Очистка гречки

Зерноочисне відділення виконує функції очистки гречки від домішок і попереднього сортування її по величині. Після зважування на автоматичних вагах зерно підлягає двократному сепаруванню, при якому відділяють основну масу домішок. Для виділенні із крупної гречки дикої редьки, польового горошку та ін. крупних домішок над сортувальним ситом сепараторів встановлюють додаткову рамку з трикутними отворами розміром 7-8мм. Аспірацій ний режим у сепараторів встановлюють так, щоб відділити максимальну кількість легкої домішки.

Прохід через підсівні сита сепараторів (ø3,2 або 2,4*20) направляють на контроль відходів.

Для відбору важко відокремлюваної домішки, особливо дикої редьки, гречку після сепарування відправляють на розсів, де розділяють по крупності на дві фракції.

Гідротермічна обробка гречки

Гречка очищена від домішок, проходить гідротермічну обробку. Цей процес покращує властивості крупи і підвищує практичність ядра, в результаті чого знижується вихід проділу, вихід цілої крупи-ядриці – збільшується. Час на приготування крупи скорочується.

Пропарювання проходить в пропарювачах порційної дії протягом 5хв, підтримуючи в них тиск пари 0,25-0,30 МПа. Сушать зерно після пропарювання в парових сушарках до вологості 13,0-13,5%. Після сушки гречку охолоджують до температури не вище 30⁰ С. Проміжок часу між пропарюванням і слідкуючою сушкою зерна гречки не повинен продовжуватись більше, ніж 30хв.

Гідротермічна обробка гречки покращує основні показники процесу лущення і підвищує коефіцієнт використання ядра. Крупа набуває коричневого кольору, кількість водорозчинних речовин і коефіцієнт розварювання підвищується, консистенція каші стає розсипчастою, а запах – приємніший.

Лущення гречки

Процес переробки гречки очищеної від домішок, включає наступні операції: сортування гречки по крупності, лущення, сортування продуктів отриманих в результаті лущення, сортування і контроль крупи, контроль відходів.

Для того, щоб під час лущення зменшити дроблення ядра, а потім чітко відділити ядро від зерна, гречку сортують по крупності на 6 фракцій. Сортування або калібрування проводять в 2 прийоми: при попередньому сортуванні зерно ділять на три фракції, а потім – на шість. Різниця в розмірах зерна суміжних фракцій являє 0,2-0,3мм.

Хорошого результату лущення досягають при переробці гречки, яка пройшла гідротермічну обробку і добре відкалібрована на фракції. Лущать гречку на однодекових станках серпоподібної форми робочої зони. Зі зменшенням крупності фракції гречки, яка перероблюється, знижується коефіцієнт лущення зерна і збільшується вихід проділу і мучки.

Коефіцієнт лущення гречки на вальцедековому станку залежить від сорту зерна, його крупності, стану робочих органів і параметрів режиму лущення.

В результаті лущення гречки отримують суміш яз ядриці, не лущених зерен гречки, проділу, мучки і лузги.

Для сортування продуктів лущення використовують розсіви. В яких проходом через перші три сита розміром 1,6-1,7*20мм відсіюють проділ з мучкою, а на наступних ситах відділяють ядрицю від лущеної гречки і лузги.

Ядрицю виділяють проходом через зернове сито і сходом з сита з отворами 1,7*20мм (крупна ядриця або 1,620мм (середня та дрібна ядриця). Проділ отримують проходом через сито, яке відбирає ядрицю і сходом з сита №085, а мучку – проходом через це сито.

В залежності від якості ядрицю поділяють на два сорти. В першому сорті мінімальна кількість доброякісного ядра повинно бути 99,2%, другому – 98,4%, проділ – не менше 98,3%.

Продукти переробки	Крупа, %
Ядриця 1го сорту 2го сорту Проділ	59,0 3,0 5,0
Всього	67,0%
Мучка кормова Відходи І та ІІ категорії Лузга, відходи ІІІ категорії, мех.. втрати	3,5 6,5 21,5+15(усушка)
Всього	100%

Відходи І та ІІ категорії складаються з частинок роздріблених плодових та сім’яних оболонок, зародку та ендосперма (до 1%). Це хороший кормовий продукт, який має цілого ядра не більше 5%. Мучка відрізняється від кормових відходів дрібнішими розмірами часточок оболонок, ендосперма та зародка.

Лузгу використовують для виробництва кормових дріжджів або як томливо (спалювання в котлах для виробництва пару).

Вихід продукції залежить від якості гречки, яка надходить на переробку (сорту, ступені засміченості, вміст дрібних зерен).

Нормативні документи

ГОСТ 13586,5-93 «Зерно. Метод определения влажности»

ГОСТ 13586,2-81 «Зерно. Методы определения содержания сорной, зерновой примесей»

ГОСТ 586,4-83 «Зерно. Метод определения зараженности и поврежденности вредителями»

ГОСТ 26312,7-88 «Крупа. Метод определения влажности»

ГОСТ 26312,4-84 «Крупа. Методы определения крупности или номера, примесей и доброкачественного ядра»

ГОСТ 5550-74 «Крупа гречневая. Технические условия»

Порядок робочого дня

Режим робочого часу — це розподіл нормативів робочого часу в межах певного календарного періоду. Режим робочого часу передбачає: структуру робочого тижня; тривалість щоденної роботи; час початку і закінчення робочого дня; час і тривалість перерви для відпочинку і харчування; кількість змін протягом облікового періоду. 

Можна виділити загальний та спеціальні різновиди режиму робочого часу. Відповідно до ст. 52 КЗпП для працівників установлюється такий загальний режим робочого часу: п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст.ст. 50 і 51 КЗпП).

Спеціальними різновидами режиму робочого часу є:

• шестиденний робочий тиждень;

• робота змінами;

• з поділом робочого дня на частини;

• ненормований робочий день;

• гнучкий графік роботи. 

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за ха­рактером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шести­денний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою. 

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством. При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня (наприклад, такий режим робочого часу встановлюється для водіїв міського громадського транспорту). Перерви протягом робочого дня, їх кількість, тривалість, час початку та закінчення встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку на основі чинного трудового законодавства. 

Правове регулювання ненормованого робочого дня здійснюється відповідно до постанови Народного комісаріату праці СРСР від 13 лютого 1928 року № 106 "Про працівників з ненормованим робочим днем" та Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7. Згідно з п. 1 Рекомендацій ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у цьому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). Пункт 1 постанови Народного комісаріату праці СРСР від 13 лютого 1928 р. № 106 "Про працівників з ненормованим робочим днем" визначає категорії працівників, до яких цей режим роботи може застосовуватися. Це:

• особи адміністративного, управлінського, технічного i господарського персоналу;

• особи, праця яких не піддається обліку в часі (агенти, консультанти, інструктори та інші);

• особи, які розподіляють свій робочий час на власний розсуд;

• особи, робочий час яких за характером роботи ділиться на частини невизначеної тривалості. 

Відповідно до п. 4 зазначеної постанови, в трудових чи колективних договорах, або в Правилах внутрішнього трудового розпорядку повинні бути перераховані всі основні обов'язки, що складають обсяг роботи осіб, віднесених до ненормованого робочого дня. У випадку виконання робіт, не пов'язаних з обов'язками працівника, передбачених трудовим договором, колективним договором і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, ці роботи оплачуються за угодою як виконання особливих завдань. 

Ненормований робочий день — це такий режим робочого часу, за якого робота понад встановлену тривалість робочого часу допускається без додаткової оплати. За роботу на умовах ненормованого робочого часу згідно з п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки" в колективному договорі за списками посад, робіт та професій для цієї категорії працівників передбачається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів. Винятком з цього правила є виплата доплати за ненор­мований робочий день для водіїв автотранспортних засобів I класу — у розмірі 25% тарифної ставки за відпрацьований час (підпункт 4 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 p. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери").

Характерна особливість режиму "гнучкого робочого часу" полягає в тому, що працівники отримують можливість впливати на часові межі своєї присутності на робочих місцях. Відповідно до п. 1.3 Рекомендацій по застосуванню режимів гнучкого робо­чого часу на підприємствах, в установах і організаціях галузей народного господарства, затв. постановок) Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 30 травня   1985 р. №   162/12-55, режим гнучкого робочого часу — це форма організації робочого часу, за якої для окремих працівників або колективів підрозділів підприємства допускається (в певних межах) саморегулювання початку,  закінчення і загальної тривалості робочого дня.  При цьому вимагається повне відпрацювання встановленої законом сумарної кількості робочих годин протягом визначеного облікового періоду (робочого дня, тижня, місяця тощо). Застосування режимів гнучкого робочого часу повинно сприяти найбільш доцільній організації виробництва і праці, підвищенню його дисципліни і ефективності та забезпечувати найкраще поєднання економічних, соціальних і особистих інтересів працівників з інтересами виробництва. Застосування такого режиму робочого часу врегульовується переважно локальними нормативно-правовими актами.  Ефективність використання цього режиму роботи та правові основи його використання буде розкрито на прикладі правового регулювання режиму робочого часу науково-педагогічних працівників Академії митної служби України. 

Питання режиму робочого часу науково-педагогічних працівників визначені ст. 13 КЗпП та п. 5.5 Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах затв. наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 p. № 161. Абзац 6 ч. 2 ст. 13 КЗпП передбачає, що режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку працівників визначається колективним договором. А відповідно до п. 5.5 Положення про організацію навчального процесу графік робочого часу викладача визначається розкладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом або графіком контрольних заходів та іншими видами робіт, передбаченими індивідуальним робочим планом викладача. Час виконання робіт, не передбачених роз­кладом або графіком контрольних заходів визначається в порядку, встановленому вищим навчальним закладом, з урахуванням особливостей спеціальності та форм навчання. Для реалізації зазначених вище законодавчих положень колективний договір Академії митної служби України обов'язково передбачає таку локальну норму: "У відповідності до Закону "Про вищу освіту" для науково-педагогічних працівників встановлюється 36-годинний робочий тиждень за регламентом, що затверджується окремо". Таким чином, режим робочого часу науково-педагогічних працівників Академії митної служби України визначається "Регламентом роботи викладачів кафедри", який затверджується ректором два рази на рік перед початком нового навчального семестру. У "Регламенті роботи викладачів кафедри" відображається розподіл робочого часу викладача в поточному навчальному семестрі, який обумовлюється обсягом його на­вчальних, методичних, наукових і організаційних обов'язків за нормативно!' тривалості робочого часу 36 годин на тиждень. Тому час початку і закінчення робочого часу, перерви для відпочинку науково-педагогічних працівників Академії визначаються не Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а Регламентом роботи. Такий гнучкий розподіл робочого часу спрямований на забезпечення інтересів основних учасників навчального процесу (курсантів, студентів, слухачів, аспірантів). Зокрема, для курсантів більш прийнятним є проведення консультацій та індивідуальної роботи після закінчення аудитор­них занять (після 15 години дня) або в суботу, коли навчальних занять немає. Практично вся поза аудиторна робота викладача значною мірою здійснюється тоді, коли переважна більшість працівників закінчують свою роботу. Організація наукової та методичної роботи науково-педагогічних працівників має також свою специфіку, бо передбачає врахування ряду факторів: кількість аудиторних занять та розподіл їх за днями тижня, доступ до оргтехніки на кафедрі, мережі "Інтернет", наукових бібліотек міста, інших навчальних закладів та Академії. Беручи до уваги такі особливості організації праці та правового регулювання нормативів і режиму робочого часу науково-педагогічних працівників Академії, вважається за можливе встановлення в "Регламенті роботи викладачів кафедри" перерв для забезпечення можливості здійснення педагогічної діяльності на умовах сумісництва або на умовах погодинної оплати праці в інших навчальних закладах, що має на меті, з одного боку, організацію такої діяльності в межах правового поля, визначеного чинним законодавством, та забезпечення дотримання встановленого законодавством сумарного нормативу робочого часу за основним місцем роботи в Академії (36 годин на тиждень) — з іншого. Таким чином, "Регламент роботи викладачів кафедри" як правовий засіб дозволяє оптимально узгодити виробничі інтереси роботодавця та індивідуальні інтереси науково-педагогічних працівників.

Порядок проведення вхідного контролю

1. Приймання , розміщення та зберігання зерна здійснюють згідно нормативної документації.

2. На підприємство зерно поступає з господарств України, залізничним транспортом, автотранспортом.

3. Приймання зерна включає такі операції:

• огляд супровідних документів;

• відбір зразків;

• визначення якості та безпечності зерна.

4. Технік лаборант зерно приймає згідно слідуючої документації:

• «Договір на збереження або переробку давальницького зерна, на крупу або муку» (Додаток А);

• « Накладная форма № 1» (Додаток Б);

• «Якісне посвідчення» (Додаток В) ф-№42;

• карантинні сертифікати з інших областей.

5. Контроль якості та безпечності кожної партії зерна, що надходить на завод, здійснює виробничо-технологічна лабораторія.

6. Відбір зразків зерна лаборанти проводять відповідно ГОСТа 13586.3-83.

7. Якісні показники зерна визначають згідно нормативної документації.

8. Показники аналізів реєструються в журналі «Журнал реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб при прийомі зерна» форма № 3хс-49 (Додаток Г), «Журнал реєстрації вологості» (Додаток Д).

9. Інженер-мікробіолог та лаборант хімічного аналізу вибірково проводять перевірку зразків зерна на вміст радіонуклідів Цезію-137 і реєструють в «Журнал контролю с/г продукції та сировини на вміст радіонуклідів Цезію-137 і Стронцію-90

10. Періодично згідно МУ 5.08.07/1232-95 «Порядок и периодичность контроля продовольственного сырья и пищевых продуктов по показателям безопасности», хімлабораторія комбінату проводить випробування сировини по показниках безпеки, на відповідність нормам, затвердженим Міністерством охорони здоров’я. Результати випробувань реєструються в відповідні журнали: “Журнал реєстрації результатів досліджень на наявність пестицидів “ “ Журнал реєстрації результатів досліджень на наявність мікотоксинів “, “Журнал реєстрації результатів досліджень на вміст токсичних елементів “, “Журнал мікробіологічних досліджень с/г сировини та продукції “, «Журнал контролю кислотності зерна та продуктів його переробки»(додаток К ), «Журнал для контролю зольності»

11. Періодично начальник ВТЛ проводить аналіз результатів випробувань сировини і подає звіт керівництву.

12. Технік-лаборант визіровочної лабораторії проводить аналіз партії зерна на фізичні та органолептичні показники та вказує в накладній ф-№1 направлення зерна згідно плану розміщення (Додаток І), який знаходиться в лабораторії:

• по виду сировини;

• по стану вологості;

• по засміченості.

13. План розміщення партій зерна розробляє начальник ВТЛ за участю начальників елеваторів, складського господарства, транспортної дільниці і технологічного цеху під керівництвом генерального директора.

14. План розміщення партій зерна затверджує генеральний директор.

15. Зерно, яке надійшло за направленням по плану розміщення, вагар зважує на вагах і реєструє в журналі.

16. Зерно, яке надійшло на підприємство з підвищеною вологістю сушать відповідно до «Інструкція по сушінню продовольчого, кормового зерна, насіння олійних культур та експлуатації зерносушарок».Начальник ВТЛ дає розпорядження на сушку зерна, де вказує температуру агента сушки .

17. Контроль здійснює: технік-лаборант; сушарний майстер; змінний майстер; згідно складеного і затвердженого графіка контролю роботи підприємства.

18. Технік лаборант, який веде контроль за сушкою зерна, показники аналізів записує в «Журнал реєстрації лабораторних аналізів при сушці зерна на зерносушарках» форма №71, «Журнал реєстрації вологості зерна та продуктів його переробки при визначенні її в сушильних шафах» Ф-№51

19. Засмічене зерно очищується від домішок з максимальним їх вилученням на сепараторах, які розміщені по всіх робочих лініях і контролюються також згідно графіка .

20. Показники аналізів записуються в «Журнал реєстрації лабораторних аналізів при очистці зерна та з/о машин» Ф.-81ГОСТ 10842-89.

21. Зерно, яке не відповідає вимогам ГОСТів (невідповідна сировина) прийманню не підлягає і повертається постачальнику.

22. Про таке зерно технік-лаборант інформує начальника ВТЛ.

23. Факт надходження невідповідної сировини реєструється в «Журнал повернення» , причина повернення вказується в товарно-транспортній накладній.

24. Зберігання, облік та обезлічування зразків зерна проводиться згідно до «Инструкция № 9-5-79» з записом в «Журнал реєстрація зразків» (Додаток М).

25. Санітарний стан вагонів реєструється в «Журналі перевірки санітарного стану вагонів» довільної форми

Облік матеріальних цінностей

Матеріальні цінності в бухгалтерському обліку — це сировина і матеріали, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, тара і тарні матеріали; паливо; будівельні матеріали і обладнання для установки; малоцінні і швидкозношувані предмети, спецодяг і спецвзуття. Вони характерні тим, що мають великий обсяг первинних (фактичних) даних, які треба збирати і обробляти, при тому велика кількість реквізитів часто повторюється.

Термін «товарно-матеріальні цінності» за економічним змістом відповідає терміну «запаси». Відповідно, основні засоби до складу товарно-матеріальних цінностей не включаються.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87, активи — це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигід у майбутньому.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, запаси — активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Офіційне визначення терміна «товарно-матеріальні цінності» відсутнє. Виходячи з аналізу нормативно-правових документів, у яких вживається цей термін, зокрема, Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69, можна зробити висновок про те, що термін «товарно-матеріальні цінності» за економічним змістом відповідає терміну «запаси». Відповідно, основні засоби до складу товарно-матеріальних цінностей не включаються.