Тема 15. Неофрейдізм

ЕРІКСОН Ерік (1902-1994) – американський психолог, представник его-психології. У протилежність тезі психоаналізу про антагонізм особистості і суспільства підкреслював біосоціальну природу і адаптивний характер поведінки особистості, центральною, інтеграційною якістю якої виступає психосоціальна ідентичність. Психосоціальна ідентичність, що суб'єктивно переживається як «відчуття безперервної самототожності», базується на ухваленні особистістю цілісного образу себе (Я-концепції) в єдності з її різноманітними соціальними зв'язками. Зміна соціокультурних умов існування особистості, веде до втрати колишньої необхідності формування нової ідентичності. Особистісні перепони, що виникають на цьому шляху, можуть привести, до важкого неврозу («втрата себе»). На підставі цього Еріксон зробив висновок про обумовленість масових неврозів глибокими потрясіннями в житті суспільства на поворотах історії (війни, революції і т. д.). Сенс терапевтичної роботи вбачався в поверненні пацієнтові втраченого відчуття ідентичності.

МЮРРЕЙ Генрі (1893-1988) – американський психолог. Ще в дитинстві у Мюррея відбулись визначні події. Він був відштовхнутий власною матір’ю, що спричинило депресивні стани , які повторювались протягом життя. Він був наділений унікальною чуттєвістю та відкритістю до страждань інших людей. Компенсував власні недоліки (неохайність на неспортивність) за рахунок власних здібностей. Закінчив медичний коледж при Колумбійському університеті, вступив до інтернатури з хірургії та отримав науковий ступінь з біології у Кембриджі. Отриманий великий спадок та вдалий шлюб зі спадкоємицею династії Дюпонів надав йому можливість займатись психологією і отримувати задоволення від життя. Потрапивши на лекцію до Мюнстерберга, він почав шукати очами вихід. Потім Мюррей знов захопився психологією під впливом власної кризи: він закохався, але не хотів розлучатись з дружиною. За порадою Мюррей поїхав до Юнга, який сам жив на дві родини і не почував себе винним. Повернувшись додому, Мюррей в такому становищі прожив ще біля 40-ка років. В 1927 р. Мюррей приєднався до Гарвардської психологічної клініки, спеціально створеної для дослідження проблем особистості. У 1941-1945 р.р. приймав участь у спеціальній програмі Управління стратегічних досліджень (передвісник ЦРУ). Вивчав поведінку військових у стресових ситуаціях. Розробив низку оцінювальних тестів, які використовуються у ділових та урядових колах. Автор теорії персонології – в рамках якої виділив клаустральний, оральний, анальний, уретральний та генітальний комплекси, проходячи крізь які відбувається розвиток особистості. В цьому, на думку Мюррея, немає нічого ненормального, якщо тільки ці комплекси не переходять дозволені кордони. Є автором тематичного апперцептивного тесту (ТАТ), розробленого разом з Крістіаною Морган.

Олпорт Гордон (1897-1967) – американський психолог. Ініціатор розробки системного підходу до вивчення особистості. Згідно теорії Олпорта, особистість є психофізіологічною системою, що розвивається, ядро якої складає людське Я («Особистість: психологічна інтерпретація», 1937). Особливістю цієї системи є прагнення особистості до реалізації свого життєвого потенціалу, до самоактуалізації. Олпорт вважав, що системний підхід до психології дозволить подолати обмеженість механістичного погляду на людину, властиву біхевіоризму і кібернетиці, так і теорій, що пояснюють специфіку поведінки особистості за допомогою прихованих в глибинах її внутрішнього світу безтілесних актів. Вважав, що особистість в своїх проявах великою мірою слідує більше соціальним, ніж біологічним мотивам, і на цій підставі експериментально вивчив ієрархію культурних цінностей, на які орієнтуються різні типи людей. Висунув положення про те, що мотиви, які виникають на біологічному ґрунті, надалі можуть стати незалежними від особистості і зможуть функціонувати самостійно (принцип функціональної автономії).

ФРЕЙД Анна (1895-1982) – австрійський та англійський психолог. Анна – наймолодша з 6-ти дітей Фрейда. В сім'ї чекали сина, а народилась дівчинка, але народилась вона у визначний рік, який вважають офіційною датою народження психоаналізу. Дитинство Анни не було щасливим, в сім'ї її не бавили. Вона постійно заздрила старшій сестрі Софії, яка була улюбленицею матері. З 14 років приймала участь у засіданнях Віденського психоаналітичного товариства. У 22 роки пройшла психоаналіз у власного батька. У 1924 році зробила свою першу доповідь на засіданні товариства. Ніколи не була заміжньою. В останні роки життя були найвизначнішою людиною в житі З. Фрейда. Займалась переважно дитячим психоаналізом. У 1927 р. вийшла перша книга «Вступ до техніки дитячого психоаналізу». Збірка творів А. Фрейд, яка виходила з 1965 по 1981 р.р. нараховувала дев’ять томів. Одна з визначних наукових праць – це стандартизований опис захисних механізмів.

ФРОММ Еріх (1900-1980) – німецько-американський психолог, філософ і соціолог. Один з головних теоретиків неофрейдизму. Народився в Германії. Вивчав філософію в Гейдельберзькому університеті, психоаналітичну освіту отримав в Мюнхенському університеті, а потім в Берлінському психоаналітичному інституті. З 1929 по 1932 р. працював в Інституті соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні, в якому склалася і здобула широкої популярності так звана франкфуртська соціологічна школа. Після приходу Гітлера до влади Е. Фромм емігрував в США. Викладав в різних університетах США, вів широкі теоретичні дослідження в області психоаналітичної теорії особистості. Е. Фромм, так само як і деякі інші неофрейдісти, зазнав помітного впливу марксизму. У противагу ортодоксальному фрейдизму Е. Фромм підкреслює певну автономію по відношенню до органічних потреб, соціального і історичного характеру власне людських потреб і мотивів, розглядаючи їх як продукт «історичного процесу, який творить людей». Проте, в трактуванні самого «історичного процесу» Е. Фромм схиляється до психологістичної позиції, нерідко намагаючись пояснювати ті або інші історичні і соціальні події через апеляцію до власне психологічних механізмів («втеча від свободи»).

Хорні Карен (1885-1952) – німецько-американський психолог. Одержала освіту на медичному факультеті Берлінського університету. У 1918 р. вона прийшла на роботу до Берлінського психоаналітичного інституту, де працювала до 1932 р. Потім Хорні переїжджає в США, куди перебираються й інші відомі німецькі вчені в зв'язку з приходом до влади Гітлера. Хорні займає посаду заступника директора Чиказького психоаналітичного інституту, потім переїжджає до Нью-Йорку, де викладає в Психоаналітичному інституті, займаючись паралельно терапевтичною практикою. Як і багато послідовників Фрейда, вона поступово розчаровується в ортодоксальному психоаналізі і засновує свою асоціацію, перетворену пізніше в Американський інститут психоаналізу. На відміну від Юнга й Адлера, які підкреслювали, що розійшлися з Фрейдом з принципових питань, Хорні говорила, що вона лише прагне виправити певні недоліки його теорії. Однак її прагнення розсунути рамки ортодоксального фрейдизму насправді привели до перегляду окремих положень теорії Фрейда. Хорні дійде висновку про домінуючі впливи суспільства, соціального оточення на розвиток особистості людини. Вона доводила, що розвиток не визначений тільки вродженими інстинктами, що людина може змінюватись і розвиватись протягом життя. Ця можливість спростовує фатальну приреченість на невроз, про яку говорив Фрейд. На думку Хорні, є чітка грань між нормою і патологією, і тому є надія на повне видужання навіть у невротизованих людей. Хорні виходила з того, що домінуючим у структурі особистості є не інстинкти агресії чи лібідо, а несвідоме почуття занепокоєння, що Хорні називає почуттям укоріненої тривоги. Хорні писала, що воно пов'язане з «наявним у дитини відчуттям самітності і безпорадності в потенційно ворожому їй світі». Таким чином, у її теорії зберігається не тільки ідея Фрейда про значення несвідомого, але і його думка про антагонізм між зовнішнім світом і людиною. Хорні вважала, що причинами розвитку тривоги можуть бути і відчуження батьків, і їхня надмірна опіка, що придушує особистість, ворожа атмосфера і дискримінація, чи навпаки, занадто велике милування дитиною. Яким же чином усі ці суперечливі фактори можуть стати основою розвитку тривоги? Відповідаючи на це питання, Хорні виділяє насамперед два види тривоги: фізіологічну і психологічну. Фізіологічна тривога пов'язана з прагненням дитини задовольнити свої нагальні потреби – у їжі, воді, комфорті. Дитина боїться, що її вчасно не переповивають, не погодують, і тому виявляє таку тривогу постійно в перші тижні свого життя. Однак згодом, якщо мати і оточуючі піклуються про неї і задовольняють її потреби, це занепокоєння проходить. У тому ж випадку, коли потреби не задовольняються, тривога зростає, стаючи фоном для загальної невротизації людини. Якщо рятування від фізіологічної тривоги досягається простим задоволенням основних потреб дітей, то подолання психологічної тривоги – більш складний процес, тому що він пов'язаний з розвитком адекватного «образу Я». Визначення поняття «образу Я» – одне з найважливіших відкриттів Хорні. Вона вважала, що цей образ складається з двох частин знання про себе і відношення до себе. При цьому в нормі адекватність «образу Я». пов'язана з його когнітивною частиною, тобто зі знанням людини про саму себе, яке повинно відбивати її реальні здібності та прагнення. У той же час відношення до себе повинно бути позитивним. Хорні вважала, що існує декілька «образів я» - «я реальне» та «я ідеальне» і «я в очах інших людей». В ідеалі ці три «образи» повинні збігатися між собою: тільки в цьому випадку можна говорити про нормальний розвиток особистості і її стійкість до неврозу. У тому випадку, якщо «я ідеальне» відрізняється від реального, людина не може до себе добре відноситись, і це заважає нормальному розвитку особистості, викликає напруженість, тривогу, непевність у собі, тобто є основою невротизації. До неврозу веде і розбіжність «я реального» в очах інших людей. Причому в даному випадку не важливо, чи думають оточуючі про людину краще чи гірше, ніж вона думає про себе сама. Таким чином, і зневага, негативне ставлення до дитини, і надмірне милування нею ведуть до розвитку тривожності тому що й у тому і в іншому випадку думка інших не збігається з її реальним «образом я». Для того, щоб позбутися тривоги, людина використовує психологічний захисту, про який писав ще Фрейд. Однак Хорні переглядає, і це його положення. Фрейд вважав, що психологічний захист допомагає вирішувати внутрішні конфлікти, що виникають між двома структурами особистості – «Ід» і «супер-Его». З погляду Хорні, психологічний захист, спрямований не на подолання конфлікту між суспільством і людиною, тому що його задача – привести у відповідність думку людини про себе і думку про неї оточення, тобто два «образи я». Хорні виділяє три основних види захисту, в основі яких лежить задоволення визначених невротичних потреб. Якщо в нормі всі ці потреби і, відповідно, усі ці види захисту гармонічно сполучаються між собою, то при відхиленнях один з них починає домінувати, призводячи до розвитку у людини того чи іншого невротичного комплексу. Захист людина знаходить або в потязі до людей (поступливий тип), або в потязі проти людей (агресивний тип), або в потязі від людей (усунутий тип). Психотерапія, вважала Хорні, допомагає людині зрозуміти саму себе і сформувати більш адекватне уявлення про себе. Підхід Хорні до поняття психологічного захисту істотно вплинув на позиції сучасної психології. Це визнається більшістю дослідників, як і її роль у розвитку соціологічної школи психоаналізу.