Лабораторна робота №3 “Природна і штучна освітленість”

Мета роботи:

1. Вивчити основні світлотехнічні показники природного і штучного освітлення.

2. Вивчити джерела світла, види і системи освітлення.

3. Навчитися вимірювати і розраховувати природну і штучну освітленість.

4. Керуючись нормативними документами, навчитися давати гігієнічну оцінку умов зорової роботи.

Рекомендована література:

1. СНиП ІІ-4 -79 Естественное и искусственное освещение.

2. Юдин Е.Я. и др. Охрана труда в машиностроении.–М.: Машиностроение, 1983 – с.103-134.

3. Бортницкий П.И. Охрана труда на автомобильном транспорте.–Киев.: Высшая школа, 1988 – с.109-124.

4. Денисенко Г.Ф., Охрана труда.– М.: Высшая школа, І985 – с.166-182.

5. Павлов С.Л., Охрана труда в приборостроении.–М.: Высшая школа, 1986 – с.52-61.

3.1 Теоретичні відомості

Ефективність виробництва, якість продукції, що випускається, і продуктивність праці на підприємствах залежить від раціонального використання природного і штучного освітлення. При раціональному освітленні виробничих приміщень і робочих місць усувається стомлюваність, підвищується безпека праці і знижується травматизм. Тривала робота в умовах недостатньої освітленості приводить до професійного захворювання ока – міопії (короткозорості).

3.1.1 Основні світлотехнічні показники

Відчуття світла при впливі на око людини викликають електромагнітні хвилі так званого оптичного діапазону. Видима частина оптичних випромінювань лежить в діапазоні хвиль довжиною від 360 до 760 нм. Для характеристики світла, а також для гігієнічної оцінки умов зорової роботи використовуються кількісні і якісні показники. До кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість, коефіцієнт відбиття. До якісних показників відносяться: рівномірність розподілу світлового потоку, фон, контраст об’єкта розпізнавання з фоном та інші.

Світловий потік Ф – потік променистої енергії, що оцінюється оком людини за зоровим відчуттям, характеризує потужність світлового видимого випромінювання. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) – світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в 1 стерадіан.

Сила світла J — просторова щільність світлового потоку — рівна відношенню світлового потоку (Ф) до величини тілесного кута ().

За одиницю сили світла прийнята кандела (кд) – сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.

Освітленість Е — поверхнева щільність світлового потоку – рівна відношенню світлового потоку (Ф) до площі поверхні (S), що освітлюється.

За одиницю освітленості прийнято люкс (лк) – рівень освітленості поверхні площею 1м², на яку падає, рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.

Зорове сприйняття в основному визначається яскравістю.

Яскравість (В) – рівна відношенню сили світла (J), що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що світиться.

Одиницею яскравості є ніт (нт) – яскравість поверхні, що світиться, і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1 м².

Фон – поверхня, що безпосередньо прилягає до об‘єкту розпізнавання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбиття ρ, що представляє собою відношення відбитого тілом світлового потоку до падаючого. Фон вважається:

• світлим – при ρ > 0,4;

• середнім – при ρ від 0,2 до 0,4;

• темним – при ρ <0,2 .

Контраст об’єкта розпізнавання з фоном (К) визначається відношенням абсолютної величини різниці між яскравістю об’єкта і фону до яскравості фону.

Контраст об’єкта розпізнавання з фоном вважається:

• великим – при К > 0,5;

• середнім – при К від 0,2 до 0,5;

• малим – при К < 0,2.