96. Гарантійні виплати і доплати.

Гарантійні виплати – це передбачені законодавством виплати за періоди, коли працівник із поважних причин не виконував своїх трудових обов’язків. Цільове призначення гарантійних виплат – запобігти можливим втратам у заробітку працівника у зв’язку з тим, що працівник відволікається від виконання своїх трудових обов’язків. Гарантійні виплати поділяються на ті, що залежать від виробництва та ті, що не залежать від виробництва, але необхідні для держави, суспільства. До першої групи виплат відносяться: а) виплати за участь у колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору чи угоди (за ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди» особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін на період переговорів та підготовки проекту, звільняються від основної роботи зі збереженням середнього заробітку); б) виплати при направленні на обстеження до медичного закладу (за ст. 123 КЗпП України за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи) та ін. До другої групи виплат належать: а) виплати донорам (ст. 124 КЗпП України); б) виплати працівникам на час виконання державних або громадських обов’язків (ст. 119 КЗпП України); г) виплати незалежним посередникам та трудовим арбітрам за час роботи в примирних органах тощо.

Поряд із гарантійними виплатами законодавством передбачені також гарантійні доплати. Гарантійні доплати – це суми, які виплачуються працівникам за наявності роботи, якщо при цьому зменшується розмір заробітної плати. До гарантійних доплат відносяться: доплати неповнолітнім при скороченій тривалості роботи (ст. 194 КЗпП України); доплата при переведенні на іншу роботу і при переміщенні (ст. 114 КЗпП України) та ін.

97. Компенсаційні виплати.

Компенсаційні виплати — це відшкодування витрат, понесених працівником у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. Відповідно до чинного законодавства до них належать:

• компенсація витрат, що пов'язані з відрядженням (ст. 121);

• компенсація за зношування інструментів, які належать

працівнику (ст. 125);

• компенсації при переїзді на роботу до іншої місцевості

(ст. 120 КЗпП).

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншої місцевості для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Термін відрядження визначається керівниками та їх заступниками, але не може перевищувати 1 місяць. Строк відрядження працівників, які направляються для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, не повинен перевищувати періоду будівництва об'єктів.

За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток або посадовий оклад з урахуванням доплат і надбавок за час відрядження, в тому числі і за час перебування у дорозі.

Працівнику відшкодовуються витрати з найму житлового приміщення та проїзду до місця відрядження і назад до місця постійної роботи, а також виплачуються добові за встановленими нормами. Роботодавець має право самостійно встановлювати замість добових оклади працівникам, направленим для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівникам, якими роботи виконуються вахтовим методом, постійно проходять у дорозі або мають роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективним договором або угодою із замовником.

Компенсація за зношування інструментів виплачується працівникам, які використовують свої інструменти для виконання трудових обов'язків. Розмір і порядок цієї компенсації в централізованому порядку не визначені. Винятком із цього правила є компенсація за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок.

Розмір компенсації за зношуваність інструментів встановлюється за угодою сторін в трудовому договорі або в колективному договорі пропорційно ступеню амортизації цих інструментів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" працівникові виплачуються:

• вартість проїзду працівника і членів його сім'ї у порядку і

розмірах, передбачених для службових відряджень. Вказані

виплати не провадяться, коли роботодавець надає для цього

відповідні засоби пересування;

• витрати на перевезення майна самого працівника залізничним, водним і автомобільним транспортом вагою до 500 кг

і до 150 кг на кожного члена сім'ї, який переїжджає;

• добові працівнику за кожний день перебування у дорозі;

• одноразова допомога самому працівникові у розмірі місячного посадового окладу чи тарифної ставки за новим місцем

роботи і кожному члену сім'ї, який переїжджає, в розмірі 25%

допомоги самого працівника;

• заробітна плата за дні підготовки до переїзду і влаштування

на новому місцю проживання, але не більше 6 днів.

За угодою сторін або у випадках, передбачених колективним договором, зазначені компенсації можуть виплачуватись у підвищеному розмірі.