3.5. Інструменти, методи та механізми державного регулювання економіки

Втілення цілей державного регулювання економіки передбачає використання адекватних засобів забезпечення впливу суб'єктів державно-управлінської діяльності на її об'єкти. Такими засобами є інструменти, методи, форми, механізми державного регулювання, а також їх різновиди.

Інструменти державного регулювання економіки — знаряддя, важелі реалізації цілей цієї діяльності.

Як інструменти державного регулювання, що мають переважно економічний характер, розглядають: ставки податків та податкові пільги, державні витрати, субсидії, дотації, субвенції, облікові ставки, норми обов'язкового резервування, стандарти, нормативи, що мають пере­важно економічний характер. Організаційними інстру­ментами можна вважати: посадові призначення і перемі­щення керівників, звільнення, притягнення до адміні­стративної і кримінальної відповідальності посадових осіб державних структур; ліквідацію, організаційне перетворення або створення нового органу регулювання. До політичних і соціально-психологічних інструментів державного регулювання доцільно зарахувати: виборчі технології, опитування громадської думки, проведення референдумів, запровадження політичної реклами тощо.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання гос­подарської діяльності визначаються Господарським кодексом України від 16.01.2003 p. № 436-IV, іншими законодавчими актами, а також програмами еконо­мічного і соціального розвитку. Встановлення та ска­сування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійсню­ються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Методи державного регулювання економіки — способи викори­стання інструментів, сукупність прийомів або операцій, запрова­дження яких забезпечує втілення цілей відповідної державно-управлінської діяльності.

Кожному методу державного регулювання відпові­дає певний набір інструментів, яким його втілюють.

Наприклад, застосування методу фінансово-бюджетного регулювання передбачає встановлення податкових ста­нок і визначення податкових пільг, норм амортизації, митних тарифів тощо. Кожен з методів має переваги і недоліки; в різних умовах один і той самий метод може бути реалізований за допомогою різних інструментів.

Методи державного регулювання мають альтерна­тивний характер, можливим є їх вибір, заміна одного іншим. Правильно використовуючи різноманітні мето­ди, держава здатна досягати пріоритетних цілей соціально-економічного розвитку.

Виникнення і еволюція методів та інструментів зумовлені потребами технологічного розвитку і еконо­мічного зростання, змінами в економічній і соціальній політиці, впливом груп спеціальних інтересів, рівнем розвитку різних галузей науки.

За змістом: регулювального впливу виокремлюють економічні, соціально-психологічні та адміністративні правові та організаційні методи регулювання.

Критерієм розмежування методів може бути доміну­вання певної групи інструментів, пов'язаних із їх запро­вадженням. Наприклад, до економічних зараховують методи податкового, бюджетно-фінансового регулюван­ня, які запроваджують шляхом встановлення ставок податків, податкових пільг, тарифів, нормативів, обся­гів субсидій, дотацій тощо. Соціально-психологічні методи передбачають застосування певних етичних норм і правил, засобів психологічного впливу й переко­нання; адміністративні — встановлення певних регла­ментів і обмежень економічного вибору (ліцензування, стандартизація, квотування, сертифікація, надання дозволів на певні види діяльності або їх заборона тощо). Однак таке розмежування методів державного регулю­вання досить умовне. Будь-який економічний регулятор містить елемент адміністрування, а адміністративно-правові та організаційні методи — економічну складову.

Залежно від спрямованості державного впливу розрізняють методи прямої дії, що безпосередньо впливають на діяльність суб'єктів ринкового господа­рювання або відповідні процеси, і непрямої, що впливають опосередковано на середовище, в якому діють суб'єкти або відбуваються процеси. До методів прямого впливу належать: укладення державних контрактів

на поставку певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг; встановлення нормативних вимог до якості і сертифікації технології та продукції; запрова­дження правових або адміністративних обмежень (заборони) випуску певних видів продукції; ліцензу­вання операцій з експорту та імпорту товарів. Ці мето­ди, як правило, ґрунтуються на адміністративному примусі. Методи непрямого впливу спираються пере­важно на товарно-грошові важелі, визначають «пра­вила гри» в ринковому господарстві, позначаються насамперед на економічних інтересах ринкових суб'єктів: встановлення і зміна рівнів оподаткування, запровадження системи податкових пільг; регулю­вання рівнів і співвідношень цін на товари і послуги; визначення платежів за ресурси, ставки відсотка за кредит і кредитні пільги; митне регулювання експор­ту та імпорту, коректування валютних курсів і умов обміну валют тощо. Розгорнуту систематизацію мето­дів з використанням різних класифікаційних ознак наведено в табл. 3.7.

Таблиця 3.7 - Основні види методів державного регулювання економіки

Критерій		Види методів
1		2
Зміст впливу		— економічні; — адміністративні; — соціально-психологічні; — інституційні (організаційно-правові)
Тип впливу		— прямого (безпосереднього) впливу; — непрямого (опосередкованого) впливу
Характер впливу		— стримувальні (обмежувальні); — заборонні; — дозвільні; — стимулювальні; — імперативні (рекомендаційні); — директивні; — комплексні
Спрямованість впливу		— донорські (підтримка діяльності ринкових агентів, процесів); — протекціоністські (захист діяльності ринкових агентів, процесів)
Спосіб прийняття		— правові; — неправові
Спосіб легалізації	— легальні (офіційні); — нелегальні (неофіційні)
Період застосування	— довгострокові (понад 5 років); — середньострокові (від 1 до 5 років); — короткострокові (до 1 року); — одномоментні
Масштаб застосування	— загальні; — часткові
Рівень впливу	— загальнодержавні; — регіональні (територіальні); — місцеві
Об'єкт впливу	— галузеві (секторальні); — функціональні
Суб'єкт впливу	— одноосібні; — колегіальні; — колективні

З розвитком ринкових відносин держава дедалі менше використовує ірямі адміністративні методи регулювання, зростає значення опосередкованих, гнуч­кіших засобів впливу держави на перебіг господар­ських процесів, що мають переважно економічний характер.

У системі методів державного регулювання еконо­міки виокремлюють різні підсистеми методів, які фор­муються в межах класифікаційних ознак або різних етапів у процесі реалізації відповідної державно-упра­влінської діяльності: наприклад, ті, що використову­ють при прогнозуванні або контролюванні результатів регулювання, або безпосередньо пов'язані зі здійснен­ням грошово-кредитного регулювання або регулюван­ня підприємницької діяльності.

Форми державного регулювання економіки — зовнішні постійні і типізовані вияви відповідної державно-управлінської діяльності, втілення їх змісту і практики реалізації, тобто засоби оголошення і реалізації цілей забезпечення регулювального впливу держави.

До них належать: Державне замовлення (державне контрактування), державне прогнозування, макроекономічне планування, державне програмування еконо­міки. Форми державного регулювання економіки, як і всі інші елементи цієї системи, зумовлені соціально-економічними цілями і рівнем розвитку країни, госпо­дарською кон'юнктурою, пріоритетами урядової полі­тики тощо.

Механізми державного регулювання дають змогу узагальнено охарактеризувати засоби реалізації цілей відповідної державно-управлінської діяльності, оскільки допомагають відстежити процес їх втілення за логічною схемою: цілі > рішення > впливи > дії > результати.

Механізми державного регулювання економіки — комплекси взаємопов'язаних і взаємоузгоджених методів, інструментів та форм забезпечення цілеспрямованого регулювального впливу держави.

Згідно з характером факторів впливу (політичних, економічних, соціальних, організаційних і правових) виокремлюють політичні, економічні, соціальні, організаційні та правові механізми державного регу­лювання економіки. Як правило, вони використову­ються у комплексі, тобто взаємоузгоджено і послі­довно.

Досягнення цілей державного регулювання еконо­міки, як правило, потребує забезпечення ресурсами (фінансовими, кадровими, матеріально-технічними, інформаційними) і нормативно-правовими докумен­тами (закони і підзаконні акти). З огляду на це доціль­но виокремити фінансову, кадрову, матеріально-тех­нічну, інформаційну, нормативно-правову та органі- ! заційну.

Механізми державного регулювання можна також згрупувати відповідно до провідних напрямів їх запро­вадження: механізми регулювання підприємницької діяльності, регулювання грошово-кредитної і бюджет­но-фінансової сфер, інвестиційно-інноваційної діяльно­сті тощо.

Виокремлення інструментів, методів, форм та меха­нізмів реалізації цілей державного регулювання економіки дає змогу виваженіше проаналізувати зміст і напрями функціонування суб'єктів відповідної держав­но-управлінської діяльності, уточнити прийнятні засоби їх впливу на умови, процеси, елементи і сектори націо­нальної системи господарювання, виокремити моделі їх реалізації.