4.6. Приватний сектор економіки і механізми державного регулювання підприємництва

Функціонування і розвиток ринкової економіки ґрунтуються на принципах утвердження приватної власності, вільної конкуренції і ціноутворення, свободи торгівлі, угод, доступу на ринки, що втілюються у під­приємництві.

Підприємництво — самостійна, ініціативна, творча, систематич­на, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Його метою є одержання підприємцем прибутку чи збільшення особистого доходу шляхом організації найефективнішого використання економічних ресурсів унаслідок застосування комерційних, організаційних технологій, розвитку нових видів, методів виробництва товарів і послуг, опанування нових сфер застосування капіталу тощо.

Основними принципами підприємницької діяльно­сті (ст. 44 Господарського кодексу України) є такі:

— вільний вибір підприємцем видів підприємниць­кої діяльності;

— самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів про­дукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмеже­но законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

— вільний найм підприємцем працівників;

— комерційний розрахунок та власний комерцій­ний ризик;

— вільне розпорядження прибутком, що залишаєть­ся у підприємства після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законодавством;

— самостійне здійснення підприємцем зовнішньо­економічної діяльності, використання належної йому частки виручки на свій розсуд.

Формування матеріальної основи економічного розвитку та добробуту суспільства, виробництво левової частки ВВП і створення національного багатства країни пов'язані саме із розвитком підприємництва. Цей вид господарської діяльності зорієнтований на підвищення рівня інноваційності виробництва, оптимізацію проце­сів використання ресурсів, а тому слугує важливим чинником забезпечення інтенсивного типу економічно­го зростання. Запровадження цивілізованого підприєм­ництва допомагає розв'язати інші важливі завдання І суспільного розвитку: формування середнього класу, забезпечення раціональної зайнятості населення і належного фінансового підґрунтя для підтримки най­більш вразливих його верств, забезпечення соціально-політичної стабільності в країні тощо.

Водночас підприємництво є дуже вразливою сферою господарювання, оскільки безпосередньо пов'язане з існуванням постійного ризику, невизначеністю середо­вища для прийняття і втілення відповідних управлінсь­ких рішень. Розвиток підприємництва винятково на ринкових засадах не дає змоги повною мірою розв'язати питання монополізації виробництва, ускладнення відтворювальних процесів, постійного порушення рівнова­ги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, забезпечення позитивних структурних зрушень в еконо­міці, дотримання прав споживачів, правил доброчесної поведінки. Часто в цій сфері господарювання постають проблеми, пов'язані з нестачею фінансових ресурсів, інфляцією, відсутністю усталеної системи виконання зобов'язань і захисту прав власності. Це, у свою чергу, породжує банкрутство підприємницьких структур, втрату державою платників податків, отже, скорочен­ня джерел поповнення коштів державного бюджету й ускладнення фінансування різноманітних соціально-економічних програм. Унаслідок цього зростають соціальна напруженість і нестабільність у країні. На сучасному етапі використання потенціалу підприєм­ницького сектору економіки ускладнюється суперечно­стями, зумовленими: необхідністю ефективного захи­сту національних інтересів за посилення глобалізації та інтернаціоналізації господарських зв'язків. Для усунення суперечності між економічною та соціально-політичною значущістю підприємництва і низькою ймовірністю подолання проблем його розвитку з вико­ристанням виключно ринкових механізмів необхідне запровадження дієвої системи державного регулюван­ня підприємницької діяльності.

Державне регулювання підприємництва — комплекс правових, організаційних, фінансово-економічних, адміністративних захо­дів, інструментів і механізмів, які використовують уповноважені органи державної влади та державні інституції з метою координа­ції, упорядкування і розвитку відносин і процесів у зазначеній сфері господарювання.

Метою запровадження державного регулювання підприємництва є створення необхідних умов для реаліза­ції принципів підприємницької діяльності та забезпечення їх відповідності суспільно значущим потребам. У цьому контексті державно управлінську діяльність з регулювання підприємництва розглядають як невід'єм­ну складову загальної системи державного регулюван­ня економіки, оскільки підприємництво за ринкових відносин є провідною формою організації і ведення гос­подарства. Отже, втілення основних напрямів держав­ного впливу на економіку безпосередньо стосується й розвитку підприємництва, проте може також розглядати­ся як окрема сфера державного регулювання економіки. З огляду на це основними цілями і завданнями дер­жавного регулювання підприємництва є:

— формування необхідних організаційно-правових основ ведення підприємницької діяльності (визначення правового статусу суб'єктів підприємництва, порядку створення і реєстрації підприємств, розроблення пра­вил і стандартів обліку та звітності суб'єктів підприєм­ницької діяльності і споживачів, встановлення порядку стандартизації і сертифікації продукції, контролю за якістю продукції тощо);

— створення і підтримання функціонування ринково­го механізму господарювання та умов вільного підприєм­ництва (формування умов для вільної і добросовісної кон­куренції, дотримання правил вільного ринкового ціно­утворення, свободи переміщення робочої сили, товарів і послуг на внутрішньому і зовнішньому ринках тощо);

— встановлення і забезпечення ринкових правил і етико-правових норм підприємництва (визначення норм і правил адміністративної і ділової етики, кон­троль за їх дотриманням; боротьба з корупцією і шах­райством; сприяння у розв'язанні конфліктів, що вини­кають між підприємцями, тощо);

— формування належних соціально-економічних основ ведення підприємницької діяльності (розроблен­ня норм трудового законодавства, контроль за їх дотри­манням і безпекою виробництва; запровадження полі­тики охорони навколишнього середовища тощо);

— сприяння ефективності виробництва суб'єктів підприємницької діяльності (розвиток виробничої інфраструктури; оптимізація структури виробництва, забезпечення раціонального розміщення виробництва, створення сприятливого інвестиційного клімату, в т. ч. — для залучення іноземних інвестицій; реалізація полі­тики прискореної амортизації капіталу та підвищен­ня конкурентоспроможності продукції національних виробників на внутрішньому і зовнішніх ринках; надання організаційної і фінансової допомоги суб'єктам малого та середнього бізнесу; сприяння розвитку про­мислового і науково-технічного співробітництва; орга­нізація наукових і навчальних центрів, інноваційних і страхових фондів; надання інформаційних і консульта­ційних послуг тощо).

Специфіку державного регулювання підприємниц­тва визначають також особливості об'єктів та суб'єктів цієї діяльності, суттєві характеристики її механізмів — сукупності взаємопов'язаних і взаємоузгоджених мето­дів, інструментів та форм забезпечення цілеспрямова­ного впливу держави на цю сферу господарювання.

Об'єктами державного регулювання підприємниц­тва є процеси і відносини, пов'язані із запровадженням відповідної діяльності, а також умови і результати її реалізації. Особливості цих об'єктів зумовлені насампе­ред функціонуванням відповідних організаційних форм господарювання, основною з яких є підприємство (ст. 62 Господарського кодексу України) — самостій­ний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, органом місцевого самовря­дування або іншими суб'єктами для задоволення сус­пільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговель­ної, іншої господарської діяльності в порядку, передба­ченому законодавством (табл. 4.11).

Таблиця 4.11 - Організаційні форми і види підприємств за ч: іншім законодавством України

Ознака	Організаційні форми, види підприємств та підприємництва
1	2
Форма власності	— приватне, яке діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); — колективне, що діє на основі колективної власності; — комунальне, яке діє на основі комунальної власності територіальної громади; — державне, що діє на основі державної власності; — підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності)
Наявність іноземних інвестицій у статутному фонді підприємства	— з іноземними інвестиціями, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менше 10%; — без іноземних інвестицій, у статутному фонді якого іноземна інвестиція відсутня або становить менше 10% ;

Спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства	— унітарне, створене одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через призначеного ним керівника, управляє підприємством; — корпоративне, утворене, як правило, двома або більше засновниками за спільним рішенням (договором) на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), спільного управління справами, корпоративних прав, у т. ч. через органи, створені ними за участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства
Кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік	— мале, де середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. евро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні; — велике, де середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) перевищує суму, еквівалентну 5 млн евро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні; — середнє, охоплює всі інші випадки
Вид економічної діяльності**	— виробниче, що створює, відновлює або знаходить матеріальні блага (продукцію, енергію, природні ресурси), а також продовжує виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності, в т. ч. виробництва матеріальних благ, торгівлі, допоміжного виробництва; — невиробниче, що здійснює усі інші види підприємницької діяльності (посередницька, фінансова, страхувальна, аудиторська тощо); — комбіноване, що об'єднує різни види виробничої і невиробничої діяльності
Залежність від іншого підприємства	— дочірнє (залежне); — незалежне
Форма організації	— підприємство — власне господарство (одноосібне, індивідуальне, наприклад сімейне підприємство, фермерське господарство); — партнерство (товариство)

* У п.1 ст.63 Господарського кодексу України зазначено, що «в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом».

** Відповідно до класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту.

Класифікацію форм і видів підприємств можна доповнити і деталізувати з урахуванням, наприклад, таких характеристик: галузь економіки, в якій діє під­приємство; тривалість діяльності; рівень інноваційності та ін.

Провідна роль у розвитку підприємницького секто­ру економіки належить корпораціям, різновидом яких є господарські товариства. Згідно з Господарським кодексом України (ст. 79), господарськими товариства­ми визнають підприємства або інші суб'єкти господарю­вання, створення юридичними особами та\або громадя­нами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприєм­ницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених законом, госпо­дарське товариство може діяти у складі одного учасни­ка (табл. 4.12).

Таблиця 4.12 - Види господарських товариств в Україні

Вид господарського товариства	Сутність, основні ознаки
1	2
Акціонерне товариство	Господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації
	Корпорація — договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації
Статутні	Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти учасників, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє діяльність
	Концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших учасників на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у т. ч. правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну

Державні і комунальні господарські об'єднання створюють переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

За чинним українським законодавством, підприєм­ство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової гру­пи, до складу якої належать українські та іноземні юридичні особи), Відповідно до Господарського кодексу України промислово-фінансовою групою визнають об'єд­нання, створене за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаю­чи програми згідно з міжнародними договорами Украї­ни, а також :і метою виробництва кінцевої продукції. Поширеною формою здійснення підприємницької діяльності в Україні також є асоційовані підприємства (господарські організації) — групи суб'єктів господарювання — юридичних осіб, пов'язаних між собою відно­синами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні.

Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акції дочірнього підприємства (підприємств), с холдинговою компанією. їх, як правило, створюють у формі відкритого акціонерного товариства.

В Україні можна створювати й інші форми об'єднан­ня підприємств — союзи, спілки, асоціації підприємців тощо.

Основні суб'єкти державного регулювання економіки України (Верховна Рада, Президент, Кабінет Міні­стрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Національний банк, галузеві міністерства і відомства, місцеві органи державної влади і самоврядування), по суті, є суб'єктами державного регулювання підприєм­ництва, оскільки підприємництво в умовах ринкових відносин є провідною формою господарювання. Безпо­середньо пов'язані із регулюванням підприємницької діяльності Державний комітет України з питань регу­ляторної політики та підприємництва, Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики та ін.

Суб'єктами впливу на розвиток підприємництва є об'єднання підприємців — Український союз проми­словців та підприємців, Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва, Спілка орендарів та під­приємців, Спілка малих підприємств, а також ряд самоврядних організацій, створених з метою розв'язання окремих важливих питань розвитку відповідної сфери господарювання — наприклад, Українська торгово-про­мислова палата.

У сфері підприємництва держава широко використовує різноманітні фінансово-економічні (встановлення ставок податків, тарифів, нормативів, обсягів субсидій, дотацій), адміністративно-правові (ліцензування, стан­дартизація, квотування, сертифікація), соціально-психо­логічні (переконання, стандарти етичної поведінки), організаційно-правові (встановлення порядку створення і реєстрації підприємства, процедур банкрутства) методи прямого і опосередкованого впливу. Однак характерними для цієї сфери є такі адміністративно- та організаційно-правові методи як реєстрація, ліцензування, надання дозволів, стандартизація, сертифікація та ін.

Державною реєстрацією юридичних осіб та фізич­них осіб — підприємців визнається засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших передбаче­них законом реєстраційних дій шляхом внесення відпо­відних записів до Єдиного державного реєстру.

Ліцензування, патентування певних видів госпо­дарської діяльності та квотування є засобами держав­ного регулювання у сфері підприємництва, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Ліцензуван­ня — це видання, переоформлення та анулювання ' ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за дотри­манням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпо­ряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законо­давства у сфері ліцензування. Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відповідно до чинного законодавства, ліцензуванню підлягають 77 видів господарської діяльності.

У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а також із використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території Украї­ни), обміном готівкових валютних цінностей (у т. ч. здійснення оперіацій з готівковими платіжними засоба­ми, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законодавством, практикують патентування підприємницької діяльно­сті суб'єктів господарювання.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займа­тися визначеними видами підприємницької діяльності. У необхідних випадках держава застосовує у сфері підприємництва квотування, встановлюючи гранич­ний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Найпоширенішою сферою застосування цього методу регулювання в Україні є зовнішньоекономічна діяльність.

Методом адміністративно-правового регулювання у сфері підприємницької діяльності є надання дозволу на початок роботи від пожежних органів, санепідемстанцій, на розміщення об'єктів торгівлі тощо. Документ дозвільного характеру — дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо — дає суб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності.

У сфері технічного регулювання підприємницької діяльності застосовують стандартизацію, сертифікацію та ін. умови. Стандартизацією визнають діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі та сприяння науково-технічному співробітництву. Розрізняють міжнародну, регіональну та національну стандартизацію. Стандарт — документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, і стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є обов'язковим.

З метою запобігання реалізації продукції, небезпеч­ної для життя, здоров'я та майна громадян і навколиш­нього природного середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжна­родному економічному, науково-технічному співробіт­ництві та міжнародній торгівлі в Україні здійснюють сертифікацію продукції.

Сертифікація — процедура, за допомогою якої ви­знаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіл­лям, персоналу встановленим законодавством вимогам.

Як різновид адміністративно-правових методів регу­лювання підприємницької діяльності можна розгляда­ти здійснення державного нагляду (контролю) — діяльності уповноважених законом центральних орга­нів виконавчої влади, їх територіальних органів, орга­нів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Складовою сфери організаційно-правового регулю­вання підприємництва є встановлення державою порядку відновлення платоспроможності боржника, визнання його банкрутом, санації та ін. Під неплатоспроможні­стю розуміють неспроможність суб'єкта підприємниць­кої діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, в т. ч. по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загаль­нообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспро­можність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної про­цедури.

Санація — це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запо­бігання визнанню боржника банкрутом та його ліквіда­ції, спрямована на оздоровлення фінансово-господарсь­кого становища боржника, а також задоволення в пов­ному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та вироб­ничої структур боржника. Реструктуризація підпри­ємства — здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприя­тиме фінансовому оздоровлению підприємства, збіль­шенню обсягів випуску конкурентоспроможної продук­ції, підвищенню ефективності виробництва та задово­ленню вимог кредиторів. Ліквідація — припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визна­ного господарським судом банкрутом, з метою здійснен­ня заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кре­диторів шляхом продажу його майна.

До основних принципів державного регулювання підприємництва належать:

— забезпечення економічної багатоманітності та однаковий захист державою усіх суб'єктів підприєм­ницької діяльності;

— створення однакових умов для усіх суб'єктів під­приємницької діяльності (вільний рух капіталів, това­рів та послуг на території України, вільний доступ до ресурсів, кредитів, інформації тощо);

— забезпечення свободи підприємницької діяльно­сті у межах, визначених законом;

— обмеження державним регулюванням процесів у сфері підприємництва у зв'язку з необхідністю забезпе­чення соціальної спрямованості економіки, добросовіс­ної конкуренції, екологічного захисту населення, прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

— вигоди від державного регулювання підприєм­ницької діяльності мають бути більшими від витрат на його здійснення;

— заборона незаконного втручання органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, їх поса­дових осіб у підприємницьку діяльність та ін.

Отже, держава володіє широким спектром інстру­ментів регулювання підприємницької діяльності.