
- •1. Наукові засади державного регулювання господарських процесів і економічної політики
- •1.1. Економічне теорія як методологічна основа управління господарськими процесами
- •1.2. Методи дослідження економічних явищ і процесів. Позитивна і нормативна економіка
- •1.3. Рівні економічного аналізу та обґрунтування управлінських рішень
- •1.4. Регулювальна роль держави в контексті еволюції економічної теорії
- •1.5. Сучасне розуміння сутності державного регулювання економіки, економічної політики і публічного адміністрування (врядування)
- •1.6. Основні економічні цілі та умови їх системної реалізації
- •1.7. Система національних рахунків як методологія моделювання макроекономічних процесів
- •2. Економічна система як об'єкт економіко-політичного регулювання
- •2.1. Організування господарського життя суспільства
- •2.2. Основні фактори суспільного виробництва. Виробнича функція
- •2.3. Сутність, цілі і структура економічних систем
- •2.4. Типологізація і порівняння економічних систем
- •2.5. Права власності як основа функціонування економічних систем
- •2.6. Ринковий механізм координування господарського життя суспільства
- •2.7. Ефективність економіки, її фактори і показники
- •2.8. Рушійні сили і виміри економічного зростання
- •Запитання. Завдання
- •3. Економічні функції держави у сфері регулювання і господарських процесів
- •3.1. Відмови ринку як об'єктивні передумови втручання держави в економіку
- •3.2. Економічні функції держави та особливості їх реалізації в трансформаційній економіці
- •3.3. Сутність, етапи становлення та цілі державного регулювання економіки
- •3.4. Об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки
- •3.5. Інструменти, методи та механізми державного регулювання економіки
- •3.6. Моделі державного регулювання економіки та чинники їх запровадження
- •3.7. Ефективність державного регулювання економіки
- •3.8. Вади, доцільні межі та принципи державного регулювання економіки
- •4. Механізми регулювання державного та приватного секторів економіки
- •4.1. Державний сектор економіки і його регулювальний вплив на розвиток ринкової економіки
- •4.2. Прогнозування і програмування соціально-економічного розвитку країни, макроекономічне планування
- •4.3. Державні замовлення (державні контракти) в системі державного регулювання економіки
- •4.4. Регулювання приватизаційних процесів у трансформаційній економіці
- •4.5. Державно-приватне партнерство
- •4.6. Приватний сектор економіки і механізми державного регулювання підприємництва
- •4.7. Формування системи державної підтримки підприємницької діяльності
- •4.8. Регуляторна політика держави в господарській сфері
- •Запитання. Завдання
- •5. Механізми державного регулювання відтворювальних процесів у ринковій економіці
- •5.1. Державне регулювання структури ірс зрушень в економіці та структурна політика держави
4.5. Державно-приватне партнерство
У сучасних умовах господарювання у багатьох країнах основним засобом забезпечення ефективного регулювального впливу держави на відтворювальні процеси в інфраструктурних галузях економіки стає запровадження системи державно-приватного партнерства.
Державно-приватне партнерство (ДПП) — інституційне та організаційне об'єднання державної влади і приватного бізнесу з метою реалізації суспільно значущих проектів в широкому спектрі сфер діяльності — від розвитку стратегічно важливих галузей національної економіки до надання суспільних послуг в масштабі всієї країни або окремих територій.
При запровадженні державно-приватного партнерства принципово важливим є комплекс питань, пов’язаних із розподілом правомочностей власності: прав контролю використання активів, на дохід, на управління, на зміну капітальної вартості об'єктів угод і на переуступку певних власницьких повноважень іншим особам.
Досвід перерозподілу правомочностей власності між державою і приватним бізнесом накопичений в секторах суспільних послуг (зокрема, в інфраструктурних галузях), де ДПП особливо ефективне. Задіяти переваги обох видів власності без глибокої трансформації відносин власності можна в межах державно-приватного партнерства. Механізм ДПП дає змогу привнести у традиційно державну сферу економіки елементи управління приватними компаніями, що створює умови для ефективного функціонування об'єктів, оптимального управління ними, раціонального використання ресурсів.
Виокремлюють такі основні ознаки ДПП:
— чітко визначені, часто тривалі строки дії угод про партнерство (від 10—15 до 20 і більше років, концесії — до 50 років). Проекти зазвичай створюють під конкретний об'єкт (порт, автомагістраль, об'єкт соціальної інфраструктури), який слід завершити до встановленої дати;
— специфічні форми фінансування проектів: за рахунок приватних інвестицій, доповнених державними фінансовими ресурсами; спільне інвестування кількома учасниками;
— обов'язкова наявність конкурентного середовища, коли за кожний контракт або концесію змагаються декілька потенційних учасників; *
— специфічні форми розподілу відповідальності між партнерами: держава встановлює цілі проекту з позицій суспільних інтересів і визначає його вартісні та якісні параметри, здійснює моніторинг реалізації проекту, а приватний партнер займається оперативною діяльністю на різних його стадіях — розроблення, фінансування, будівництва і експлуатації, управління, практичної реалізації послуг споживачам;
— розподіл ризиків між учасниками угоди на основі відповідних домовленостей сторін.
Кожний з партнерів робить свій внесок у загальний проект: бізнес забезпечує фінансові ресурси, професійний досвід, ефективне управління, гнучкість і оперативність при прийнятті рішень, держава забезпечує правомочності власника, можливість надання податкових та інших пільг, гарантій, а також матеріальних і фінансових ресурсів.
Залежно від конкретних завдань, що розв'язують в межах ДПП, форми: партнерств поділяють на окремі види (типи, моделі) (табл. 4.9).
Контракти як різновид ДПП — це адміністративний договір, укладений між державою (органом місцевого самоврядування) і приватною фірмою, про здійснення певних суспільно необхідних і корисних видів діяльності. Найпоширенішими в практиці ДПП вважають контракти на виконання робіт, надання суспільних послуг, управління, постачання продукції для державних потреб, надання технічної допомоги. При їх укладанні права власності не передають приватному партнеру, витрати і ризики повністю несе держава. Інтерес приватного партнера полягає в тому, що за договором Він отримує право на певну частку в доході, прибутку або зібраних платежах.
Таблиця 4.9 - Основні форми і види (типи) державно-приватного партнерства
Форми |
Види (типи) |
Державні контракти |
— на виконання проектів; — на надання послуг і поставку продукції для — державних потреб; — на надання технічної допомоги |
Оренда |
— бренда; — лізинг |
Концесії |
— типу «будівництво — управління»; — типу «будівництво — володіння» |
Угоди про розподіл продукції |
— відразу після завершення виробничого циклу; — після вирахування витрат інвестора |
Спільні підприємства |
— акціонування (корпоратизація); — спільні підприємства без акціонування |
Особливістю оренди в її традиційній формі (договір оренди) і у формі лізингу є те, що на договірних умовах приватному партнеру передають державне або муніципальне (комунальне) майно у тимчасове використання за певну плату. Традиційні договори оренди передбачають повернення предмета Орендних відносин, при цьому повноваження з розпорядження майном зберігають за власником і не передають приватному партнеру. У випадках орендні відносини можуть завершитися викупом орендованого майна. У разі лізингу лізингоотримувач завжди має право викупити державне або муніципальне (комунальне) майно.
При запровадженні концесії (укладанні концесійної угоди) держава, залишаючись повноправним власником майна, уповноважує приватного партнера виконувати протягом певного строку визначені в угоді функції. За користування державною або муніципальною (комунальною) власністю концесіонер вносить плату на умовах, визначених в концесійній угоді. Ознакою концесії є виключний (суверенний) характер прав, наданих державою концесіонеру (приватному партнеру): в межах території або виду діяльності, на які він отримує виключне право, не припускають аналогічної діяльності будь-якої третьої особи, а також держави. Концесії поширені в інфраструктурних галузях, де необхідний приток приватних інвестицій і висококваліфіковане управління. Виокремлюють такі види концесій: на вже існуючі об'єкти інфраструктури; на будівництво або модернізацію інфраструктурних об'єктів; передавання об'єктів державної власності в управління приватній керуючій компанії.
Угоди про розподіл продукції — подібні до концесій форми ДПП, однак концесіонеру належить вся випущена продукція, а за угодами про розподіл продукції — тільки її частина. Такі угоди активно використовують у сфері нафтовидобутку. Продукцію поділяють, наприклад, відразу на дві частини або після вирахування витрат інвестора, зважаючи на особливості оподаткування.
Залежно від структури і характеру спільного капіталу спільні підприємства можуть бути акціонерними товариствами або підприємствами із дольовою участю сторін. Можливості приватного партнера в прийнятті самостійних адміністративно-господарських рішень і ризики сторін зумовлені, як правило, часткою в акціонерному капіталі. Особливість спільних підприємств будь-якого типу — постійна участь держави у поточній виробничій, адміністративно-господарській та інвестиційній діяльності, що обмежує самостійність приватного партнера.
Зміна структури акціонерного капіталу на користь однієї зі сторін спільного підприємства передбачає тільки перерозподіл акцій між інвесторами, але не призводить до збільшення загальних розмірів капіталу (і, відповідно, основних фондів і робочих місць). У разі націоналізації акціонерного товариства за участю держави викуп акцій здійснюється за поточним курсом і не залежить прямо від обсягу капіталу, первісно вкладеного приватним інвестором. Відповідно до світової практики при націоналізації концесійного підприємства держава зобов'язується відшкодувати концесіонеру вартість інвестованого капіталу і виплатити компенсацію за втрачену вигоду.
У світовій практиці найчастіше застосовують кілька моделей ДПП (табл. 4.10):
Таблиця 4.10 - Базові моделі державно-приватного партнерства
Моделі |
Фінансування |
Власність |
Управління |
Коментар |
|||
|
2 |
3 |
4 |
5 |
|||
Оператора |
Приватне |
Приватна/ державна |
Приватне |
Використовується найчастіше при переробленні відходів і характеризується чітким розподілом відповідальності між приватним підприємством і контролем з боку замовника (держави) |
|||
Кооперації |
Приватне/ державне |
Приватна/ державна |
Приватне/ державне |
Використовується в галузях, послуги яких недостатньо точно визначені і тому не можуть бути об'єктом амортизації |
|||
Концесії |
Приватне/ державне |
Державна |
Приватне/ державне |
Використовується в галузях, для яких характерним є тривалий строк реалізації проектів, а також у випадках, коли передача прав власності виключається з політичних або правових міркувань |
|||
Договірна |
Приватне |
Приватна/ державна |
Приватне |
Використовується, як правило, в енергетиці, де інвестиції орієнтовані в першу чергу на зниження поточних витрат |
|||
Лізингу |
Приватне/ державне |
Приватна |
Приватне/ державне |
Використовується при будівництві громадських споруд |
У чистому вигляді ці моделі запроваджують рідко, найчастіше використовують їх змішані форми:
— ВОТ (Build, Operate, Transfer: будівництво — експлуатація/ управління — передавання) — інфраструктурний об'єкт створюють за рахунок концесіонера, який після завершення будівництва отримує право експлуатації збудованого об'єкта протягом строку, достатнього для забезпечення окупності вкладених коштів. Після закінчення цього строку об'єкт повертають державі. Концесіонер отримує право використовувати, але не володіти об'єктом, власником якого є держава;
— BOOT (Build, Own, Operate, Transfer: будівництво — володіння — експлуатація/управління — передавання) — приватний партнер отримує правомочності не тільки використання, а й володіння об'єктом протягом строку, визначеного угодою, по закінченню якого його передають до державного сектору. За зворотного BOOT уряд фінансує і будує інфраструктурний об'єкт, а після цього передає його у довірче управління приватному партнеру з правом поступового викупу його у свою власність;
— ВТО (Build, Transfer, Operate: будівництво — передавання — експлуатація/управління) — передання об'єкта у державну власність відразу по завершенню будівництва. Після прийому державою він переходить у користування приватного партнера, але без передавання йому права володіння;
— BOO (Build, Own, Operate: будівництво — володіння — експлуатація/управління) — збудований об'єкт по закінченню строку угоди не передають у державну власність, а залишають у розпорядженні інвестора;
— ВОМТ (Build, Operate, Maintain, Transfer: будівництво — експлуатація/управління — обслуговування — передавання) — відповідальність приватного партнера за утримання і поточний ремонт збудованих ним інфраструктурних об'єктів;
— DBOOT (Design, Build, Own, Operate, Transfer: проектування — будівництво—володіння — експлуатація/управління — передавання) — встановлення відповідальності приватного партнера не тільки за будівництво інфраструктурного об'єкта, а й за його проектування. У зарубіжній практиці також використовують інші форми державно-приватного партнерства.
Відзначаючи важливість забезпечення ефективного регулювального впливу держави на процеси приватизації об'єктів власності, що їй належать, налагодження державно-приватного партнерства в різних сферах, слід пам'ятати, що в умовах сталих ринкових відносин пріоритетне значення все-таки має запровадження уповноваженими органами влади дієвих механізмів регулювання діяльності приватних суб'єктів господарювання.