37. Українці нещасливі на роботі

Абсолютна більшість українських працівників нещасливі на своїх робочих місцях, свідчить опитування, проведене міжнародним кадровим порталом HeadHunter. Лише приблизно кожен шостий українець вважає себе щасливим в робочому оточенні.

Всього 14,72% зі 2623 респондентів, які взяли участь в опитуванні, з гордістю відзначили, що люблять свою роботу і почуваються на ній щасливими. 37,48% заявили, що тільки іноді бувають щасливими на роботі. А 17,16% констатували, що робота їх пригнічує і не приносить жодного задоволення. При цьому 8,12% зізнаються, що їм не спадало на думку шукати щастя в роботі – найману працю вони сприймають виключно як інструмент для заробітку і працюють тільки заради грошей. Ще близько 20% не змогли дати однозначної відповіді на запитання, чи почувають себе щасливими на роботі.

При цьому українські працівники погоджуються з тим, що робота здебільшого важлива для особистого щастя. 36,48% працівників прямо відзначають, що успіхи в роботі безпосередньо впливають на відчуття "щасливості". 26,8% скептично оцінюють задоволення від роботи і вважають його не більш, ніж приємним "бонусом" для загального благополуччя. 8,62% вважають щастя в роботі суперечливим поняттям і ставлять на перше місце власну ефективність, а не емоції. 5,41% не вірять що в кар'єрі є місце для щастя.

Що стосується критеріїв, які впливають на щастя в роботі, кожен четвертий респондент переконаний, що основним з них є можливість займатися справою, яка тобі подобається. 25,51% вбачають щастя в стабільних прибутках та впевненості у завтрашньому дні. 10,06% говорять, що щастя на роботі можливе тільки за наявності хорошого колективу, а 9,76% переконані, що людина не може почуватися щасливою, якщо їхні заслуги не визнаються роботодавцем.

Радує те, що важка робота лякає всього 3,66% українських працівників. Саме така кількість респондентів відзначила, що щастя неможливе при необхідності виконувати важку роботу

38. Офісні крадіжки – звичайна практика для українців

Офісні крадіжки в Україні процвітають – з цим явищем хоча б один раз за своє життя стикалися 77% співробітників компаній. Така інформація опублікована на сторінках видання "Сегодня".

Відповідь на запитання, що і в яких кількостях готові вкрасти працівники, дає перше національне онлайн-опитування "Крадіжки на роботі: що "несуть" з собою з роботи і що "приносять" в офіс". Опитування було проведене виданням "Коментарі" спільно з кадровим порталом HH.ua. В опитуванні взяло участь 4853 мешканці України (53% чоловіків та 47% жінок) зі всіх сфер бізнесу.

Крадіжкою більшість респондентів в першу чергу називають присвоєння чужих речей та грошей (78,6%), офісних речей (68,1%), а також готової продукції компанії (66,4%). Ще один із проявів крадіжки – нецільове використання бюджету компанії (59,5%), розголошення комерційної таємниці (58,8%) та споживання чужої їжі із холодильника (57,5%).

Цікаво те, що присвоєння залишків сувенірної та презентаційної продукції більшість респондентів крадіжкою не вважають, як і використання службового мобільного зв'язку, інтернету та принтера в особистих цілях. Не дивно, що саме використання офісної оргтехніки, мобільних телефонів та Інтернету, не пов'язане з роботою – це найрозповсюдженіше зловживання в українських компінях. 46% респондентів бачать, як їх співробітники беруть з собою додому канцтовари і навіть туалетний папір.

Серед найбільш розповсюджених зловживань в офісі – робочий принтер. В особистих цілях його використовують практично всі респонденти.

Крадіжки часу

Більшість українців стверджують, що чесні перед своїми роботодавцями – таких 58,5%. Йдеться про те, що вони особисто не приносять нічого матеріального з офісу додому. Серед тих, хто признався, найбільш популярними предметами крадіжки виявилися сувенірна продукція (23,7%) і преса (15,2%).

Втім, мало хто згоден з твердженням, що крадіжкою можна вважати і нецільове використання робочого часу, наприклад: виконання особистих замовлень у робочий час чи саботування роботи загалом. Зрештою, компанія оплачує робочий час своїх співробітників і має право його контролювати. "Це те саме, що людина оплатила б путівку на десять днів, а відпочила тільки вісім", - пояснює генеральний директор компанії Dopomoga Ukraine Катерина Скибська.

"Ліві" прибутки

Набагато більш небезпечною формою крадіжок для компанії виявляються так звані "відкати". Адже це також крадіжка – отримання чужого майна шляхом обману чи зловживання довірою. Користуючись довірою керівника, співробітник вводить його в оману, пропонуючи вибір начебто найкращого підрядника, насправді отримуючи певну (зазвичай - грошову) вигоду для себе.

Більше 63,5% опитаних переконані, що в їхній сфері відкатів не беруть, а якщо й беруть, то розмір останніх залишається для респондентів загадкою (9,8%). За даними дослідження найрозповсюдженішими відкати є у сфері оптового продажу, нерухомості, послуг для бізнесу та реклами. П'ята частина співробітників обмежується відкатами до 20% від суми угоди.

Як карають

Схоже, що українські роботодавці досить спокійно ставляться до використання службових ресурсів для особистих цілей. Сувора відповідальність за такі випадки передбачена лише у 6% компаній, а ще у 22% можна отримати зауваження. З іншого боку майже половина роботодавців дозволяє використовувати офісні ресурси в межах розумного, а чверть – взагалі не встановлює лімітів і не контролює цей процес.

Серед найбільш популярних способів боротьби з витратами найпростіший – ліміт на витрати за певними статтями бюджету. До такого методу вдається більше половини роботодавців (61,2%). Також часто встановлюються камери спостереження (36%). Набагато рідше проводиться моніторинг переписки співробітників (13%) та прослуховування їхніх розмов (9%).

Санкції на робочих місцях застосовуються нечасто – 68% респондентів відзначають, що у їхніх компаніях не було жодного випадку, коли б когось наказали за крадіжку. Тих же, кого впіймають на гарячому очікує догана (32%), звільнення (34%), рідше – грошовий штраф (23%). Набагато рідше трапляється кримінальне переслідування чи навпаки – повне ігнорування факту крадіжки.

39. ОСТРАХ ВТРАТИ АБО ЯК ПРОДАТИ $20 ЗА $204

Виявляється, відібрати гроші в студента програми MBA ще простіше, ніж забрати льодяник у дитини. До моменту одержання диплома це, як правило, уже не потрібно - вони самі починають всюди розкидатися грошима. Вашій увазі пропонується наступна доволі повчальна історія.

Щороку професор Макс Базерман (Max H. Bazerman) продає студентам MBA з Harvard Business School двадцятидоларову купюру набагато вище номіналу. Його рекорд - продаж $20 за $204. А робить він це у такий спосіб.

Він показує купюру всьому класу й повідомляє, що віддасть $20 людині, яка дасть за неї найбільше грошей. Щоправда, є невелика умова: людина, яка йшла відразу за переможцем, повинна віддати професорові суму, яку вона готова була віддати за $20.

Щоб було зрозуміло - припустимо, що дві найвищі ставки були $15 і $16. Переможець одержує $20 в обмін на $16, а друга людина повинна буде віддати професорові $15. Такі умови.

Торги починаються з одного долара і швидко досягають $12-$16. У цей момент більшість студентів виходять із аукціону, і залишаються тільки дві людини з найвищими пропозиціями. Повільно, але впевнено аукціон доходить до $20.

Зрозуміло, що виграти вже неможливо, однак програти теж не хочеться, тому що програвший не тільки нічого не одержить - він ще змушений буде заплатити професорові номінал своєї останньої ставки.

Як тільки аукціон переходить рубіж у $21, клас вибухає сміхом. Студенти MBA, ніби такі розумні, готові заплатити за двадцятидоларову купюру вище номіналу. Дійсно - комічно і дуже точно описує поведінку власників ступеня MBA.

Однак аукціон триває й швидко доходить до 50-ти доларів, потім до ста, аж до $204 - рекорд Базермана за свою викладацьку кар'єру. До речі, під час тренінгів професор проводить той же трюк із топ-менеджерами і CEO великих компаній - і завжди продає $20 вище номіналу (отримані гроші витрачаються на добродійність).

Чому ж люди незмінно платять за двадцять доларів більше грошей, і що намагається показати професор?

У людини, особливо в бізнесі, є слабке місце - loss aversion або острах втрати. Численні експерименти показують, що людина поводиться вкрай нераціонально і навіть неадекватно, коли починає втрачати гроші.

Спочатку всі студенти вважають, що в них є можливість одержати дармові гроші. Адже вони не дурні і не стануть платити більше двадцяти доларів за двадцятидоларову купюру. Однак, тільки-но торги доходять до $12-$16, друга людина розуміє, що їй грозить серйозна втрата, тому вона починає ставити більше, ніж збиралася, доки аукціон не доходить до $21. На цьому етапі обидва учасники втратять гроші. Але хтось втратить усього долар, а хтось двадцять. Щоб мінімізувати втрати, кожна людина намагається стати переможцем. Однак, ця гонка приводить тільки до того, що учасники аукціону втрачають усе більше й більше грошей, доки розмір втрат не сягає такої суми, що глибше "копати яму" просто не має сенсу.

Таким чином, бажання отримати дармову двадцятку обертається втратами. Найцікавіше, що є маса даних - особливо на фондовому ринку й у казино - які показують феномен Базермана в дії. Людина починає втрачати гроші. Замість того, щоб зафіксувати збиток, він сподівається, що зможе відіграти програш - і практично завжди втрачає все більше і більше грошей.

Отже, запам'ятайте урок хитрого професора - острах втрат веде до більших втрат. Фіксуйте збитки, поки вони мінімальні.

40. ЯК КУПИТИ ЗА $10, А ПРОДАТИ ЗА $35 ІСТОРІЯ ПРО МАВП!

Колись давно у одному забутому поселенні у джунглях з'явився чоловік, який, зустрівши туземців, пообіцяв їм, що буде купувати їхніх мавп по $10. Мешканці чудово знали, що кількість мавп навколо надзвичайно велика і вони погодилися ловити їх для чоловіка за $10. Вони принесли чоловікові 1000 мавп і він із радістю всіх їх купив.

З часом ловити мавп ставало все важче, оскільки переважна їх кількість вже знаходилася у клітках. Тому жителі поселення повернулися до своїх щоденних справ. Тоді чоловік сказав, що платитиме по $15 за кожну пійману мавпу і мешканці знову кинулися у джунглі на їх ловлю. Так клітки чоловіка поповнилися ще на 500 мавп, а зустріти хоча б одну з них у джунглях стало практично нереально.

Проте, чоловік, вочевидь, був дуже великим любителем мавп, і тому він запропонував мешканцям просто-таки неймовірну суму - $25 за кожну мавпу. І звісна ж річ, мешканці селища знову пішли у джунглі. Через деякий час будь-хто міг би зі впевненістю сказати, що навіть у віддалених куточках мавп більше не залишилося. А туземці принесли торговцеві ще 250 приматів.

Жителі клялися, що більше ніколи не будуть ловити мавп для чоловіка, оскільки це заняття стало не тільки надзвичайно складним, але й небезпечним – не один туземець зламав руку або ногу, падаючи з дерева в гонитві за мавпою. Але тут чоловік запропонував суму, від якої у всіх загорілися очі. Він пообіцяв давати $50 за кожну наступну мавпу.

Проте, чоловікові довелося на тиждень від'їхати до міста, тому всі свої справи він віддав помічникові, який тепер повинен був купувати мавп у населення.

Та помічник, як виявилося, також був не проти заробити зайву копійку за рахунок хазяїна. Тому він запропонував мешканцям: "Погляньте, скільки мавп знаходиться у наших клітках. Якщо ви хочете, я зможу продати вам їх по $35, а коли повернеться хазяїн, ви продасте йому мавп по $50".

Вже через годину до кліток із мавпами вибудувалася величезна черга туземців, які несли з собою всі до копійки заощадження, готові потратити їх на мавп.

Чи варто говорити, що після того, як клітки спорожніли і всі мавпи опинилися у населення, туземці більше ніколи не бачили ні торговця, ні його помічника.