Дослідження та освоєння Росії

История исследования и освоения территории России

Территория, входящая ныне в состав РФ, была заселена людьми примерно 10-12 тыс. лет назад. Земли, расположенные между Волгой и Окой, начали осваиваться славянами ещё с 8-9 веков, хотя еще долгое время оставались дальней северо-восточной периферией Киевской Руси. После монголо-татарских завоеваний 13 века в этом районе формируется новый центр русских земель, во главе которого становится Москва. Именно вокруг этого центра начинается территориальное приращение российскогогосударства. Изначальное направление колонизации — на север и северо-восток. В 1581 году первый русский отряд пересекает Уральскийхребет, а в 1639 году русские появляются уже на берегах Охотского моря.

Наряду с заселением территорий осуществлялось ее исследование учеными и путешественниками.

С 19 века начинается сельскохозяйственное освоение Сибири, а в начале 20 века после строительства Транссибирской ж/д отмечен еще больший приток населения в восточные районы страны. В западном направлении распространение русских происходило в меньших масштабах, поскольку эти территории уже были плотно заселены — за исключением района Санкт-Петербурга. Русское заселение Прибалтики происходило в основном в связи с развитием промышленности в ее крупнейших портах: Риге, Таллине и др. На процессы размещения населения в течение советского периода сильное влияние оказала политика «индустриализации национальных окраин». Строительство крупных промышленных предприятий при отсутствии местных квалифицированных кадров приводило к массовому притоку русских рабочих в Среднюю Азию, Казахстан, Азербайджан. Продолжалось переселение русских и в основные промышленные районы Украины: Донбасс, Приднепровье и др. Сейчас наибольший миграционный отток русских — из Таджикистана. Несколько меньше — из других республик Азии.

Основними видами туризму в епоху Просвітництва були:

-       рекреаційний;

-       оздоровчий;

-       пізнавальний;

-       з метою одержання освіти;

-       спортивний (з'явились перші альпіністи, почав роз­виватись гірський туризм);

-       релігійний.

Туризм, як правило, був індивідуальним, тобто програ­ма подорожі складалася самим мандрівником.

Вже існувала певна туристична інфраструктура: готелі, пансіони, транспортна служба, ресторани.

За тривалістю мандрівки поділялись на:

-       довготермінові (на декілька років);

-       сезонні (на певний сезон в особливу кліматичну зону);

-       короткострокові (на вихідні дні та свята).

Основними  видами  транспорту були:  водний;  наземний транспорт з використанням тварин; з'явились повітряні кулі.

Основні види та значення подорожей у 15-17 ст.

 

Українські землі в туристичній картографії XVII століття

У другій половині XVII ст. французький негоціант Жан Шарден на свій страх і ризик здійснив три подорожі до країн Сходу. Метою їх, крім задоволення власної цікавості, був пошук можливостей організації торгівлі діамантами. Розумію­чи важливість географічного пізнання території, мови, звичаїв і побуту населення, історичних і архітектурних пам'яток, Шарден робив записи, копіював документи, а в одну з подорожей взяв з собою художника Грело, який зробив багато пізнаваль­них малюнків, що пізніше ввійшли до тематичного туристич­ного атласу. В атлас вміщено, зокрема, план і зовнішній вигляд руїн давньої перської столиці Персеполіса. У цьому своєрідно­му, першому в світі туристичному атласі є чимало й етногра­фічного матеріалу, що цікавить туристів: жанрові сценки з життя різних народів, (наприклад, куріння кальяну), сцени прийому послів і коронації, зразки національного вбрання, копії стародавніх написів, абетки східних мов (бенгалі, деванагарі) з транслітерацією латинськими літерами.

Одну з подорожей Шарден здійснив через Крим. Територія України в атласі частково відображена на «Карті узбережжя Чорного та Азовського морів», виконаній особисто Ж. Шарденом у 1672 році. Схоже на те, що на типовій для тих часів кар­ті, де реальне співіснує з фантастичним, Шарден за результата­ми своїх подорожей вніс доповнення та поправки. Більш докладних свідчень про Україну атлас не містить.

Матеріали подорожей Ж. Шардена було систематизовано та видано у вигляді гравюр, об'єднаних в атлас. Близьким до нього за манерою виконання є атлас французького художника Лебрена, хоча він і не містить у собі чогось принципово відмінного.

До речі, у картографуванні туризму художнє зображення йде поруч з картографічним, а часто й передує йому. Серед пер­ших таких зображень на теренах України згадаємо гравюру А. Гогенберга. виконану за малюнком А. Пассоротті, що з до­кументальною точністю зображує панораму Львова. Призна­чалася вона для атласу «Опис відомих міст світу» (Кельн, 1618 р.). Ці атласи (видавались кельнським теологом Георгом Брауном. До 6-томного видання атласів (з 1572 р. до 1618 р.) увійшли близько 500 планово-перспективних панорам міст з різних частин світу. Більше того, в наступні роки вийшло ба­гато перевидань цих атласів.

Витоки вітчизняної картографії, зокрема туристичної, зна­ходимо в діяльності типографії Києво-Печерської Лаври. В 1638 р. там було надруковано польською мовою книгу Афанасія Кальнофойського «Тератургіма» з додатком — трьома кар­тами: планово-перспективними зображеннями Києва та най­першими серед друкованих на українських землях планами — схематичними плановими зображеннями Ближніх (Антонієвих) і Дальніх (Феодосієвих) печер.

З 1643 р. після здійснення київським митрополитом Пет­ром Могилою канонізації 69 ченців, похованих у печерах, Києво-Печерська Лавра стала місцем масового прочанства.

Виникла необхідність відтворення плану печер, що й було зроблено у своєрідному історико-релігійному творі «Києво-Пе­черському патерику», перше друковане видання якого було здійснено в 1661 р. у друкарні Києво-Печерської Лаври за роз­порядженням архімандрита Лаври, ректора Києво-Могилянської колегії І. Гізеля.

Формування системи гостинності у 17-18 ст.

Поява туризму та розвиток системи гостинності в XVII—XVIII століттях

Одним із багатьох шляхів вкладання коштів з метою задоволення своїх потреб у раціональному відпочинку, розва­гах, виконанні релігійних призначень, лікуванні та рекреації в епоху Просвітництва стало нове соціальне явище — туризм.

Основними категоріями населення, представники яких стали першими туристами, були дворяни. Для молодих дво­рян своєрідний «гранд-тур» по Європі був доповненням до ос­новної освіти, і вони його здійснювали перед тим, як розпоча­ти свою професійну або політичну кар'єру.

Англійці, наприклад, маршрут такого туру розпочинали в Лондоні, потім рушили до Франції, з довготривалим перебуван­ням у Парижі; потім в Італію (Генуя, Мілан, Венеція, Флорен­ція, Рим). Зворотний шлях пролягав через Швейцарію та Ні­дерланди. За бажанням та можливостями маршрут бував і довшим: аж до країн Балканського півострова, Близького Схо­ду, Єгипту для знайомства з культурою та пам'ятками мистец­тва античних цивілізацій. Такі тури тривали 2-3 роки.

По мірі посилення соціальних позицій представників інте­лігенції та буржуазії (на рубежі ХVІІІ-ХІХ ст.) їх представ­ники починають здійснювати аналогічні тури.

Велику роль в процесі подальшого розвитку туризму почи­нають відігравати чинники, що пов'язані з розвитком невироб­ничої сфери, тобто сфери послуг та суспільної інфраструкту­ри. Для міжконтинентальної торгівлі необхідні були комфортні та безпечні готелі та постоялі двори, де купці могли жити під час подорожей або ярмарків, які були дуже популярними в Європі. Отже, торгівля сприяла становленню туризму, роз­виваючи сферу гостинності.

Ярмарки були водночас і місцем торгівлі, і місцем народ­них розваг, в яких брали участь майже всі верстви населення. На італійських ярмарках розквітла комедія. Ще з XVI ст. у Франції стали показувати театралізовані вистави. Ярмарки зав­жди відвідувались коронованими особами, які вражали народ вишуканістю і розкішшю свого вбрання. Видовища були обов'язковою частиною кожного ярмарку. У Венеції ярмарок Вознесіння був пишним театралізованим і ритуальним дійст­вом. Саме в цей час відбувався обряд заручин венеціанського дожа з морем. Подивитися на це видовище до Венеції стікалось більше 100 тис. чоловік.