1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К. : Вища школа, 2001. – С. 60-67.

2. Майборода а.В. Старослов’янська мова. – к., 1975. – с. 53-65.

3. Станівський м.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – с. 87-96.

4. Станівський м.Ф. Старослов’янська мова. – к., 1983. – с. 58-80.

5. Вайан А. Руководство по старославянскому языку. – М., 1952. – С. 38‑43.

6. Моринець В.В. Старослов’янська мова: Історична фонетика. К., 1973.

Методичні поради

При вивченні фонетичної структури складу у старослов’янській мові важливо пам’ятати, що основною її особливістю, успадкованою з праслов’янської мови, є дія закону відкритого складу, за яким усі склади були відкритими і утворювались за допомогою голосних або складотворчих приголосних ^Р_о, ^Л_о : ïðà-âü-äà, yðü-íú. При цьому звуки у складі розташовувались за принципом висхідної звучності (î-¹ñ³ò⁵ð⁶î-âú) та складового сингармонізму (á^.ë^.ü-ñêú). У старослов’янській мові було 11 голосних (див. таблицю на стор. 61 у підручнику О.І. Леути). Особливу увагу слід звернути на носові голосні [ǫ ], [ę ] та зредуковані ú, ü, û, è. Пам’ятайте, що позиції зредукованих слід визначати з кінця слова (справа наліво), попередньо вказавши у слові наголос:

тельцü, êúíèæüíèêú//////// .

Голосними неповного творення у позиції перед [é] може бути û, è:

û\, áèè

Характеристику приголосних фонем (їх було 26) починаємо із засвоєння фізіологічної класифікації за місцем і способом творення, за участю голосу і шуму (див. таблицю на стор. 69 підручника О.І. Леути). Зверніть увагу на постійно тверді (ã, ê, õ), постійно м’які (æ, ÷, ø, ö, æä, øò, é, ¾), тверді, м’які та напівм’які приголосні.

Практичні завдання

1. Переписати або зробити копію тексту з Остромирового євангелія “Притча про блудного сина” (Майборода А.В., Коломієць Л.Г. Старослов’янська мова. Збірник вправ і завдань. – К.: Вища школа, 1992. – С. 114-115, впр. 243).

2. Майборода А.В., Коломієць Л.І.. впр. 13, 14, стор. 18-19. Зразок виконання ëüñòüöü.

3. Виконати фонетичний аналіз слова YËÎÂhÊÚ Зразок виконання:

тъгда

ò – [т] – приголосний, шумний, глухий, твердий, передньоязиковий, проривний.

ú – [ъ] – голосний, зредукований, заднього ряду, середнього піднесення, ротовий, сильна позиція перед звукосполукою приголосних, ненагол.

ã – [г] – приголосний, шумний, дзвінкий, задньоязиковий, проривний, постійно твердий.

ä – [д] – приголосний, шумний, дзвінкий, передньоязиковий, проривний, постійно твердий.

à – [а] – голосний, заднього ряду, повного творення, ротовий, наголошений.

Практичне заняття № 3

Тема. Стисла характеристика звукової системи праіндоєвропейської мови. Звукові процеси раннього і пізнього періодів розвитку праслов’янської мови

План

1. Якість і часокількість праіндоєвропейських голосних. Дифтонги і дифтонгічні сполуки.

2. Виникнення праслов’янських голосних на місці довгих і коротких голосних праіндоєвропейської мови.

3. Система приголосних звуків праіндоєвропейської мови.

4. Спрощення системи проривних праіндоєвропейських приголосних: втрати придиховості; втрата лабіалізації та палатальності, виникнення звука [х].

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 69-74.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 76-88.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 96-103.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 80-114.

5. Мейе А. Общеславянский язык. – М.: Из-во иностр. литературы, 1951. – С.15-70.

6. Селищев А.М. Старославянский язык. Ч.1. – М.: Учпедгиз, 1951. – С. 112 138.

Методичні поради

Характер окремих звуків старослов’янської мови можна встановити на основі порівняльно-історичного методу, зіставляючи дані старослов’янських пам’яток з даними інших слов’янських мов, а також з даними інших індоєвропейських мов.

Період історії слов’янських народів та їх мов до створення писемності називається доісторичним. Він, у свою чергу, поділяється на такі етапи:

1. Найдавнішим є період індоєвропейської мови-основи.

2. Пізнішим доісторичним періодом є період спільнослов’янської мови-основи, яка сформувалась на ґрунті окремих діалектів індоєвропейської мови. Деякі дослідники називають його періодом ранньої праслов’янської системи, оскільки для фонетичної системи була характерною наявність елементів, спільних з багатьма індоєвропейськими мовами.

3. Останнім доісторичним періодом є період розпаду спільнослов’янської мови, або пізньої праслов’янської системи.

У цей час починають формуватися окремі діалекти, які пізніше виділилися як основа майбутніх окремих слов’янських мов.

Характерними особливостями праіндоєвропейської звукової системи можна вважати такі:

1. У праіндоєвропейській мові не діяв закон відкритого складу, тому існували закриті і відкриті склади.

2. Голосні розрізнялись за якістю (квалітативністю) та кількістю (квантитативністю). Крім монофтонгів, існували дифтонги та дифтонгічні сполуки.

3. Складотворчими мали бути не тільки голосні, але й приголосні [r_o], [l_o], [m_o], [n_o].

4. Проривні приголосні були непридиховими та придиховими, а задньоязикові, крім того, – палатальними та лабіальними.

5. Відсутніми були шиплячі та африкати.

6. У межах слова могли бути будь-які сполучення груп приголосних.

З’ясовуючи формування праслов’янської системи вокалізму та консонантизму, слід ураховувати втрату часо-кількісного розмежування праіндоєвропейських голосних та спрощення системи проривних приголосних.

Практичне завдання

Леута О.І., Гончаров В.І. Старослов’янська мова. Збірник вправ і практичних завдань. – К. : Вища школа, 2004, впр. 13 (с. 27, по одному прикладу на кожен голосний).

А.В. Майборода, впр. 4, С. 13. (по одному прикладу на кожен голосний). Зразок виконання:

Братъ – лат. frater а < [*a]

Леута О.І., впр. 17, с. 30.

Практичне заняття № 4

Тема. Звукові процеси, пов’язані з дією закону відкритого складу

План

1. Монофтонгізація дифтонгів.

2. Доля сполук *or, *ol перед приголосними на початку слова під висхідною (акутовою) та спадною (циркумфлексною) інтонацією.

3. Доля сполук *or, *ol, *er, *el між приголосними у мовах південних, східних та західних слов’ян.

4. Монофтонгізація дифтонгічних сполук “голосний + носовий приголосний” і чергування, обумовлені їх долею.

5. Поява плавних складотворчих.

6. Спрощення у групах приголосних шляхом асимілятивно-дисимілятивних змін та явище кінця слова.

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 80-81, 82-85.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 76-108.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 96-103, 125-130, 134-140

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 83-87, 90-91.

Методичні поради

Побудова складів за принципом висхідної звучності була несумісною з функціонуванням дифтонгів, успадкованих з праіндоєвропейської мови, тому вони зазнали монофтонгізації. Оскільки втрата дифтонгів залежала від позиції їх у словах, то перед приголосними та на кінці слова виникав голосний, а перед голосними – сполука голосного з приголосним:

цhна - кагатис#

*kaina – *kēna > öhíà

*ka|iatisen – êà"òèñ#

Доля початкових сполук *or, *ol перед приголосним залежала від напрямку інтонації, спадної та висхідної, а доля сполук *or, *ol, *er, *el між приголосними у мовах південних, східних та західних слов’ян – від довготи голосного або приголосного (див. Леута О.І. с. 82-83).

Поява носових голосних [о¸] @ та [ę] # пов’язана зі зміною дифтонгічних сполук “голосний + носовий приголосний” (див. Леута О.І. – с. 81). Слід пам’ятати, що носові голосні з’явились і позицій перед приголосним та на кінці слова. Якщо дифтонгічна сполука знаходилась перед голосним, то змінювалась у два звуки – голосний та приголосний: ИМ¤—ИМЕНЕ: *іmеn – ime|ne .

Складотворчі плавні * r_o, l_o виникли внаслідок змін дифтонгічних сполук *ĭr, *ĭl, *ŭr, *ŭl: врьхъ < vĭrhъ.

Спрощення в групах приголосних у праслов’янську добу відбулося шляхом асимілятивно-дисимілятивних змін або втрати одного з приголосних:

вести < *vedti > vetti > * vesti

грети < *grebti.

У кінці слова приголосних втрачались різними шляхами: *sūnŭs > сынъ, dŭkter > дъшти, *padont > pado¸ > пад@

Практичне завдання

1. Пояснити чергування у старослов’янських словах:

а) поYити - покои;

б) орати - рало;

в) страна-просторъ

Зразок виконання:

а) ïhòè-ïî~øè: *poiti – po|iesi

б) орьлъ < *o|rilǒs

в) клати-колеши: *kolti – ko|lesi

1. За будь-яким посібником з старослов’янської мови законспектувати питання № 6.

2. Пояснити чергування звуків у словах:

п@ти-пьнеши

çâîí-çâ@êú

въз@ти-възимати

3. Відновити праслов’янські форми слів

плъкъ, зрьно

4. Майборода А.В., с. 44, впр. 94.

Зразок виконання:

2) ì@òè-ìüí@

@ || üí

*menti || *mĭ|non

3) гръло < *gŭrdlo

4) съпати-сънъ

*sŭpnati: *pn>*p

*sŭpnъ: *pn>*n

Практичне заняття № 5

Тема. Звукові процеси праслов’янської доби, зумовлені порушенням тенденції до складового сингармонізму

План

1. Перша палаталізація задньоязикових приголосних: зміна г, к, х на ж, ч, ш перед голосним переднього ряду.

2. Друга палаталізація: зміна г, к, х на з, ц, с перед [*і] та [*ĕ] дифтонгічного походження.

3. Третя палаталізація: зміна г, к, х на з, ц, с після голосних переднього ряду [і], [ь], [е¸] перед усіма голосними, крім [ú], [û].

4. Зміна сполук приголосних сонорних та задньоязикових з [j].

5. Доля сполук свистячих та проривних з [j].

6. Губні та групи приголосних у поєднанні з [j].

Література

1. Леута О.І. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 2001. – С. 75-80.

2. Майборода А.В. Старослов’янська мова. – К., 1975. – С. 108-127.

3. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964. – С. 103-117.

4. Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – К., 1983. – С. 96-106.

5. Беляєв Д.Д. Третья палатализация праславянских задненёбных: механизм и хронология // Вл. – 1982. – № 2. – С. 106-117.

Методичні поради

На ранньому праслов’янському етапі існувала стійка тенденція до пом’якшення твердих приголосних перед голосним переднього ряду.

Історія слов’янських мов фіксує три перехідні палаталізації задньоязикових приголосних залежно від кінцевого результату пом’якшення, а також умов і часу його здійснення. При цьому всі три палаталізації знайшли відображення в українській мові (пор.: друг – друже, рука – руці, лик –лице).

Опрацьовуючи питання про зміни приголосних і груп приголосних перед наступним j, слід мати на увазі, що процес впливу на попередній приголосний дуже тривалий і охоплював не один період мовного розвитку. Починається він ще у спільнослов’янській мові, але закінчується в окремих випадках після того, як перестала існувати спільнослов’янська мовна єдність. Тому деякі результати змін сполучень приголосних з j (*gj, *kj, *hj, *zj, *sj, *rj, *lj, *nj) однакові в усіх слов’янських мовах, а сполуки *dj, *tj дали різні рефлекси.

Виконати вправи

Леута О.І., впр. 16, с. 38; впр. 17, с. 39; впр. 18, с. 39.

Зразок виконання: ãðhõú-ãðhø^{І п}üíèê

врагъ-враç^{ІІ п}è

юньць - ІІІ п.

Леута О.І., впр. 4, 7, с. 41.

Зразок виконання:

Впр. 4: господь - госпожда: жд < dj;

Впр. 7: возити-вож@: *zj > ж