3.4. Об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки

Система державного регулювання економіки є різ­новидом соціальних систем, що охоплює комплекс структурних елементів, об'єднаних різноманітними специфічними за змістом зв'язками та відносинами. Як складові системи державного регулювання економіки розглядають об'єкти та суб'єкти відповідної діяль­ності, форми, методи, механізми її здійснення тощо.

Об'єкти державного регулювання економіки — умови, процеси, відносини, елементи і сектори національної економіки, на які спрямовується регулювальний вплив держави з метою реалізації цілей відповідної державно-управлінської діяльності.

Таблиця 3.4 - Цілі державного регулювання економіки в сучасній ринковій системі господарювання

Ознака		Класифікація, приклади
Масштаб регулюван­ня		Стратегічні — збереження і вдосконалення ринкової системи економіки, соціально-економічного устрою держави; тактичні — стосуються засобів, форм та способів діяльності, які якнайкраще відповідають конкретним обставинам на певний момент часу та забезпечують досягнення стратегічної цілі; описують певні блоки дій в межах її досягнення (забезпечення певного рівня економічного зростання, оптимізація структури економіки, подолання інфляції тощо); оперативні — запобігання загрозам виникнення негативних явищ та подолання наслідків кризових явищ форс-мажорного характеру, пов'язаних із реалізацією тактичних цілей (ліквідація наслідків стихійних лих, техногенних катастроф, соціальних збурень)
Рівень об'єкта регулюван­ня		Макроекономічні — стосуються економіки країни загалом (забезпечення темпів зростання ВВП); мезоекономічні: — міжгалузеві (галузеві) — стосуються окремих галузей, сфер національної економіки; — міжрегіональні (регіональні, територіальні) — стосуються окремих регіонів (територій) в межах національної економіки; мікроекономічні — стосуються розвитку окремих господарських структур, організацій (формування ПФГ (промислово-фінансових груп, державних холдингових компаній)
Опис об'єкта регулюван­ня	Кількісні — передбачають опис бажаного стану об'єкта регулювання в абсолютних або відносних показниках (зниження кількості зареєстрованих безробітних до 1 млн осіб); якісні — передбачають опис бажаного стану об'єкта регулювання шляхом визначення його суттєвих характеристик, принципів організації (підвищення конкурентосцроможності національної економіки, поліпшення стану навколишнього середовища, впровадження стандартів корпоративного управління)
Часовий період ре­гулювання	Короткострокові — передбачають період реалізації до 1 року (стимулювання експорту шляхом девальвації національної валюти); середньострокові — передбачають період реалізації від 1 до 5 років (створення в країні виробничих поту ясностей,із випуску автомобілів); довгострокові — передбачають період реалізації понад 5 років (досягнення європейських стандартів соціального забезпечення громадян)
Характер (спрямова­ність) ре­гулювання	Зберігаючі — спрямовані на збереження існуючого стану справ (підтримка в економіці країни нормальної зайнятості, стабільності грошового обіг); розвиваючі - спрямовані на стимулювання прогресивних зрушень в економіці (розвиток галузей високих технологій) або впровадження в економіку нових форм діяльності (стимулювання лізингу); нейтральні — спрямовані на втілення заходів, які (опосередковано впливають на забезпечення пріоритетів розвитку економіки (створення науково-дослідних та освітніх (інформаційних) центрів, науково-технологічних парків, допомога малим і середнім підприємствам); короткострокові неадекватні існуючій економічній системі —.спрямовані на втілення заходів, які у підсумку сприятимуть зміцненню національної економіки (націоналізація окремих підприємств, встановлення адміністративного контролю за цінами)
Результати регулюван­ня	Попередні — спрямовані на досягнення проміжних результатів розвитку (збільшення обсягу інвестицій в економіці); опосередковані — спрямовані на досягнення опосередкованих цілей розвитку (поширення виставкової діяльності, формування мережі інформаційно-консультативних центрів допомоги малому бізнесу); кінцеві — спрямовані на досягнення кінцевих результатів розвитку (підвищення темпів економічного зростання)
Взаємовід­носини цілей в їх системі		Гармонійні (взаємосприяючі) — утілення цілей забезпечує досягнення кожної з них (стимулювання економічного зростання і підвищення рівня зайнятості населення); автономні (незалежні) — реалізація окремої цілі не забезпечує водночас реалізацію інших цілей (поліпшення регіональної структури економіки безпосередньо не пов'язане із активізацією НДДКР (науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок); конфліктні (суперечливі, або взаємовиключні) — втіленню кожної окремої цілі не сприяє досягнення інших (боротьба з інфляцією і зниження безробіття)

Перелік об'єктів державного регулювання економі­ки дуже широкий, його формують насамперед усвідо­млені «больові точки» ринкової економіки: проблеми, труднощі, кризи тощо. Об'єктами державного регулю­вання можуть бути: економіка країни загалом або її окремих галузей, сфер, секторів, регіонів, областей, міст, районів; економічні умови, процеси (економічний цикл, інвестиційні та інноваційні процеси, грошовий обіг, інфляція, ціни, платіжний баланс, державний бюджет, зайнятість, процеси роздержавлення, привати­зації, демонополізації, виробництва, розподілу, обміну і споживання); секторальна, галузева, регіональна, відтворювальна, соціальна структури господарства; еконо­мічні відносини (виробничі, трудові, розподільчі, соціальні) тощо.

Враховуючи надзвичайне різноманіття об'єктів, багатозначність їх функцій, властивостей, призначень, чітко їх структурувати майже неможливо. Наприклад, економічний цикл як об'єкт державного регулювання невіддільний від зайнятості, галузевої і регіональної структур, цін, платіжного балансу. Однак найтиповіші групи об'єктів державного регулювання можна виокре­мити за певними важливими класифікаційними озна­ками (табл. 3.5).

Таблиця 3.5 - Основні види об'єктів державного регулювання економіки

Ознака		Види об'єктів державного регулювання економіки
Цільове призначення		— покликані задовольняти державні, суспільні потреби; — призначені задовольняти потреби окремих організацій, господарюючих суб'єктів, домашніх господарств, громадян; — спрямовані на отримання доходів, прибутку, сприяння економічному зростанню; — покликані забезпечувати збереження і примноження національного багатства; — мають сприяти стабільному розвитку економіки, забезпечувати економічну та військову безпеку країни
Форма власності	— об'єкти державної власності; — об'єкти муніципальної (комунальної) власності; — об'єкти приватної (корпоративної, індивідуальної) власності
Природа, сутність	— матеріально-речовинні, природні ресурси; — людський потенціал (трудові; ресурси); — фінансові ресурси; — інформація, духовні, інтелектуальні цінності, засоби комунікації

На об'єкти державного регулювання впливають суб'єкти державного регулювання.

Суб'єкти державного регулювання економіки — органи дер­жавної влади та інституції, діяльність яких забезпечує регулю­вальний вплив держави на умови, процеси, відносини, елементи і сектори національної економіки.

Перелік і структура цих суб'єктів зумовлені специфі­кою організації влади в країні, особливостями її адміні­стративно-територіального устрою, пріоритетами здій­снення соціально-економічної політики та іншими чин­никами. Організаційну побудову відповідної системи можна представити у схематичному вигляді (рис. 3.1).

Особливе місце в структурі суб'єктів державного регу­лювання економіки посідають пересічні громадяни, насе­лення. Не будучи формально ланкою, державного апара­ту, за наявності в країні громадянського суспільства, незалежного від владних державних структур, населення в особі громадських і професійних організацій, рухів, політичних партій, соціальних груп здатне впливати на дії органів державної влади і тим самим брати участь у прийнятті рішень у сфері регулювання економіки. Тому суб'єктами державного регулювання економіки, крім державних органів влади, часто стають недержавні структури і організації: асоціації, об'єднання, спілки, фонди, центри (молодіжні, ветеранів, за професійним спрямуванням, захисту прав споживачів тощо). Вони поряд із органами місцевого самоврядування та самоорга­нізації населення утворюють мікроекономічний рівень державного регулювання економіки.

Законодавчі, виконавчі та судові органи влади реа­лізують макроекономічні функції державного регулю­вання. Систему слід розглядати розширено, тобто до неї повинен належати не тільки апарат виконавчих органів влади, а й незалежні від нього судові і законодавчі орга­ни. На цьому рівні розрізняють зазвичай дві ланки суб'єктів державного регулювання — центральну і ре­гіональну (місцеву). Функції, права і обов'язки органів державної влади кожної з цих ланок, як правило, ви­значаються законодавчо та відображають специфіку централізації та децентралізації управління в країні.

Рис. 3.1. Узагальнена організаційна структура суб'єктів державного регулювання економіки

Деякі функції органів державної влади можуть бути делеговані організаціям, установам, посадовим особам, призначеним вищими органами державної влади, що згідно з укладеними з ними контрактами зобов'язані виконувати відповідні завдання. Напри­клад, коли державі належить певна частка (пай, пакет акцій) у статутному капіталі господарського товари­ства, то свої регулювальні функції вона передає пред­ставникам в органах управління відповідних компаній на підставі договору доручення. Іноді органи державної влади делегують частину своїх функцій трастовим (холдинговим) компаніям, які здійснюють їх на основі укладеної угоди, стаючи суб'єктами державного регу­лювання мікроекономічного рівня.

В Україні центральну ланку суб'єктів державного регулювання макроекономічного рівня формують Вер­ховна Рада, президент, Кабінет Міністрів, Конституцій­ний Суд. їх правовий статус і основні функції у сфері державного регулювання економіки закріплені у Кон­ституції України. До цієї ланки суб'єктів державного регулювання економіки України належать: центральні органи державної виконавчої влади (міністерства, дер­жавні комітети, центральні органи зі спеціальним ста­тусом) та урядові органи у їх складі, Генеральна проку­ратура, Верховний Суд, Вищі спеціалізовані суди (гос­подарський, адміністративний).

Провідне місце в структурі суб'єктів державного регулювання цього рівня посідає Міністерство економі­ки України. Воно виконує роль єдиного урядового еко­номічного центру, який здійснює методичне й організа­ційне забезпечення реалізації політики у сфері регулю­вання економічних відносин і процесів. Основними функціями Міністерства економіки України є: участь в реалізації соціально-економічної стратегії держави; визначення пріоритетів розвитку національної економі­ки; розроблення проектів прогнозів і програм соціаль­но-економічного розвитку країни, структурної та інно­ваційної політики; участь у розробленні соціальної, зов­нішньоекономічної, фінансової, кредитно-грошової та валютної політики тощо; цінове, тарифне і антидемпінгове регулювання, укладення державних контрактів, застосування квот, ліцензій, мита тощо.

Міністерство фінансів України здійснює фінансово-бюджетне і податкове регулювання, покликане забезпечувати фінансування держави загалом і державних І регуляторних заходів зокрема, в т. ч. і державних І

цільових програм та державних видатків, визначених законом «Про Державний бюджет України». Міністер­ство фінансів України бере безпосередню участь у розро­бленні, організуванні виконання, контролі за виконан­ням, підготовці пропозицій про внесення змін, складан­ні звітів про виконання державного бюджету, разом із державною податковою адміністрацією і митною служ­бою виконує практичні завдання з його формування і використання.

У компетенції інших міністерств і відомств, які нале­жать до центрального рівня суб'єктів державного регулю­вання економіки (Міністерство праці та соціальної політи­ки, Міністерство аграрної політики, Міністерство проми­слової політики, Міністерство вугільної промисловості, Міністерство з питань житлово-комунального господар­ства, Міністерство регіонального розвитку і будівництва, Державний комітет рибного господарства, Державний комітет лісового господарства тощо), перебувають питан­ня реалізації політики в різних сферах і галузях економі­ки. До цього рівня також належать центральні органи дер­жавної влади, наділені спеціальним статусом, найважли­віші функції деяких із них наведено у табл. 3.6.

Регіональний і місцевий рівні суб'єктів державного регулювання економіки в Україні представлені: Вер­ховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями, державними адміністра­ціями міст Києва і Севастополя, районними державни­ми адміністраціями, районними державними адміні­страціями міст Києва, Севастополя, обласними та район­ними (міжрайонними) структурними підрозділами цен­тральних органів державної влади, структурними підрозділами центральних органів державної влади в містах Києві, Севастополі, спеціалізованими судами в регіонах (господарськими та адміністративними), місце­вими судами (районними, районними у містах і міжра­йонними).

Певні повноваження з питань регулювання еконо­мічної діяльності на території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці мають і органи місце­вого самоврядування: обласні і районні ради народних депутатів, міські та районні ради народних депу­татів міст Києва, Севастополя, ради сільські, селищні й міст районного значення та відповідні виконавчі органи, органи самоорганізації населення. Вони не належать до органів державної влади, але в межах виконання цих повноважень стають суб'єктами дер­жавного регулювання економіки на відповідній тери­торії.

Таблиця 3.6 - Основні функції органів державної влади зі спеціальним статусом у сфері регулювання економіки

Орган державної влади	Підпоряд­кованість		Функції у сфері регулювання економіки
1	2		3
Національний банк України			— проводить єдину політику у сфері грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці; — організує міжбанківські розрахунки; — координує діяльність банківської системи; — визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн; — забезпечує випуск грошей та грошових знаків; — здійснює контроль за дотриманням банківського законодавства, економічних нормативів, запобігання банкрутству
Державна податкова адміністрація України		Президент України		— здійснює облік платників подат­ків та інших обов'язкових платежів до бюджетів і державних фондів; проводить контроль за правильністю, повнотою і своєчасністю платежів; — здійснює контроль за достовірністю податкового обліку і звітності
Антимонопо­льный комітет України		Кабінет Міністрів України		— забезпечує державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства; — здійснює захист інтересів підприємців і споживачів
Фонд державного майна України		Верховна Рада України		— здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна; — виступає орендодавцем майнових комплексів, що перебувають у державній власності
Рахункова палата		Верховна Рада України		— здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету

У межах своєї компетенції суб'єктами державного регулювання в Україні є різноманітні об'єднання під­приємців та роботодавців (Український союз проми­словців і підприємців, Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва, Спілка орендарів та під­приємців України, Спілка малих підприємств Украї­ни), а також численні громадські та професійні об'єд­нання (Спілка захисту прав споживачів, організації торговців цінними паперами, аудиторів тощо).

Суб'єктами державного регулювання на мікроекономічному рівні аналізованої структури в Україні також є: керівники державних підприємств і установ, відповідальні представники держави в органах упра­вління господарських товариств, у статутному капіталі яких є частка держави, а також державні холдингові (національні акціонерні) компанії.

На функціонування системи державного регулюван­ня економіки помітно впливають міжнародні політичні та фінансово-економічні організації (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація тор­гівлі, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін.), що зумовлено поглибленням зовнішньоеконо­мічних зв'язків, глобалізацією.

Натепер в Україні склалася система суб'єктів регу­лювання економіки, найсуттєвіші ознаки якої відпові­дають загальним принципам побудови подібних структур в розвинутих країнах. Проте на практиці при вирі­шенні багатьох питань, пов'язаних із здійсненням соціально-економічної політики, часто спостерігається дублювання функцій різних міністерств і відомств, цен­тральних і регіональних органів державної влади за наявності певних зон, вільних від регулювального впливу держави. Це актуалізує необхідність адміні­стративної реформи в Україні.