4.8. Регуляторна політика держави в господарській сфері

Одним з важливих напрямів формування ефективної системи державної підтримки підприємництва в сучасних умовах України є запровадження регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльно­сті— напрям державної політики, спрямований на вдосконален­ня правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарюван­ня, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефек­тивних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.

Необхідність запровадження регуляторної політики в Україні зумовлена насамперед потребами подальшого розвитку ринкової трансформації вітчизняної господарської системи, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання в цій сфері господарювання.

Основними принципами державної регуляторної політики визнані:

- доцільність: обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

- адекватність: відповідність форм та рівня дер­жанного регулювання господарських відносин потребі у розв'язанні існуючої проблеми та ринковим вимогам з «рахуванням усіх, прийнятних альтернатив;

- ефективність: забезпечення досягнення завдяки НІ і регуляторного акту максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

— збалансованість: забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

— передбачуваність: послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що допомагає суб'єктам господарювання здій­снювати планування їхньої діяльності;

— прозорість та врахування громадської думки: відкритість дій регуляторних органів для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань на всіх етапах їх регуля­торної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юри­дичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регулятор­ної діяльності.

Забезпечення здійснення державної регуляторної політики передбачає:

1) встановлення єдиного підходу до підготовки ана­лізу регуляторного впливу та до відстеження результа­тивності регуляторних актів;

2) підготовку аналізу регуляторного впливу;

3) планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів;

4) оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обго­ворення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

5) відстеження результативності регуляторних актів;

6) перегляд регуляторних актів;

7) систематизацію регуляторних актів;

8) недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти;

9) викладення положень регуляторного акта у спо­сіб, доступний та однозначний для розуміння особами, які повинні впров

дякувати або виконувати вимоги цьо­го регуляторного акта;

10) оприлюднення! інформації про здійснення регуля­торної діяльності.

Під регулятор* ощ) Діяльністю розуміють діяльність, спрямовану на підготовку, прийняття, відстеження результативності г а (перегляд регуляторних актів, яку здійснюють регул;ітррні органи, фізичні та юридичні особи, їх об'єднання, територіальні громади в межах, у порядку та у спосіб, встановлені Конституцією України, законом та іншими нррмативно-правовими актами.

Аналізрегуляп ор\ного впливу (АРВ) — це документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхориі прийняття регуляторного акта; аналіз впливу, який| справлятиме регуляторний акт на ринкове середовисц^, забезпечення прав та інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтували^ відповідності проекту регулятор­ного акта принципам державної регуляторної політики.

Регуляторна діяльність в сучасних умовах України здійснюється за спеціальною процедурою, яка повинна відповідати комплексу вимог:

— регуляторній |нЬрмативно-правовий акт повинен бути включеним до [ждану регуляторної діяльності, а сам план — належним чином оприлюднений;

— не може бути | прийнятим жодний регуляторний документ, який не; б|ув би оприлюдненим у друкованих засобах масової інформації або Інтернеті;

— до всіх без виніятку проектів регуляторних норма­тивно-правових а-стів розробник готує і оприлюднює аналіз регуляторного впливу;

— регуляторнії документи органів виконавчої влади обов'язково погоджують у регіональному представниц­тві Держкомпідпр|иєМництва;

— усі регуляторні нормативно-правові акти дослі­джують щодо відповідності принципам регуляторної політики (доцільність, адекватність, ефективність, зба­лансованість, передбачуваність, прозорість та враху­вання громадської думки);

— до всіх регуляторних нормативно-правових актів затверджують показники ефективності, за якими від-стежують ефективність дії документа. У необхідних

випадках регуляторний нормативно-правовий акт під­лягає перегляду.

Ці норми мають обов'язковий характер, тому їх недотримання може бути підставою для скасування нормативно-правового акта, прийнятого з такими пору­шеннями.

Проблеми, зумовлені недосконалістю чинних меха­нізмів реалізації регуляторної політики в Україні, по­значаються насамперед на стані підприємницького середовища, можливостях ведення підприємницької діяльності відповідно до задекларованих принципів. Тому удосконалення здійснення регуляторної політики в Україні, зокрема, передбачає більш широке залучен­ня неприбуткових об'єднань підприємців до формуван­ня основних засад державної регуляторної політики. Відповідно до звіту Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації (IFC) щодо оцінки умов ведення бізнесу в 2009 p. (Doing Business 2009) у різних країнах становище погіршилося (табл. 4.14).

Світовий банк та IFC визначили пріоритетні заходи з удосконалення умов ведення бізнесу в Україні:

— прийняти новий Податковий кодекс, що передба­чає істотне скорочення кількості та спрощення податко­вих процедур;

— докорінно скоротити і спростити режим видачі ліцензій і дозволів, включаючи дозволи на будівництво;

— прийняти Закон про акціонерні товариства, який повинен встановити чіткі правила щодо відповідально­сті директорів, розкриття інформації та захисту інтере­сів міноритарних акціонерів (цей закон прийнятий у 2008 p.);

— переглянути законодавство щодо стандартиза­ції і сертифікації з метою зменшення кількості про­цедур та скорочення часу на їх дотримання і у такий спосіб спростити І прискорити зовнішньоторговельну діяльність.

Отже, пріоритетними сферами формування сприят­ливого підприємницького середовища в Україні нині є ті, де регулювальне значення діяльності органів державної влади залишається критичним, а результати проведення регуляторної реформи — найменш відчут­ними. Найвідчутніші проблеми пов'язані з наявністю бар'єрів для вступу на ринок і виходу з нього, тобто перешкод для появи на ринку нових конкурентів і спроб підприємств, що діють на ринку, вийти з нього. Такі бар'єри бувають внутрішні і зовнішні, структурні і гюведінкові, стратегічні і поточні, економічні та адміні­стративні. Під адміністративними бар'єрами розуміють

і певні перешкоди, які виникають при організації і здій­сненні підприємницької діяльності внаслідок запрова­дження органами державної влади і місцевого самовря­дування додаткових бюрократичних процедур і правил, які заважають веденню бізнесу і передбачають компенсаційний характер їх подолання. До них належать:

1) адміністративні бар'єри входу на ринок (ліцензу­вання, дозволи, реєстрація, узгодження проектної доку­ментації, отримання доступу до пільгового кредиту, дер­жавного або муніципального контракту тощо);

2) адміністративні бар'єри, пов'язані із допуском товарів на ринок (сертифікація, ідентифікація, маркування);

3) адміністративні бар'єри, пов'язані з адміністра­тивними витратами підприємців у процесі поточної діяльності (інспекційна діяльність, контроль і нагляд, включаючи ліцензійний контроль, контроль за надан­ням обов'язкової звітності тощо).

Існування і відтворення адміністративних бар'єрів створює корупційну основу встановлення особливих відносин певної частини державних службовців (для яких такі бар'єри є способом отримання певної особи­стої ренти) і зацікавлених підприємців. Подолання адміністративних бар'єрів вважають пріоритетним засобом здійснення регуляторної політики та дерегулювання економіки.

Отже, з метою забезпечення ефективного впливу держави на перебіг господарських процесів у держав­ному і приватному секторах економіки використову­ють різноманітні механізми регулювання. Провідну роль відіграють механізми, зорієнтовані на організа­цію в цій сфері відносин ефективної взаємодії приват­них та державних підприємств і організацій. Це дає змогу уповноваженим органам влади своєчасно та аде­кватно впливати на господарську поведінку цих під­приємницьких структур і організацій, спрямовувати їх діяльність на досягнення пріоритетних цілей соціаль­но-економічного розвитку країни.