що веде до подразнення рецепторів серця.

2) Ушкодження кардіоміоцитів, що проявляється морфологічними змінами в міокарді, які характеризуються і певними елекрофізіологічними проявами, зокрема: а) зона ішемії характеризується негативним зубцем Т; б) зона ушкодження характеризується: зміщенням інтервалу ST вище ізолінії, негативним зубцем Т, низхідне коліно зубця R має своєрідний виступ (прапорець або зубець Парді); в) зона некрозу виникає через 3-4 год. після ішемії і характеризується: глибоким зубцем Q і все тими ж змінами ЕКГ, що і зона ушкодження.

3) Аритмічний синдром. Основною причиною його виникнення є вихід іонів K⁺ з кардіоміоцитів і збільшення їх позаклітинної концентрації. У залежності від рівня підвищення вмісту позаклітинного калію можливі такі наслідки:

а) у ділянках міокарда, де концентрація позаклітинного калію збільшується до 8 ммоль/л, мембранний потенціал зменшується із 90 мВ до 80 мВ, наближаючись до рівня критичного потенціалу деполяризації. Тому в цих ділянках збільшується збудливість клітин і швидкість проведення імпульсів;

б) у ділянках міокарда, де позаклітинна концентрація калію перевищує 8 ммоль/л, мембранний потенціал м’язових волокон стає меншим 80 мВ, інактивуються Na-канали, у результаті зменшується збудливість кардіоміоцитів і швидкість проведення імпульсів.

Одночасне існування різних ділянок міокарда з різними типами електрофізіологічних порушень створює умови для реалізації механізмів повторного входження імпульсів (re-entry), в результаті чого може виникнути фібриляція шлуночків. Фібриляція шлуночків при коронарній недостатності є основною причиною так званої раптової смерті, коли на вскритті які-небудь ознаки ішемічного ушкодження міокарда не виявляються. Можливий розвиток усіх видів аритмій, але найбільш небезпечною є фібриляція шлуночків, яка може стати причиною раптової смерті.

4) Гостра серцева недостатність, обумовлена ранніми і пізніми порушеннями скоротливої здатності міокарда.

Ранні порушення відносяться до гіпокалъцієвого варіанту і розвиваються в результаті блокади Са-каналів сарколеми кардіоміоцитів, яка обумовлюється принаймні 2-а механізми:

а) дефіцитом АТФ → порушення фосфорилювання білків Са-каналів;

6) активацією гліколізу → нагромадження в клітинах іонів Н⁺ → безпосередня блокада Са-каналів.

Наслідком зазначених порушень є зменшення надходження іонів Са²⁺ у саркоплазму кардіоміоцитів і зменшення сили їх скорочень.

Пізні порушення скоротливості відносяться до гіперкальцієвого (контрактурного) типу і виникають при тривалих розладах вінцевого кровотоку (понад 30 хв.). Концентрація іонів кальцію в саркоплазмі кардіоміоцитів збільшується в силу 2-х основних причин:

а) порушення видалення іонів Са²⁺ із саркоплазми внаслідок дефіциту АТФ;

б) збільшення надходження іонів Са²⁺ у м’язові волокна через ушкоджену плазматичну мембрану.

У результаті збільшення внутрішньоклітинного вмісту Са²⁺ настає контрактура міофібрил, порушуються процеси розслаблення кардіоміоцитів.

Гостра серцева недостатність може проявлятися: а) виникненням серцевої астми, б) набряку легень, в) кардіогенним шоком.

9. Кардіогенний шок - виникає в результаті різкого падіння нагнітальної (насосної) функції серця. Є самим небезпечним ускладненням інфаркту міокарда, яке часто приводить до смерті.

Розрізняють 4 форми кардіогенного шоку.

-Рефлекторна форма (больовий шок). Основним механізмом її розвитку є тривалий біль, який викликає активацію симпатоадреналової системи, а пізніше її гальмування. Це приводить до: а) пригнічення скоротливої функції серця, б) брадикардії, в) зменшення тонусу периферичних судин, г) падіння артеріального тиску.

- Гіпокінетична форма (справжній кардіогенний шок) - розвивається, коли площа ушкодженого міокарда перевищує 40%. Основним фактором її розвитку є різке пригнічення скоротливої здатності серця.

- Дискінетична форма - виникає в результаті асинергії (неузгодженості) скорочень міокарда, причиною якої є грубі ушкодження серця: а) аневризми, б) розриви міжшлуночкової перегородки, в) відриви хорд клапанів.

- Аритмічна форма - є наслідком важких аритмій.

У патогенезі кардіогенного шоку розрізняють декілька етапів:

I етап - первинне падіння артеріального тиску, оскільки усі патогенетичні фактори кардіогенного шоку: а) рефлекторна депресія, б) збільшення площі ушкодженого міокарда, в) асинергія серцевих скорочень, г) аритмії викликають зменшення серцевого викиду, що за законами гемодинаміки приводить до зменшення хвилинного об’єму серця і падіння артеріального тиску.

II етап - компенсаторний спазм артеріол, який обумовлюється: а) активацією симпатоадреналової системи, б) викидом катехоламінів, вазопресину, глюкокортикоїдів, в) утворенням ангіотензину II, у результаті чого збільшується загальний периферичний опір, що є компенсаторною реакцією, спрямованою на попередження подальшого падіння артеріального тиску.

III етап - вторинне падіння артеріального тиску. Тривалий спазм артеріол у периферичних тканинах викликає порушення мікроциркуляції і гіпоксію, наслідком якої є: а) ацидоз, який викликає пригнічення скорочувальної функції міокарда; б) розширення артеріол, яке виникає в результаті нагромадження в тканинах метаболітів-вазодилятаторів (“метаболічний симпатоліз”); в) надходження в кров із тканин так званих ішемічних токсинів, серед яких фактор депресії міокарда, що звільняється з підшлункової залози.

Усі перераховані зміни погіршують скоротливу функцію серця, “знімають” компенсаторний спазм артеріол, чим викликають подальше падіння артеріального тиску.

IV етап - термінальні зміни. У результаті істотного падіння артеріального тиску (нижче 40 мм рт.ст.): а) ще більш порушується коронарний кровообіг і збільшується ішемія міокарда; б) розвивається гостра ниркова недостатність (цілком припиняється клубочкова фільтрація, виникають анурія, інтоксикація); в) порушується мозковий кровообіг, розвивається гіпоксія головного мозку, виникають розлади функції життєвоважливих центрів.

Сукупність зазначених змін приводить до смерті.

10. Реперфузійний синдром - виникає внаслідок поновлення кровотоку в ішемізованній ділянці міокарда. Мінімальна тривалість ішемії, після якої виникає виражений реперфузійний синдром, складає 40 хв.

Поновлення вінцевого кровообігу обумовлюється: а) припиненням коронарного ангіоспазму, б) лізисом тромба, в) руйнуванням клітинних агрегатів крові, г) хірургічним видаленням тромбу, д) зняттям лігатури.

Клінічно реперфузійнний синдром проявляється значним збільшенням інтенсивності ушкодження міокарда відразу ж після поновлення вінцевого кровотоку. Внаслідок цього, стан хворого різко погіршується.

Патогенетичною основою реперфузійнного синдрому є так званий “кисневий парадокс”. Сутність феномену полягає в наступному:

Якщо серце перфузувати розчином, який не містить О₂ (чи містить його мало), а через 40 хв і більше перейти на перфузію розчином з нормальною напругою О₂, то порушення, обумовлені попередньою гіпоксією, не тільки не зменшуються, як цього варто було б очікувати, а стають більш вираженими (парадокс!). За таких умов відбувається скидання електронів в обхід дихального ланцюга на молекули кисню, внаслідок чого утворюється велика кількість вільних радикалів, які ініціюють реакції пероксидного окислювання ліпідів, що є важливим молекулярним механізмом ушкодження клітинних мембран.

6) Резорбційнно-некротичний синдром є наслідком надходження в кров продуктів розпаду некротизованної тканини серця. Він проявляється: а) гарячкою; б) нейтрофілъним лейкоцитозом; в) збільшенням швидкості зсідання еритроцитів (ШОЕ); г) ферментемією - появою в крові ферментів, які надходять з ушкоджених кардіоміоцитів (креатинкіназа, аспартатамінотрансфераза, лактатдегідрогеназа.); д) аутоімунним синдромом (синдромом Дресслера) - розвивається в результаті конформаційнних змін білків міокарда і проявляється запаленням серозних оболонок організму - полісерозитом (перикардитом, плевритом, перитонітом).

Як ускладнення інфаркту міокарда може виникнути: 1) розрив серцевої стінки із розвитком тампонами серця; 2) розвивається постінфарктний кардіосклероз.

11. Інфаркт міокарда можна моделювати використовуючи компресійний механізм: перев’язка коронарних судин, накладання лігатури, кільця, здавлення зовні коронарних судин при захворюваннях в грудній клітці; впливом гуморальних факторів, які викликають гострий спазм коронарних судин.

12. Крім некрозів серцевого м‘яза, які виникають при порушенні вінцевого кровообігу, розрізняють некоронарогенні некрози серця, серед яких виділяють:

1) Гіпоксичний некроз міокарда – відтворюється за допомогою різних видів гіпоксії: гіпоксичної, гемічної. При цьому на тлі загальної недостатності кисню в організмі, яка сама по собі веде до підвищення навантаження на систему кровообігу, розвивається некротичне ушкодження м’язових волокон серця.

2) Електролітно-стероїдна кардіопатія з некрозом. За спостереженнями Сельє, при введенні пацюкам значної кількості солей натрію в поєднанні з деякими аніонами (сульфат-, фосфат-) у серці з’являються вогнища ушкодження дегенеративно-некротичного типу. Ці ушкодження стають більш масивними за умов одночасного введення пацюкам деяких стероїдних гормонів наднирників.

3) Імунні ушкодження серця. В організмі за певних умов виникають антитіла і сенсибілізовані лімфоцити, які мають ушкоджучий вплив на тканини власного серця. Цьому сприяє проникнення в кровоток денатурованих компонентів некротизованих кардіоміоцитів. Серце може ушкоджуватися циркулюючими імунними комплексами антиген-антитіло-комплемент, а також при фіксації на його структурах цитофільних антитіл типу IgЕ і наступної їх реакції з антигеном. В експерименті аналогічний процес можна викликати введенням в організм експериментальної тварини гетерогенної сироватки, яка містить антитіла проти білків серця тварин даного виду (кардіоцитотоксини).

4) Нейрогенні ушкодження серця. Дистрофічні зміни і некроз міокарда можна викликати гострим чи хронічним подразненням: а) шийно-грудного вузла симпатичного стовбура, б) блукаючого нерва, в) гіпоталамуса, д) мозкового стовбура, е) введенням в кровоток великих доз адреналіну чи норадреналіну. В основі механізму нейрогенних ушкоджень лежить невідповідність між рівнями функції (зростає), метаболізму (активується) і кровопостачання (є недостатнім).