2.5. Права власності як основа функціонування економічних систем

Соціально-економічною основою функціонування господарської системи є відносини власності. Теорія Питання започаткована ще у римському праві, у всі Подальші періоди соціальних реформацій на перший план завжди висувалися питання власності.

Структурна складність відносин власності виявляється у багатоаспектності процесу їх історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та навіть ідеологічні аспекти власності. Однак найва­жливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

Власність в економічному розумінні історично логіч­но визначена ступенем розвитку продуктивних сил.

Власність як соціально-економічна категорія — система об'єк­тивно обумовлених, істерично змінних відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та спо­живання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

Соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії «людина — людина». Власність у юридичному розумінні постає в системі зв'язків «людина — річ».

Власність як юридично-правова категорія — майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приво­ду привласнення благ, закріплені системою відповідних прав власності.

Однією з найважливіших складових визначення поняття «власність» є привласнення, тобто перебування речі в зовнішньому володінні суб'єкта, її перетворення на предметну сферу виявлення вільної волі. Під прив­ласненням розуміють звичайний економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспіль­ства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів.

Парною категорією привласнення є відчуження як процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціо­нуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворен­ням власності суб'єктів на об'єкти економічних відно­син. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта власності одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.

Необхідною умовою ефективного функціонування економіки є точне визначення, або специфікація, прав власності. Ця норма передбачає повагу та добровільне підпорядкування закону, який специфікує право влас­ності. Адже специфікація прав власності знижує неви­значеність у взаємовідносинах і створює передумови для оптимального використання рідкісних ресурсів, що підштовхує до прийняття найефективніших економіч­них рішень. Протилежне явище — «розмивання» прав власності — має місце тоді, коли вони нечітко визначе­ні, погано захищені або обмежені.

Запропоновану римським правом тріаду прав влас­ності — володіння, розпоряджання, користування — досі використовують у континентальному (цивільному) праві. Володіння характеризує необмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактич­не панування суб'єкта над об'єктом власності. Розпо­ряджання — здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об'єкта власності. Користування (використання) — процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

В англосаксонській правовій традиції (загальне пра­во) права власності специфікуються ширше. Власність розглядають як складний пучок правомочностей, до того ж, правомочності на один і той самий ресурс можуть належати різним суб'єктам. Право власності повністю специфіковане, коли у кожної правомочності с свій винятковий власник, а доступ до неї в інших суб'єктів обмежений. Варіант визначення пучка право­мочностей пропонує англійський юрист Анрі Оноре (нар. 1921) (табл. 2.2).

Підхід загального права до специфікації права влас­ності гнучкіший та еластичніший, що робить його осо­бливо ефективним при укладанні складних угод на рин­ку, наприклад при трастовому управлінні власністю, лізингу, франчайзингу та інших сучасних формах орга­нізації комерційної діяльності.

Множина можливих комбінацій різних правомочностей, що закріплюються за певним власником, зумо­влює різноманітність типів, форм та видів власності. Тип власності визначає узагальнені принципи її функ­ціонування, сутність характеру поєднання робітника з засобами виробництва. Форма власності — це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднан­ня працівника із засобами виробництва. Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання (табл. 2.3).

За суб'єктами, тобто носіями і реалізаторами відно­син власності, розрізняють індивідуальну, колективну та державну власність. З розвитком суспільства відбу­вається кількісне і якісне зростання суб'єктів власно­сті. Носіями різновидів індивідуальної власності є інди­віди, домашні (сімейні) господарства найрізноманітні­шої функціональної спрямованості. Колективна власність реалізується через діяльність корпорацій, кооперативів, релігійних і громадських об'єднань та організацій, трудових колективів різних форм господа­рювання тощо. Урізноманітнюються форми державних суб'єктів власності.

Таблиця 2.2 - Права власності

Складники пучка правомочностей	Зміст
1	2
1. Право володіння	Право виключного фізичного контролю над благом
2. Право користування	Право особистого застосування корисних властивостей блага
3. Право управління	Право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ
4. Право на дохід	Право володіти результатами від використання благ — від особистого користування благом до дозволу іншим особам користуватися ним
5. Право суверена (право на «капітальну вартість»)	Право на відчуження, споживання, зміну або знищення блага
6. Право на безпеку	Право на захист від експропріації блага і від шкоди з боку зовнішнього середовища
7. Право на передавання благ у спадщину
8. Право на безстрокове володіння благом
9. Заборона шкідливого використання	Заборона використання речі способом, що завдає шкоди майну інших господарюючих агентів
10. Право на зобов'язання у вигляді стягнення	Можливість стягнення блага на користь оплати боргу
11. Право на залишковий характер	Право на існування процедур та інститутів, що забезпечують віднов­лення порушених правомочностей

Розрізняють загальнодержавні (урядові, центральні структури, національний банк тощо), територіально-регіональні (комунально-муніци­пальні служби та інші органи місцевого самоврядуван­ня), галузеві (міністерства та відомства). Систему суб'єктів власності можна розглядати і за поділом їх на юридичних і фізичних осіб, на вітчизняні та іноземні, спільні й змішані структури.

Правові засади власності в Україні визначені Кон­ституцією України та Цивільним кодексом. Згідно з українським законодавством правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, дотримуючись моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються Однакові умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права, його діяль­ність регулюється лише законом. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не передбачено договором або законом.

Цивільним кодексом встановлені такі форми влас­ності в Україні:

1) приватна — суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи;

2) державна — від імені та в інтересах держави Україна право державної власності здійснюють відпо­відні органи державної влади;

3) комунальна власність — суб'єктом права власно­сті є територіальна громада.

Отже, відносини власності виконують важливі функції в економічній системі, визначають цільову спрямованість виробництва; характер розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; реалі­зують і узгоджують економічні інтереси різних госпо­дарських суб'єктів; визначають весь суспільний устрій виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, систему її соціальних і мораль­них цінностей.