18.5. Російські психологи

Грот Микола Якович (1852-1899) був сином вченого-філолога Я.К. Грота. Після закінчення історико-філологічного факультету Петербурзького університету і стажування за кордоном він захистив магістерську, а потім докторську дисертації, де розвиває свою концепцію логіки й емоцій. Саме проблема емоційного розвитку стає однією з найважливіших у творчості Грота.

У 1886 р. завідувач кафедрою психології Московського університету, а з 1887 р. він очолював і Московське психологічне товариство, яким керував десять років. Розвиваючи свою програму побудови психології, Грот виходив з того, що вона повинна бути об'єктивною природничою експериментальною, що саме психологія повинна лежати в основі наук про людину. Він був активним прихильником практичного використання психології, у зв'язку з педагогікою, медициною і юриспруденцією. У своїй роботі «Підстави експериментальної психології» (1896) Грот писав, що розвиток експериментальної психології має велике значення не тільки для майбутнього розвитку психології, але і для всіх гуманітарних наук, що новий розвиток психологічної науки пов'язаний з об'єднанням, конвергенцією різних психологічних теорій на основі експерименту.

Особливу увагу у своїх роботах Грот звертав на розвиток емоцій і почуттів, пов'язуючи їх не тільки з думками, але і з відчуттями, тобто говорячи про «емоційний тон відчуттів». Одна з його перших книг так і називалася – «Психологія відчуттів», у ній він намагався застосувати закони диференціації й інтеграції, відкриті у фізіології, до психології. Книга з'явилася в 1880 р. і була однією з перших вітчизняних експериментальних досліджень емоцій.

Лосський Микола Онуфрійович (1870-1965) – професор Петербурзького університету. Лосський доводив, що знання є переживанням, порівняним з іншими переживаннями. У книзі «Обґрунтування інтуїтивізму» (1906) він розкривав сутність свого підходу: переживання відбиває сутність об'єктів навколишнього світу прямо і безпосередньо. Об'єктами знань-переживань, з його погляду, насамперед є естетичні, релігійні, моральні і правові норми, тобто те, що безпосередньо пов'язано з емоціями.

Значне місце в психологічних дослідженнях Лосського відведене і питанню про специфіку ментальності «російського характеру», що він проаналізував у книзі «Характер російського народу». Ця робота має значний інтерес як за кількістю зібраного матеріалу, так і за описом обраних якостей, хоча аналіз психологічних причин їхнього формування і розвитку суб'єктивний.

Семен Людвігович Франк (1877-1950) – професор Московського університету. Він погоджувався з багатьма положеннями концепції ідеал-реалізму Лосського.

Його найбільш значною психологічною роботою була праця «Душа людини» (1917). Головна ідея цього добутку – у прагненні повернути в психологію поняття душі замість поняття душевних явищ, що, з погляду Франка, не мають самостійного значення і тому не можуть бути предметом науки. Він вважав, що основою психології є і повинна бути філософія, а не природознавство, тому що психологія вивчає не реальні процеси предметного буття в їхній причинній чи іншій природній закономірності, а дає «загальні логічні роз'яснення ідеальної природи і побудови душевного світу і його ж ідеального відношення до інших об'єктів буття». Доводячи необхідність і можливість досліджувати душу, Франк посилається на інтуїтивізм Лосського: за допомогою осяяння, інтуїції ми можемо миттєво пізнати стан своєї душі, її глибину і цілісність у єдності зв'язку з минулим і майбутнім. Франк у своїй роботі розрізняв такі поняття, як душевне життя, душа і свідомість.

Владиславлєв Михайло Іванович (1840-1890) був не тільки професором, але і ректором Петербурзького університету. Завдяки йому психологія в цьому навчальному закладі стала однією з провідних дисциплін. Він не тільки перекладав і популяризував погляди німецьких психологів, насамперед Канта (як згодом і його учень Введенський), але і розробляв власний курс дослідної психології, центральне місце в якій займали проблеми волі і моральності.

У своїй теорії Владиславлєв прагнув з'єднати експеримент з ідеалістичним поглядом на душу. Застосувавши енергетичний закон до психології, що було новинкою в 70-80-і роки XIX ст., Владиславлєв намагався пов'язати енергетичну теорію із забуванням і відтворенням, вважаючи, що несвідомі стани і забування характеризуються мінімумом енергії. Він розділяв волюнтаристичний підхід Вундта причому своєрідність психологічних поглядів самого Владиславлєва викладених у його підручнику «Психологія» (1881), виявляється саме в трактуванні волі і її ролі в психічному розвитку людини, у форму ванні її етичних і естетичних ідеалів. Це поєднання етики й естетики не випадкове і є однією з основних відмітних рис його психології Виходячи зі своєї концепції психіки, Владиславлєв розглядав мистецтво як практичну психологію і як школу моральності. Він дав детальний опис різниці емоційного впливу живопису, музики, поезії і прози, що представляє і сьогодні значний інтерес.

Введенський Олександр Іванович (1856-1925) був учнем Владиславлєва, викладав філософію в Петербурзькому університеті, обіймаючи посаду професора. Під керівництвом Введенського в 1897 р. було створено філософське товариство при Петербурзьком університеті (за аналогією з Московським товариством), що проіснувало до 1917 р. Введенський доводив, що психіка може бути експериментально досліджена (за допомогою як вимірювальних приладів, так і природних невимірювальних методів), і прагнув зробити її теоретичною, а не прикладною наукою, перевіряючи всі психологічні постулати логікою. Таким чином, на відміну від Лосського і Франка він розглядав психологію як раціональну, а не інтуїтивну науку

ЛАЗУРСЬКИЙ Олександр Федорович (1874-1917) – російський психолог. Співробітник В.М. Бехтерєва, професор Психоневрологічного інституту в Петербурзі. Головні інтереси А.Ф. Лазурського мали відношення до області психології особистості і характеру. Лазурським був запропонований особливий тип експерименту, так званий «природний експеримент», який повинен був служити цілям наукового дослідження конкретної особистості в її реальних життєвих ситуаціях. Висунута О.Ф. Лазурським ідея відносин в розумінні природи особистості була важливим кроком уперед у порівнянні з традиційним розумінням особистості як сукупності психічних функцій. Ця ідея стала відправної для радянських психологів ленінградської школи (У. Н. Мясіщева, Б. Г. Ананьєва і ін.). У роботах О.Ф. Лазурського була зроблена одна з перших в психології серйозних спроб надати конкретну і евристичну типологію осодистостей, на основі якої була розроблена (разом з С. Л. Франком) розгорнута програма емпіричних досліджень людини. За всієї спрощеності і відомої механістичності теоретичних уявлень О.Ф. Лазурського про особистість, його роботи до цих пір є цікавими для психологів, підкуповуючи перш за все величезним фактичним матеріалом, зібраним в них, тонкістю окремих спостережень і думок. Твори: «Шкільні характеристики» (1913); «До вчення про психічну активність» (1916); «Нарис науки про характери» (1917); «Природний експеримент і його шкільне застосування» (1918); «Класифікація особистостей» (1924); «Психологія загальна і експериментальна» (1925). Розробив «характерологію» – психологічну концепцію індивідуальних відмінностей, що розглядалися в тісному зв'язку з діяльністю нервових центрів («Нарис науки про характери», 1917). В психічній реальності виділяв дві сфери: ендопсихіку як природжену основу особистості, що включає темперамент, характер і ряд інших психофізіологічних особливостей; екзопсихіку, що розуміється як система відносин особистості до навколишнього світу («Загальна і експериментальна психологія», 1912). На цій основі побудував систему класифікації особистостей. Лазурський одним з перших почав проводити дослідження особистості досліджуваного в природних умовах діяльності.

Ланге Микола Миколайович (1858-1921) – російський психолог, один із засновників експериментальної психології в Росії. Сформулював концепцію стадіальності (фазовості) процесу сприйняття, що припускає зміну фаз сприйняття від більш загального характеру до більш приватному, диференційованого. Всяке відчуття, за Ланге, починається з «простого поштовху» в свідомості («щось трапилося»), потім усвідомлюється рід подразника (колір, звук, поверхня), форма предмету, місце в просторі. Ланге бачив в цьому основу всіх простих психічних процесів («Психологічні дослідження», 1893). Ним була розроблена моторна теорія уваги, згідно якої рух розглядався як умова, не тільки супроводжуюча, але й поліпшуюча сприйняття. Руховий компонент, вважав він, присутній в процесах мислення разом з такими складовими, як пам'ять. Виходячи з цього вважав, що воля – це імпульс, передуючий будь-якому свідомому руху. Цей імпульс не усвідомлюється людиною, усвідомлюється лише саме рух у вигляді супроводжуючої його суми «зворотних» відчуттів. Слідуючи і.М. Сеченову, Ланге вважав рухові реакції організму первинними по відношенню до внутрішніх психічних актів. Основна функція психіки – «кругова реакція», що зустрічає доцентровий струм, який повідомляє організм про досягнуте, і відцентрову реакцію (відповідь на це повідомлення). Підкреслюючи значення психіки в біологічній еволюції, виступав проти психофізичного паралелізму («Психологія», 1914).