15. Місце судової практики в системі джерел трудового права.

Відповідно до Закону України “Про судоустрій України” судочинство в нашій країні здійснюється Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції. Систему судів загальної юрисдикції складають: а) місцеві суди; б) апеляційні суди, Апеляційний суд України; в) вищі спеціалізовані суди; г) Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Провідна роль у системі юридичних механізмів захисту прав і свобод людини в сучасному світі належить інституту конституційного контролю.

Конституційний Суд приймає рішення й надає висновки у справах щодо (1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради АРК; (2) відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих із них, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; (3) додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з постав порядку.

Під судовою практикою розуміється не розгляд судами конкретних справ, а його результат. Практика становить собою досвід індивідуально-правової діяльності суддів, що складається завдяки застосуванню права при вирішенні юридичних справ. Теорія права розрізняє три види судової практики, які умовно позначаються, як (а) поточна, (б) прецедентна й (в) керівна. Поточна – це досвід застосування законодавства, виражений у рішеннях судів по конкретних юридичних справах.

Прецедентна практика – це досвід використання законодавства, що виражається в рішеннях вищих судових органів по конкретних справах, причому принципового характеру. Вона має місце, якщо поточна правозастосувальна практика свідчить про неоднозначність розуміння (тлумачення) правових норм, в результаті чого на одних і тих же обставин приймаються різні рішення.

При цьому практика називається прецедентною, бо дає приклад (взірець) трактування й застосування права, якому в силу авторитета вищих судових органів належить керуватися решті судів. На відміну від прецедента як джерела права, прецедентна практика (або прецедентні рішення) не є джерелом права, оскільки становить собою не нову юридичну норму, а приклад розуміння й використання існуючої норми.

Керівна практика є вищою формою практики та являє собою досвід застосування законодавства, виражений в особливих актах вищих судових органів, у яких дані практики узагальнюються, формулюються у вигляді конкретизуючих нормативних приписів.

Поява нормативних приписів судової практики зумовлена передусім тим, що в процесі застосування абстрактних законодавчих норм у реальних життєвих обставинах суди змушені трактувати, конкретизувати їх, внаслідок чого формулюються конкретні правила. Серед чинників, що сприяють цьому, вирізняють: (а) подолання судами прогалин і колізій, (б) застосування оціночних понять трудового законодавства (грубе порушення трудових обов’язків, аморальний проступок, поважна причина) та ін.

Верховний Суд України вправі давати обов’язкові керівні роз’яснення з питань, що виникають при розгляді судами справ. Більшість же питань, що стосуються судової практики, пов’язані з проблемами правильного розуміння законів, які застосовуються судами. На відміну від трактування, яке міститься в рішеннях судів по конкретних справах і має казуальну природу, у постановах Пленуму Верховного Суду, де він дає роз’яснення в результаті вивчення й узагальнення судової практики, трактування має загальний характер, оскільки воно стосується не тільки конкретної справи, а й всіх справ тієї категорії, що підпадають під дію роз’яснюваного закону.