2.3. Сутність, цілі і структура економічних систем

Економічна система — це об'єктивна єдність законо­мірно пов'язаних між собою явищ і процесів економіч­ного життя. Вона багатогранна, однак її елементи пере­бувають в органічному взаємозв'язку і не існують поза її межами. Саме цілісністю економічна система відрізняється від т. зв. сумативних систем, що складаються з більш-менш автономних об'єктів, які можуть існувати поза цілісністю.

У сучасній економічній літературі поширені різні, часто суперечливі тлумачення сутності економічних Систем, форм. Так, відповідно до неокласичної парадиг­ми, економічні системи ототожнюють з механізмами функціонування, координування господарських проце­сів. Монетаристи зосереджують увагу на розгляді й диференціації господарських систем як насамперед грошових. Ордолібералізм інтерпретує ідеальні типи еко­номічних систем через призму елементарних форм гос­подарювання, виокремлюючи поняття «господарський устрій». Інституціоналісти визначають економічні системи як сукупність організаційно-інституційних форм, у яких відбувається перебіг господарських проце­сів. Марксистська політична економія дотримується традиційних уявлень про економічну систему як сукуп­ність виробничих відносин, спосіб виробництва. Наве­дений спектр тлумачень економічної системи свідчить про складну структурованість цього феномену, який намагається визначити сучасна економічна теорія.

Економічна система — складова суспільної системи, що безпосе­редньо пов'язана із виробництвом матеріальних і духовних благ, цін­ностей, які забезпечують умови нормальної життєдіяльності людини.

Звідси випливає фундаментальний характер еконо­мічної системи стосовно суспільного організму. Однак її сутність і складноструктурованість можна з'ясувати тільки в сукупності всіх взаємозв'язків з іншими підси­стемами суспільства, що визначають сучасний розвиток продуктивних сил, способи поєднання та ефективного застосування факторів виробництва, алокації ресурсів, розподілу доходів тощо (рис. 2.5).

Економічну структуру сучасного суспільства утво­рюють такі підсистеми, як економічний устрій, еконо­мічна конституція, виробниче та соціальне середовище і власне економічна система.

Економічний устрій — узгоджене поєднання структурних форм організації господарського життя суспільства.

Основою змісту поняття є вчення німецького неоліберала Вальтера Ойкена (1891—1950) про елементарні гос­подарські форми (поділу праці, власності, координувального механізму, підприємств, домашніх госпо­дарств, ціноутворення, державних інституцій тощо). Унаслідок абстрагування від своїх конкретно-історичних проявів вони були визначені як форми економічного устрою і чітко розмежовані з процесами господарювання, що розрізнюються залежно від того, у яких реальних формах устрою вони відбуваються. Вчений вважав, що різноманіття форм історичного життя ґрунтується на різ­них сукупностях господарських порядків, а елементарні господарські форми в історичній реальності здебільшого переплітаються. Теоретик порівняльного аналізу еконо­мічних систем німець Курт-Пауль Хензель (1907 1975) навіть підрахував, що існує до 140 елементарних проявів структурних форм економічного устрою.

Рис. 2.5. Взаємозв'язок економічного устрою, економічної конституції, економічної системи і соціально-економічного середовища

У конституціях багатьох країн є норми, які стосу­ються визначення економічної системи держави. Усім конституціям властива підвищена увага до функції еко­номічного регулювання. У XX ст. на конституційному рівні у багатьох країнах було визначено активну роль держави у сфері економіки. У Конституції України містяться певні норми, які закріплюють елементи еко­номічної системи країни.

Економічна конституція — правові, моральні норми та інституції, домінуючі у суспільстві, що визначають поведінку господарюючих суб'єктів у реальних економічних системах.

Йдеться про закріплені законодавчо та на рівні суспільної свідомості норми економічної поведінки, відповідні їм інституції, формальні та неформальні обмеження і самообмеження.

Економічні устрій, конституція задають «правила гри» у господарській сфері.

Одночасно важливе значення: мають об'єктивні передумови економічного розвитку, пов'язані із рів­нем забезпеченості природними, трудовими, капіталь­ними ресурсами, організацією соціально-політичного і культурного життя суспільства.

Фактори виробництва, його ресурсна база разом із соціальним середовищем визначають техніко-економічні, політичні, культурні, ментальні та інші осо­бливості й параметри розвитку продуктивних сил, можливості їх раціонального й ефективного викори­стання для задоволення зростаючих потреб людей.

Економічна система мережею виробничих відносин охоплює процес функціонування продуктивних сил, визначає механізми координування і мотивування гос­подарської діяльності людей за певного економічного устрою, економічної конституції суспільства.

Виробничі відносини — стала повторювана сукупність господар­ських зв'язків, що виникають між економічними суб'єктами у про­цесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

У взаємодії з продуктивними силами, в опосередку­ванні процесу використання обмежених ресурсів вироб­ничі відносини визначають певний спосіб виробництва економічних благ. Основними у сукупності виробничих відносин є відносини власності, які зумовлюють харак­тер всіх інших господарських зв'язків. Тому відносини, форми власності та їх юридичне закріплення у правах власності стають конституювальним (системоутворю-вальним) елементом економічної системи.

Визначеність відносин і прав власності є необхідною, але недостатньою умовою визначеності самої економіч­ної системи. Так, економічні системи нацистської Німеччини і західних демократій, маючи у своїй основі однотипні форми приватної власності, істотно відрізня­лися за механізмами координування господарської діяльності, прийняття економічних рішень. Тому ще одним конституювальним (системоутворювальним) еле­ментом економічної системи є координувальний механізм, який приводить у відповідність продуктивні сили та виробничі відносини.

Механізми координування (координувальні механізми) госпо­дарського життя суспільства — складові процесу управління еко­номічними системами, які полягають в узгодженні, упорядкуванні взаємодії їх елементів з метою забезпечення ефективного функ­ціонування систем.

За методом впливу на господарюючих суб'єктів роз­різнюють механізми ринкового саморегулювання і дер­жавного регулювання економіки. У сучасних економіч­них системах значно розширився спектр регуляторів господарських процесів. До них належать механізми міждержавних угод, наднаціональних органів управ­ління, міжнародних фінансових організацій, трансна­ціонального корпоративного управління та ін.

Отже, економічна система є субординованою сукуп­ністю організаційних форм та інституцій, у межах яких складаються певні виробничі відносини, відбу­вається господарська діяльність людей через механіз­ми її координування і регулювання. Вона реалізує з метою досягнення максимального ефекту закладені в економічному устрої можливості (структурні, організа­ційні, інституційні тощо) використання наявних фак­торів виробництва, соціальних, культурних, політич­них та інших чинників господарського розвитку сус­пільства.