4.5. Державно-приватне партнерство

У сучасних умовах господарювання у багатьох країнах основним засобом забезпечення ефективного регулювального впливу держави на відтворювальні процеси в інфраструктурних галузях економіки стає запровадження системи державно-приватного парт­нерства.

Державно-приватне партнерство (ДПП) — інституційне та органі­заційне об'єднання державної влади і приватного бізнесу з метою реалізації суспільно значущих проектів в широкому спектрі сфер діяльності — від розвитку стратегічно важливих галузей націо­нальної економіки до надання суспільних послуг в масштабі всієї країни або окремих територій.

При запровадженні державно-приватного парт­нерства принципово важливим є комплекс питань, пов’язаних із розподілом правомочностей власності: прав контролю використання активів, на дохід, на управління, на зміну капітальної вартості об'єктів угод і на переуступку певних власницьких повноважень іншим особам.

Досвід перерозподілу правомочностей власності між державою і приватним бізнесом накопичений в секторах суспільних послуг (зокрема, в інфраструктурних галу­зях), де ДПП особливо ефективне. Задіяти переваги обох видів власності без глибокої трансформації відносин власності можна в межах державно-приватного партнер­ства. Механізм ДПП дає змогу привнести у традиційно державну сферу економіки елементи управління при­ватними компаніями, що створює умови для ефективно­го функціонування об'єктів, оптимального управління ними, раціонального використання ресурсів.

Виокремлюють такі основні ознаки ДПП:

— чітко визначені, часто тривалі строки дії угод про партнерство (від 10—15 до 20 і більше років, концесії — до 50 років). Проекти зазвичай створюють під конкрет­ний об'єкт (порт, автомагістраль, об'єкт соціальної інфраструктури), який слід завершити до встановленої дати;

— специфічні форми фінансування проектів: за раху­нок приватних інвестицій, доповнених державними фінансовими ресурсами; спільне інвестування кількома учасниками;

— обов'язкова наявність конкурентного середови­ща, коли за кожний контракт або концесію змагаються декілька потенційних учасників; *

— специфічні форми розподілу відповідальності між партнерами: держава встановлює цілі проекту з позицій суспільних інтересів і визначає його вартісні та якісні параметри, здійснює моніторинг реалізації про­екту, а приватний партнер займається оперативною діяльністю на різних його стадіях — розроблення, фінансування, будівництва і експлуатації, управління, практичної реалізації послуг споживачам;

— розподіл ризиків між учасниками угоди на основі відповідних домовленостей сторін.

Кожний з партнерів робить свій внесок у загальний проект: бізнес забезпечує фінансові ресурси, професій­ний досвід, ефективне управління, гнучкість і оперативність при прийнятті рішень, держава забезпечує правомочності власника, можливість надання податко­вих та інших пільг, гарантій, а також матеріальних і фінансових ресурсів.

Залежно від конкретних завдань, що розв'язують в межах ДПП, форми: партнерств поділяють на окремі види (типи, моделі) (табл. 4.9).

Контракти як різновид ДПП — це адміністратив­ний договір, укладений між державою (органом місцевого самоврядування) і приватною фірмою, про здій­снення певних суспільно необхідних і корисних видів діяльності. Найпоширенішими в практиці ДПП вважа­ють контракти на виконання робіт, надання суспільних послуг, управління, постачання продукції для держав­них потреб, надання технічної допомоги. При їх укла­данні права власності не передають приватному партне­ру, витрати і ризики повністю несе держава. Інтерес приватного партнера полягає в тому, що за договором Він отримує право на певну частку в доході, прибутку або зібраних платежах.

Таблиця 4.9 - Основні форми і види (типи) державно-приватного партнерства

Форми	Види (типи)
Державні контракти	— на виконання проектів; — на надання послуг і поставку продукції для — державних потреб; — на надання технічної допомоги
Оренда	— бренда; — лізинг
Концесії	— типу «будівництво — управління»; — типу «будівництво — володіння»
Угоди про розподіл продукції	— відразу після завершення виробничого циклу; — після вирахування витрат інвестора
Спільні підприємства	— акціонування (корпоратизація); — спільні підприємства без акціонування

Особливістю оренди в її традиційній формі (договір оренди) і у формі лізингу є те, що на договірних умовах приватному партнеру передають державне або муніци­пальне (комунальне) майно у тимчасове використання за певну плату. Традиційні договори оренди передбача­ють повернення предмета Орендних відносин, при цьому повноваження з розпорядження майном зберігають за власником і не передають приватному партнеру. У випадках орендні відносини можуть завершитися вику­пом орендованого майна. У разі лізингу лізингоотримувач завжди має право викупити державне або муніци­пальне (комунальне) майно.

При запровадженні концесії (укладанні концесійної угоди) держава, залишаючись повноправним власни­ком майна, уповноважує приватного партнера викону­вати протягом певного строку визначені в угоді функ­ції. За користування державною або муніципальною (комунальною) власністю концесіонер вносить плату на умовах, визначених в концесійній угоді. Ознакою кон­цесії є виключний (суверенний) характер прав, наданих державою концесіонеру (приватному партнеру): в межах території або виду діяльності, на які він отримує виключне право, не припускають аналогічної діяльно­сті будь-якої третьої особи, а також держави. Концесії поширені в інфраструктурних галузях, де необхідний приток приватних інвестицій і висококваліфіковане управління. Виокремлюють такі види концесій: на вже існуючі об'єкти інфраструктури; на будівництво або модернізацію інфраструктурних об'єктів; передавання об'єктів державної власності в управління приватній керуючій компанії.

Угоди про розподіл продукції — подібні до концесій форми ДПП, однак концесіонеру належить вся випущена продукція, а за угодами про розподіл продукції — тільки її частина. Такі угоди активно використовують у сфері нафтовидобутку. Продукцію поділяють, наприклад, відразу на дві частини або після вирахування витрат інвестора, зважаючи на особливості оподаткування.

Залежно від структури і характеру спільного капіта­лу спільні підприємства можуть бути акціонерними товариствами або підприємствами із дольовою участю сторін. Можливості приватного партнера в прийнятті самостійних адміністративно-господарських рішень і ризики сторін зумовлені, як правило, часткою в акціо­нерному капіталі. Особливість спільних підприємств будь-якого типу — постійна участь держави у поточній виробничій, адміністративно-господарській та інвести­ційній діяльності, що обмежує самостійність приватно­го партнера.

Зміна структури акціонерного капіталу на користь однієї зі сторін спільного підприємства передбачає тіль­ки перерозподіл акцій між інвесторами, але не призво­дить до збільшення загальних розмірів капіталу (і, від­повідно, основних фондів і робочих місць). У разі націо­налізації акціонерного товариства за участю держави викуп акцій здійснюється за поточним курсом і не за­лежить прямо від обсягу капіталу, первісно вкладеного приватним інвестором. Відповідно до світової практики при націоналізації концесійного підприємства держава зобов'язується відшкодувати концесіонеру вартість інвестованого капіталу і виплатити компенсацію за втрачену вигоду.

У світовій практиці найчастіше застосовують кілька моделей ДПП (табл. 4.10):

Таблиця 4.10 - Базові моделі державно-приватного партнерства

Моделі	Фінан­сування			Влас­ність		Управ­ління	Коментар
	2			3		4	5
Опера­тора	Приватне			Приват­на/ держав­на		Приват­не	Використовується найчастіше при переробленні відходів і характеризується чітким розподілом відповідальності між приватним підприємством і контролем з боку замовника (держави)
Кооперації	Приват­не/ держав­не			Приват­на/ державна		Приват­не/ держав­не	Використовується в галузях, послуги яких недостатньо точно визначені і тому не можуть бути об'єктом амортизації
Конце­сії	Приват­не/ держав­не			Держав­на		Приват­не/ держав­не	Використовується в галузях, для яких характерним є тривалий строк реалізації проектів, а також у випадках, коли передача прав власності виключається з політичних або правових міркувань
Дого­вірна		Приват­не	Приват­на/ держав­на		Приват­не		Використовується, як правило, в енергетиці, де інвестиції орієнтовані в першу чергу на зниження поточних витрат
Лізингу		Приват­не/ держав­не	Приват­на		Приват­не/ держав­не		Використовується при будівництві громадських споруд

У чистому вигляді ці моделі запроваджують рідко, найчастіше використовують їх змішані форми:

— ВОТ (Build, Operate, Transfer: будівництво — експлуатація/ управління — передавання) — інфраструктурний об'єкт створюють за рахунок концесіонера, який після завершення будівництва отримує право експлуатації збудованого об'єкта протягом строку, достатнього для забезпечення окупності вкладених кош­тів. Після закінчення цього строку об'єкт повертають державі. Концесіонер отримує право використовувати, але не володіти об'єктом, власником якого є держава;

— BOOT (Build, Own, Operate, Transfer: будівниц­тво — володіння — експлуатація/управління — передавання) — приватний партнер отримує правомочності не тільки використання, а й володіння об'єктом протягом строку, визначеного угодою, по закінченню якого його передають до державного сектору. За зворотного BOOT уряд фінансує і будує інфраструктурний об'єкт, а після цього передає його у довірче управління приватному парт­неру з правом поступового викупу його у свою власність;

— ВТО (Build, Transfer, Operate: будівництво — передавання — експлуатація/управління) — передання об'єкта у державну власність відразу по завершенню будівництва. Після прийому державою він переходить у користування приватного партнера, але без передавання йому права володіння;

— BOO (Build, Own, Operate: будівництво — володін­ня — експлуатація/управління) — збудований об'єкт по закінченню строку угоди не передають у державну власність, а залишають у розпорядженні інвестора;

— ВОМТ (Build, Operate, Maintain, Transfer: будівництво — експлуатація/управління — обслуговування — передавання) — відповідальність приватного партнера за утримання і поточний ремонт збудованих ним інфраструктурних об'єктів;

— DBOOT (Design, Build, Own, Operate, Transfer: проектування — будівництво—володіння — експлуата­ція/управління — передавання) — встановлення відпо­відальності приватного партнера не тільки за будівництво інфраструктурного об'єкта, а й за його проектування. У зарубіжній практиці також використовують інші форми державно-приватного партнерства.

Відзначаючи важливість забезпечення ефективного регулювального впливу держави на процеси привати­зації об'єктів власності, що їй належать, налагодження державно-приватного партнерства в різних сферах, слід пам'ятати, що в умовах сталих ринкових відносин пріоритетне значення все-таки має запровадження уповноваженими органами влади дієвих механізмів регулювання діяльності приватних суб'єктів господа­рювання.