1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 145-156, 133-134 (умовний спосіб).

2. Майборода а.В. Старослов’янська мова. – к., 1975. – с. 202-238.

3. Станівський м.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – с.310-329.

4. Станівський м.Ф. Старослов’янська мова. – к., 1983. – с. 216-217, 196-214.

5. Бунина И.К.Система времен старославянського глагола. – М., 1959.

6. Откупщиков Ю.В. О старославянском сигматическом аористе // Уч. Записки Института славяноведения АН СССР. – М., 1963. – Т. 27.

Методичні поради

У старослов’янській мові існувало 4 форми минулого часу, з яких 2 були простими (аорист, імперфект) і 2 – складеними (перфект, плюсквамперфект).

Вивчаючи особливості творення аориста та імперфекта, зверніть увагу на чергування приголосних, які мають праіндоєвропейське (с//х) та праслов’янське (х//ш) походження. Треба пам’ятати, що майже у всіх слов’янських мовах перфект став головним засобом вираження минулого часу.

Практичне завдання

1. Визначивши класи дієслів, продієвідмінювати в однині, множині та двоїні в усіх можливих формах минулого часу (аорист, імперфект, перфект, плюсвамперфект) такі дієслова:

мести, пешти, свhтити.

2. Від дієслова обрести утворити особові форми умовного способу.

Практичне заняття № 12

Тема. Невідмінювані частини мови

План

1. Прислівники первинні та вторинні, утворені від інших частин мови.

2. Прийменники, їх функції у реченні, структура.

3. Сполучники: розряди за значенням, будова.

4. Частки словотворчі та формотворчі, поділ їх на групи.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 167-185.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 239-245.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 362-371.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 230-239.

5. Черкасова Е.Т. Причинные союзы и их значение в старославянськом языке // Уч. Записки Института славяноведения АН СССР. – М., 1954. – Т. 9.

6. Бойчук М.К. Старослов’янська мова. Невідмінювані частини мови. – К., 1952.

Методичні поради

Прислівники досить широко представлені в усіх старослов’янських пам’ятках. До найдавніших (первинних) належать ~áè~‚ åøòå‚ þæå‚ íûíh‚ ~äúâà та ін.

За походженням прислівники старослов’янської мови становлять:

1. скам’янілі форми несирефіксованих чи сирефіксованих непрямих відмінків імен: горh‚ сладъцh;

2. займенникові основи, ускладнені суфіксами: êúäå‚ òàêî;

3. одиниці нез’ясованого походження: мимо‚ токма.

За походженням прийменники поділяються на дві групи:

1. запозичені з праіндоєвропейської мови (áåçú‚ âú‚ êú‚ íà‚ î);

2. праслов’янські новотвори (кромh‚дhлга‚влизъ).

Старослов’янські сполучники за структурою поділяються на прості, складні та складені.

Прості – áî‚ äà‚ è‚ ëè‚ òî;

Складні – àöú‚ àëè‚ èáî‚ äàæå;

Складені – аще ли оубо‚не тъкъмо...но и.

Частки у старослов’янській мові були представлені фразовими (заперечні та модальні): да‚ ~да, же‚ оубо; словотворчими: же‚ -бо-‚ -нh-: никътоже‚ нhкъто; формотворчими с#‚ да: смh"тис#‚ да боудетъ волh твоh (Зогр.)

Практичне завдання

1. Дати короткі відповіді на питання плану.

2. Леута О.І., вправа 11, с. 106 (5 рядків), вправа 8, с. 108 (5 рядків), вправа 9, с. 109.

Практичне заняття № 13

Тема. Синтаксис

План

1. Засоби вираження головних членів речення – підмета та присудка.

2. Давальний самостійний відокремлений зворот та подвійні відмінки у складі старослов’янського речення.

3. Складне речення у старослов’янській мові.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 185-197.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 245-2520.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С.389-414.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 240-262.

5. Ходова К.И. Простое предложение в старославянском языке. – М., 1980.

6. Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. – К., 1966.

Методичні поради

Синтаксис старослов’янської мови значною мірою зберігає особливості праслов’янської синтаксичної системи, яка сформулювалася на грунті праіндоєвропейської.

Вивчаючи структуру простого речення, слід звернути увагу на специфічні засоби вираження головних членів – підмета та присудка у старослов’янській мові.

Особливістю старослов’янських текстів було вживання давального самостійного відокремленого звороту та подвійних відмінків (називний, знахідний, рідше давальний та родовий).

Серед складних речень розрізнялись складнопідрядні та складносурядні.

Практичне завдання

1. Дати коротку письмову відповідь на питання плану.

2. Леута О.І., впр. 2 (6 рядків), с. 121, вправа 3 (5 рядків), с. 112, вправа 4 (5 рядків), с. 113.

Підсумкова модульна контрольна робота (позааудиторна)

Аналіз уривка з Остромирового Євангелія (“Притча про блудного сина”).

Повторити:

• позиції зредукованих;

• звукові процеси, пов’язані з дією закону відкритого складу;

• найдавніші чергування голосних

• морфологічний розбір частин мови.