Практичне заняття № 6

Тема: Зміни, пов’язані та не пов’язані із занепадом зредукованих

План

1. Зміни пов’язані з занепадом зредукованих:

а) зміни ü в ú та ú в ü (закон В.Ягича);

б) занепад слабких зредукованих та перехід сильних ú,ü у голосні повного творення;

в) занепад зредукованих û,è і перехід сильних û,è у голосні повного творення û,è

г) утворення вторинних складотворчих плавних.

2. Наслідки занепаду зредукованих (поява закритих складів, нових сполук приголосних, асиміляція і дисиміляція приголосних).

3. Процеси, не пов’язаних з занепадом зредукованих (ствердіння шиплячих, африкат злитних та сонорних приголосних, спрощення африкати S, втрата елентетичного l в кінці основи, втрата інтервокального j, зміни носових [ǫ] @, [ę] #]).

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 86-92.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 65-71.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 148-181.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С.114-133.

Методичні поради

При опрацюванні питань необхідно зіставляти звукові факти старослов’янської мови з фонетичними явищами сучасних східнослов’янських мов, зокрема української, щоб глибше усвідомити поступовий розвиток системи вокалізму (голосних) і консонантизму (приголосних).

Практичне завдання

1. Законспектувати питання № 3.

2. Виконати вправи: Леута О.І., впр. 7, с. 43; впр.19, с. 46; впр. 26, с. 47.

3. Повторити питання про сильні та слабкі позиції зредукованихú, ü, û, è.

Контрольна робота

(позааудиторна)

Повторити теми:

Звукова система старослов’янської мови доби створення перших пам’яток писемності (особливу увагу звернути на позиції зредукованих ú, ü, û, è);

Звукові процеси праслов’янської доби, пов’язані з дією закону відкритого складу (монофтонгізація дифтонгів та дифтонгічних сполук, при палаталізації, результати змін сполук приголосних з j, спрощення у групах приголосних).

Змістовий модуль 2.

Практичне заняття № 7

Тема. Іменник

План

1. Граматичні розряди слів (частини мови) у старослов’янській мові.

2. Способи вираження граматичних значень слів.

3. Категорія роду, числа, відмінка у старослов’янського іменника.

4. Типи відмінювання іменників у залежності від кінцевого звука основи.

5. Іменники з основою на *а (*jā), відмінність у флексіях твердого і м’якого варіантів.

6. Іменники з основою на *ŏ (*jŏ) тверда і м’яка група відмінювання.

7. Іменники з основою на *й (-ú).

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 92-101.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 128-135.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 181-195.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 134-146.

Методичні поради

При вивченні теми слід звернути увагу на поняття про лексичне і граматичне значення слів та способи вираження граматичних значень (чергування голосних та приголосних, префіксація, суфіксація, наголос, суплетивізм). Розглядаючи типи відмінювання іменників, слід пам’ятати, що їх було шість і визначалися вони за давньою праслов’янською основою, яка в старослов’янській мові збереглася у Д-О відмінках двоїни та у Д відм. Множини; наприклад: рhкамъ, рhкама; столомъ, столома.

Практичне завдання

1. Дати короткі письмові відповіді на 1 та 2 питання плану.

2. Леута О.І., впр. 19, с. 60 (крім того, що вказано у завданні, виписати іменники *а (*jā), *ŏ (*jŏ) та *й (-ú), вказати рід, число, відмінок).

Зразок виконання: медоу – медъ, іменник, *й (-ъ) осн., чол. рід, одн., род. відм.

3. Переписати в зошити зразки відмінювання (парадигми) іменників з основами на *а (*jā), *ŏ (*jŏ) та *й (-ú) в однині, множині та двоїні.

Практичне заняття № 8

Тема. Займенник. Прикметник

План

1. Розряди займенників за значенням. Навести приклади.

2. Особливості відмінювання особових та зворотного займенників.

3. Неособові займенники: зразки відмінювання займенників твердої та м’якої груп.

4. Особливості відмінювання займенників ÊÚÒÎ, YÜÒÎ.

5. Іменні (короткі, нечленні) прикметники: особливості семантики, відмінювання, синтаксичні функції.

6. Займенникові (повні, членні) прикметники: семантика, творення, відмінювання, синтаксичне вживання.

7. Ступені порівняння прикметників.

8. Найважливіші суфікси прикметників.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 108-123

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 162-184.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 235-271.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 156-177.

5. Гадалина М.А. История форм личных и возвратных местоимений в славянских языках. – М., 1963.

6. Якубинская-Лемберг Э.А. Употребление полных и кратких прилагательных в старославянском языке //Ученые записки Ленинградского университета. Сер. филол. – Л., 1957. Вып. 23.

7. Толстой Н.И. Значение кратких полных прилагательных в старославянском языке // Вопросы славянского языкознания. – М., 1957. Вып. 2.

Методичні поради

При опрацюванні питання про відмінювання особових і зворотного займенників необхідно мати на увазі, що у Дав. Відм. Однини та множини вони мають дві форми (ìúíú, ìè; òåáú, òè; ñåáú, ñè; íàìú, íû; âàìú, âû). Перші з них наголошені, другі – ненаголошені (енклітичні).

Форми Знах. Відм. Однини і множини ì#, ò#, ñ#, íû, âû найдавнішого походження, поступово вони замінилися новими формами ìåíå, òåáå, ñåáå, íàñú, âàñú.

Особливістю відмінювання особових займенників є суплетивізм форм непрямих відмінків порівняно з називним (азъ – мене). Крім того, особові займенники не мали форм 3 особи. Їх функцію іноді виконували вказівні займенники онъ, она, оно або и, ", ~, наприклад: и посъла и на села сво" (Остромирове Євангеліє).

Треба чітко розрізняти короткі (нечленні, імені) та повні (членні, займенникові) прикметники, які мали неоднакові відмінкові закінчення: перші відмінювались як іменники *ā, *jā, та *ŏ, *jŏ основ; другі відмінювались у двох частинах (высокъ-высока~го). У Х ст. повні форми прикметників зазнають змін: втрата інтервокального j, асиміляція та наступне стягнення голосних: добра~го > добраего > добрааго > добраго.

Якісні прикметники утворювали вищий та найвищий ступені порівняння. Вищий ступінь утворювався за допомогою двох спільнослов’янських суфіксів: *jьs (*jes), *ējьs (*ējes). Прикметники у формі вищого та найвищого ступеня порівняння мали іменну та займенникову форми.

Виконати вправи

1. Дати письмову відповідь на 3 та 4 питання.

2. Переписати зразки відмінювання особових та неособових займенників.

3. Леута О.І., впр. 25 (10 рядків), с. 70-71.

Зразок виконання:

етероу – ~теръ, займ., род., неозн., чол. рід, одн.; тв. гр. Дав. відм.

4. Дати письмову відповідь на 4 питання.

5. Мати зразки відмінювання іменних та займенникових прикметників.

6. Леута О.І., впр. 39 (11 рядків), с. 78-79.

Зразок виконання:

"ковль-"ковль, прикм., присвійний, імен., чол. рід, одн., називн. відм., м’яка група.

7. Утворити форми вищого та найвищого ступеня від прикметників: драгъ, великъ.

Зразок виконання: младъ

Н. чол. р. младъ + jьs > млаждь, млаждии

серед.р. младъ + jьs > млажде, млажде~

жін. p. младъ + *jьs + j + i > млаждьши,млаждьши"

íîâú

Н. чол. р. íîâ + ejьs > íîâhè(è)

серед.р. íîâ + ejьs > íîâh~, íîâh~~

жін. p. íîâ + ejьs + j + i > èîâhèøè, íîâhèøè"

Практичне заняття № 9

Тема. Числівник

План

1. Особливості відмінювання простих числівників (1-10, 100, 1000).

2. Творення та відмінювання складених числівників (11-19, 20, 30-40, 50-90, 200, 300-400, 500-900).

3. Порядкові числівники, їх творення та відмінювання.

4. Творення та відмінювання збірних та дробових числівників.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 123-132.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 184-192.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 271-281.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 177-181.

5. Супрун А. Старославянские числительные. – Фрунзе, 1961.

6. Бойчук М.К. Старослов’янська мова. Числівник. – К., 1952.

Методичні поради

Треба пам’ятати, що прості числівники ~динъ, ~дина, ~дино; дъва, дъвh відмінювались за зразком вказівних займенників тъ, та, то. Числівники три~, три відмінювались за зразком іменників *ǐ (-ь) основи у множині, а YЕТЫРЕ,YЕТЫРИ – за зразком іменників основи на приголосний у множині. Числівники п#ть-дев#ть відмінювались за зразком іменників *ǐ (-ь) в однині. дес#ть змінювався як іменник основи на приголосний і мав три форми числа, а съто – як іменник серед. роду *ŏ основи в однині, множині, двоїні.

Складені числівники утворились за такою схемою:

10-19 – назва одиниці + на + місц. відмінок числівника äåñ#òå: äúâà íà äåñ#òå

20 – назва одиниці + Називний відмінок двоїни äåñ#òè: äúâà íà äåñ#òè

30-40 – назва одиниці + Називний відмінок множини äåñ#òå: òðè~ íà äåñ#òå

50-90 – назва одиниці + Родовий відмінок множини äåñ#òú: ï#òü äåñ#òh

200 – назва одиниці + Називний відмінок двоїни ñúòh: äúâh ñúòh

300-400 – назва одиниці + Називний відмінок множини сътh: три съта 500-900 – назва одиниці + Родовий відмінок множини сътh: п#тьсътъ

У числівників 11-19, 50-90, 500-900 відмінювалась тільки перша частина, а у числівників 20, 30, 40, 200, 300, 400 змінювались обидві частини, причому у числівників 20, 200 другий компонент відмінювався у двоїні, у числівників 30, 40, 300, 400 – у множині.

Порядкові числівники утворювалися від відповідних кількісних числівників за винятком прьвъ і въторъ і мали коротку та повну форму.

Виконати вправи

1. Дати письмові відповіді на питання 3, 4.

2. Леута О.І., впр. 20 (8 рядків), с. 81, (зразок виконання див. у збірнику).

Практичне заняття № 10

Тема. Дієслово. Форми теперішнього та майбутнього часу. Наказовий спосіб

План

1. Основні граматичні категорії старослов’янського дієслова. Особові та неособові форми.

2. Дві основи дієслова.

3. Класи дієслів (за основами теперішнього часу). Тематичні та нетематичні дієслова.

4. Форми теперішнього часу: тематичне та нетематичне дієвідмінювання.

5. Форми майбутнього часу: прості та складені (І і ІІ).

6. Наказовий спосіб, творення його особових синтетичних (простих) та аналітичних (складених) форм.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 132-133, 134-145.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 192-202.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 329-333, 381-310.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 182-196, 214-216.

5. Бородич В.В. Видовые соотношения старославянского глагола. – М., 1952.

6. Кузнецов П.С. Очерки по морфологии праславянского языка. – М., 1961.

Методичні поради

Слід звернути увагу на те, що категорія виду старослов’янського дієслова була слабо розвинутою, тому система часових форм (1 тепер., з- – майб, 4 – минул.) була об’ємною порівняно з сучасною.

Визначаючи основу інфінітива, треба відкинути інфінітивний суфікс –òè, проте якщо на морфемному шві відбулися зміни, обумовлені дією закону відкритого складу, то основу інфінітива визначають за 1 ос. Однини тепер. а прост. майб. часу:

врьшти (кидати) – врьг-@

вести – вед-@

У тематичних дієслів існував тематичний голосний (*о, *е, *і) міжкореневою морфемою та закінченням: *ои

íåñ-å-øè, íîñ-è-øè, íåñò@òü, а при творенні особових форм від нетематичних дієслів закінчення додавалось безпосередньо до кореня.

Практичне завдання

Утворити особові форми дієслів у теперішньому, майбутньому часі та наказовому способі (однина, множина, двоїна):

ж#ти, просити, "сти

Практичне заняття № 11

Тема. Дієслово. Форми минулого часу. Умовний спосіб

План

1. Аорист: значення, творення дієвідмінювання.

2. Імперфект: значення, творення, дієвідмінювання.

3. Перфект, його значення, творення дієвідмінювання та подальша доля у слов’янських мовах.

4. Плюсквамперфект: значення, творення, дієвідмінювання.

5. Творення та особові форми умовного способу.

Література