Самостійна робота Модуль 1

Тема: Чергування голосних звуків у старослов'янській мові

План

1. Виникнення і характер індоєвропейських чергувань голосних. Якісне чергування голосних, його умови виникнення, значення, рефлекси у старослов’янській мові.

2. Кількісне чергування праіндоєвропейських голосних, його значення, відбиття у старослов’янській мові.

3. Ступені чергувань голосних.

4. Чергування голосних, ускладнені дією закону відкритого складу.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С.74-75.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С.120-127.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 142-145.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С.92-95.

Методичні поради

Формування системи вокалізму праслов’янської мови з втратою розрізнень голосних за квантитативною ознакою спричинило до ряду чергувань, пов’язаних з долею довгих і коротких голосних. Ці чергування поділяються на кількісні та якісні. Слід пам’ятати, що під якісними розуміють чергування однакових за тривалістю, але різних за артикуляцією голосних звуків(рек@-рьци: е////||ь-*ĕ||*ĭ), а кільсними називаються чергування однакових за артикуляцією, але різних за тривалістю звучання голосних (бьрати-събирати: ь|| и:*ĭ|| *ī).

У спільноіндоєвропейській мові розмежовувались ступені чергування голосних.

Успільнослов’янській мові відбились такі ступені чергувань голосних:

1. Ступінь довготи: *ē||ō – ст.-сл. h ||à

2. Ступінь короткості: *ĕ||*ŏ – ст.-сл. å||î

3. Ступінь редукції: ĭ||ŭ cт.-сл. ü||ú

4. Ступінь подовження редукції:*ī||*ū – ст.-сл. è||û

5. Ступінь втрати голосного звука: ~ñòü-ñ@òú – лат. es-t-s-unt (зустрічається рідко).

У зв’язку з дією тенденції до відкритого складу в праслов’янській мові виникли специфічні чергування, яких не було у спільноіндоєвропейській мові. Ці чергування пов’язані з різною долею дифтонгів та дифтонгічних сполук, складовими частинами яких були довгі та короткі голосні:

плов@-плоути-плавати:

*plŏuon – plōuti – plōuati

*ŏ ||*ō: î||à

Практичне завдання.

1. Законспектувати питання № 3 (відповіді на нього є у методичних порадах).

2. Пояснити чергування звуків у словах:

тек@-притhкати-тьци-тицати-потокъ-истаjати;

слово-слоути-слава;

наjало-коньць-искони-наjьн@-наjинати;

звонъ-звьнhти-зв@къ-зв#къ.

3. Повторити питання про походження праслов’янських голосних та про звукові процеси, пов’язані з монофтонгізацією дифтонгів та дифтонгічних сполук.

Самостійна робота Модуль 2

Тема. Іменник

План

1. Відмінювання іменників з основою на *ĭ (-ü).

2. Іменники з основою на приголосний.

3. Особливості відмінювання іменників з основою на * ū (- û//-úâ).

4. Уніфікація давніх основ іменників в залежності від граматичної категорії роду, яка знайшла відображення у старослов’янській мові.

5. Найважливіші суфікси іменників.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 101-108.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 136-141.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 195-235.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 146-156.

Методичні поради

Опрацьовуючи питання про особливості відмінювання іменників основи на *ї (-ь), зверніть увагу на розмежування іменників чол. роду *jŏ та *ї (-ь) основ. Слід пам’ятати, що у іменників *jŏ основи перед закінченням був м’який приголосний, а у іменників *ї основи – напівм’який (наприклад, конь < *konjos – *jŏ основа, гость < gostїs – ї основа).

Вивчаючи процес об’єднання різних типів відмінювання іменників одного граматичного роду (уніфікацію), треба запам’ятати кілька прикладів, які б відбивали це явище.

Практичне завдання

1. Законспектувати відповідь на питання № 6.

2. Записати зразки відмінювання іменників -*ї (-ü), основи на приголосний та на * и (- û//-úâ).

Леута О.І., впр. 54, 58, с. 66; 10 рядків. Виконати за поданою у збірнику вправ схемою.

Тема. Неособові форми дієслова

План

1. Інфінітив, його походження.

2. Супін: його функції, походження.

3. Дієприкметник, його форми:

а) активного стану теперішнього і минулого часу;

б) пасивного стану теперішнього і минулого часу.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 156-167.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 240-260.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 333-354.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 217-225.

Методичні поради

Слід пам’ятати, що інфінітив, супін та дієприкметник – іменні форми дієслова. Інфінітив за походженням іменник давального відмінку однини основи на *ǐ (ü), а супін, який вживався при дієсловах руху зі значенням мети, – іменник Зн. відм. Одини основи *й (-ú). Дієприкметник, гібридна форма дієслова та прикметника, стан – активний та пасивний, час – теперішній та минулий і утворився від основ теперішнього часу та інфінітива.

При утворенні дієприкметникових форм спостерігались зміни звуків, обумовлені дією закону відкритого складу:

*nesontji – íåñ@øòè

*nesйsji – несъши

*rodjenъ – рожденъ

Практичне завдання

Утворити іменні та займенникові форми дієприкметників активного та пасивного стану теперішнього та минулого часу від дієслів вести‚ любити‚ быти. Утворені дієприкметники повинні мати форму Наз. Відмінка однини чоловічого, жіночого та середнього роду.

Зразок виконання

мести

ìåòû (ч., с. р.)

ìåò@øòè (ж.р.)

ìåòü (ч., с. р.)

метъши (ж. р.)

метомъ (-а‚ -о)

метенъ(-а‚ -о)