31.Сутність, характеристика елементів та принципи корпоративного управління та його роль в процесі господарювання

Вважається, що термін “корпоративне управління” по-

чав використовуватися одночасно з появою такої організаційно-

правової форми підприємницької діяльності, як корпорація.

Корпорація (від латинського слова corporatio - об'єднання, співтова-

риство) - товариство, в якому на основі централізації капіталів здій-

снюється колективне присвоєння результатів виробничої діяльності.

Корпораціями в сучасній економічній і правовій літературі назива-

ються господарчі товариства (насамперед акціонерні товариства),

які мають статус юридичної особи, утворені шляхом об'єднання

майна засновників і існують незалежно від зміни конкретних

учасників.

Якщо звернутися до норм вітчизняного законодавства, то термін

«корпорація» застосовується в специфічному значенні - для позна-

чення одного з видів об'єднань підприємств. У Господарському коде-

ксі говориться, що «Корпорація — це договірне об'єднання, ство-

рене на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інте-

ресів підприємств, які об'єдналися, з передачею ними окремих пов-

новажень централізованого регулювання діяльності кожного з учас-

ників органам управління корпорації».

На наш погляд, корпоративне управління можна розглядати як

управління корпоративними правами. Це визначення дуже ши-

роке і свідчить про те, що власник таких прав має право власності на

частину (пай ) у статутному капіталі господарського товариства,

включаючи права на управління, одержання частини відповідного

прибутку товариства і також на частину активів у випадку ліквідації

даного суб'єкта господарювання.

16

З цього погляду корпоративне управління являє собою процеси ре-

гулювання власником руху його корпоративних прав з метою одер-

жання прибутку та управління підприємством. Або, іншими словами,

можна сказати, що корпоративне управління – це система відно-

син між органами товариства і його власниками (акціонерами)

щодо управління діяльністю товариства.

Система корпоративного управління являє собою організаційну мо-

дель, за допомогою якої підприємство представляє і захищає інте-

реси своїх інвесторів. Дана система містить в собі багато чого: від

ради директорів до схем оплати праці виконавчої ланки та механіз-

мів оголошення банкрутства. Тип застосовуваної моделі залежить

від структури корпорації, що існує в рамках ринкової економіки, і ві-

дображає сам факт поділу функцій володіння та управління сучас-

ною корпорацією.

Найбільш привабливими для інвесторів є чотири характеристи-

ки корпоративної форми бізнесу:

• самостійність підприємства як юридичної особи;

• обмежена відповідальність індивідуальних інвесторів;

• можливість передачі іншим особам акцій, що належать індиві-

дуальним інвесторам;

• централізоване управління.

Перші дві характеристики проводять межу, що відокремлює відпові-

дальність підприємства від відповідальності її окремих членів: те, що

належить підприємству, може не належати її членам, та відповіда-

льність, яку несе корпорація, може не бути відповідальністю вхідних

до неї осіб.

Міра відповідальності індивідуальних інвесторів обмежена обсягом

їхнього внеску в корпорацію. Відповідно, їхні можливі втрати не мо- 17

жуть бути вище їхнього внеску. Разом з тим, перевага обмеженої ві-

дповідальності досягається за рахунок втрати частини контролю за

діяльністю корпорації. Акціонери передають право управління підп-

риємством менеджерам, тобто вони делегують право ухвалювати

рішення щодо цілого ряду аспектів діяльності директорам і мене-

джерам - за винятком рішень принципової важливості.

В умовах значної "розпорошеності" капіталу, тобто коли корпорація

заснована більшою кількістю акціонерів, кожний з яких володіє тільки

незначною частиною акціонерного капіталу, "уступка" акціонерами

важелів контролю за її діяльністю приводить до поділу функцій во-

лодіння та управління. Для великих акціонерних товариств ця роз-

порошеність капіталу є, скоріше, нормою, ніж винятком.

Поділ функцій володіння та контролю за діяльністю корпорації не ви-

кликав би ніяких серйозних проблем, якби інтереси власників і мене-

джерів повністю збігалися. Але часто буває так, що інтереси розхо-

дяться. По-перше, менеджери випробовують вплив цілого ряду фа-

кторів - таких, як розмір корпорації або влада та престиж, пов'язані із

займаним ними положенням, - які не мають прямого відношення до

інтересів акціонерів. Ці міркування можуть привести менеджерів до

прийняття рішень, які не тільки не будуть відповідати інтересам ак-

ціонерів, але можуть і зашкодити їм.