Тема 4. Психологічні ідеї середньовічної Європи

Схоластика. В епоху середньовіччя в розумовому житті Європи запанувала схоластика (від грецького «схоластикос» – шкільний, учений). Цей особливий тип філософствування («шкільна філософія»), що панувала з XI по XVI ст., зводився до раціонального, що використовує логічні прийоми, обґрунтування християнського віровчення.

Фома Аквінський (1225-1274). У схоластиці мали місце різні течії, загальною ж була настанова на коментування текстів. Позитивне вивчення предмета й обговорення реальних проблем підмінювалися словесними хитруваннями. Спадщину Аристотеля, що з'явилася на інтелектуальному обрії Європи, католицька церква спочатку заборонила, але потім заходилася «освоювати», адаптувати. З цією задачею найкраще впорався Фома Аквінський, вчення якого пізніше було канонізоване в папській енцикліці (1879) як істинно католицька філософія (і психологія) і одержало назву томізму (дещо модернізоване в наші дні під назвою неотомізму). Фома Аквінський відстоював одну істину – релігійну, «що приходить з верху». Він вважав, що розум повинен їй служити так само щиро, як і релігійне почуття. Роботу душі останній представив у вигляді наступної схеми: спочатку вона вчиняє акт пізнання – їй приходить образ об’єкта (відчуття або поняття); потім усвідомлює, що нею зроблено цей акт; нарешті, проробивши обидві операції, душа «повертається» до себе, пізнавши вже не образ і не акт, а саму себе як унікальну сутність. Перед нами замкнута свідомість, з якої немає виходу ні до організму, ні до зовнішнього світу.

Тема 5. Психологічні ідеї епохи Відродження

ЛЕОНАРДО да ВІНЧІ (1452-1519). Одним з титанів Відродження був Леонардо да Вінчі. Він представляв нову науку, що народилася не в університетах, де як і раніше вчені викручувались в коментарях до текстів древніх, а в майстернях художників, серед будівельників, інженерів і винахідників. У своїй практиці вони були перетворювачами світу, їхній досвід радикально змінював культуру і лад мислення. Вищою цінністю ставав не божественний розум, а, говорячи мовою Леонардо, – «божественна наука живопису». При цьому під живописом розумілося не тільки мистецтво відображення світу в художніх образах. «Живопис, – писав Леонардо, – поширюється на філософію природи».

ВІВЕС Хуан Луїс (1492-1540). Як і в Італії відродження нових гуманістичних поглядів на іі дуальне психічне життя відбувалося в інших країнах, де підривалися підвалини колишніх соціально-економічних відносин. Так, в Іспанії виникли спрямовані проти схоластики вчення, направлені на пошуки реального знання про психіку. Так, лікар Хуан Луїс Вивес у відомій книзі «Про душу і життя» доводив, що природа людини пізнається шляхом спостереження і досвіду, що дозволяють, спираючись на теорію, правильно виховувати дитину.

Уарте Хуан (близько 1530-1592). Лікар Хуан Уарте, також відкидаючи умоглядність і схоластику, вимагав застосувати індуктивний метод: «Дослідження здібностей до наук» (так називалася його книга). Це була перша в історії психології робота, у якій ставилася задача вивчити індивідуальні розходження між людьми для визначення їхньої придатності до різних професій.

Бекон Френсіс (1561-1626). З епохою Відродження завершується також і етап розвитку психології в рамках вчення про душу. Кінець цьому поклав Френсіс Бекон. Він відмовлявся досліджувати душу і пропонував перейти до експериментального вивчення й описання її здібностей, що сприяло появі нових підходів до предмета вивчення психічних явищ. Такою була думка про становлення нової науки про свідомість. Бекон розвиває ідеї єдиної науки про людину, складовою якої є психологія.

Модуль 2. Розвиток психології у ХVІІ-ХІХ століттях