Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний Університет Кораблебудування імені адмірала Макарова

Гуманітарний інститут

Реферат

На тему:

Адвокатська таємниця та відповідальність за її порушення

Виконала:

студентка групи 1511

Бондар Ю. О.

Перевірив:

Старший викладач кафедри

правознавства, кандидат

юридичних наук

Сікорський О. П.

Миколаїв 2012

План

Вступ………………………………………………………………………………..3 – 4

1. Історія виникнення адвокатури та поняття «адвокатська таємниця»………5 – 8

2. Сутність та значення адвокатської таємниці, відповідальність за її порушення……………………………………………………………………..8 – 11

3. Гарантії адвокатської таємниці……………………………………………..11 – 12

Висновки ………………………………………………………………………..13 – 14

Список літератури…………..…………………………………………………….. 15

Вступ

У сучасному суспільстві все більшої актуальності набувають питання за­безпечення правового статусу окремих категорій громадян, їх об´єднань або соціальних груп. Особливого звучання ця проблема набула в рік 50-річчя прий­няття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини. Процес посилення юридичних гарантій правового становища люди­ни в суспільстві є по суті об´єктивним, тому що свідчить про розвиток соціаль­ної організації, її вдосконаленість, прогресивність. Крім того, визначаючи Україну правовою соціальною державою, ми повинні визнати і забезпечити реальну наявність закріплених на конституційному рівні прав та свобод гро­мадян.

Соціальний прогрес, втілення концепції правової держави справді є досить вагомими чинниками, що вимагають вдосконалення сучасної системи юстиції в Україні, підвищення рівня правової захищеності громадян. Одним із засобів вирішення цієї проблеми, який за можливостями можна назвати універсальним, є інститут адвокатури, що виступає як надійна право­ва гарантія здійснення захисту прав людини і надання їй правової допомоги.Крім іншого, сама наявність інституту адвокатури створює певні мож­ливості для надання широкого кола правових послуг усім верствам населен­ня, особливо тоді, коли без втручання кваліфікованого юриста не обійтись. Професійні асоціації адвокатів виконують життєво важливу функцію з підтримання професійних стандартів юридичної діяльності й етичних норм, на яких вона ґрунтується, а також захищають своїх членів — представників незалежної юридичної професії, від переслідувань, обмежень та різноманіт­них посягань[1, с.345-346].

  В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах [2, с.28-29] .

Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт, згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист [3, ст. 129]. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року, у якому зазначається, що: «Адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом» [4, ст. 2].

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

1. Історія виникнення адвокатури та поняття «адвокатська таємниця»

Історія становлення, розвитку і функціонування інституту прав і свобод людини бере свої початки ще в Київській Русі, хоча й не мав там законодавчого закріплення. Інститут захисту та писемне право розвивається в Київській Русі в особливих історичних умовах общинного співжиття, тобто захист, обвинувачення, покарання ставали функціями общини. Суд, як соціальний інститут, з явився пізніше. Роль захисників, наприклад, виконували рідні та приятелі сторін, «послухи» та «видоки» ( свідки безпосередньої події чи свідки порядного життя обвинуваченого).

Процесуальна змагальність мала відкрити характер, тобто таємниці захисту не існувало. Якщо якісь факти приховувались, то такі дії вважались умисними, а сама таємниця розглядалась як нерозкритість чи неможливість виявити обставини справи, отже, вона ще не формується як правова необхідність [ 5, с. 6].

Правило про дотримання адвокатської таємниці існувало також в Давньому Римі. Римські юристи наказували головуючим у судах не дозволяти адвокатам брати на себе роль свідків у справах, де вони виступають захисниками. У країнах Європи питання адвокатської таєм-ниці ставиться як основна умова існування адвокатури. Формування інституту захисту прав являє собою інституту представництва, який найбільш повно виражений саме в римському праві [6, с. 1].

Представник вже розглядається як сучасник судового процесу. До основних категорій представників відносять когніторів та прокураторів. Когнітор повністю замінював особу, яку представляв, і призначався особисто однією зі сторін. Прокуратор міг представляти інтереси як за дорученням, так і без нього. Поступово значення та роль когніторів і прокураторів зростала. Головною функцією представництва при формуванні права є становлення інституту захисту та природна неможливість багатьох осіб особисто захистити свої інтереси [ 5].

Формування держави призводить до визнання рівності громадян перед загальновизнаною нормою, а отже і до формування представництва. Саме на рівні представництва, як процесуальна визначеної дії можна вести мову про таємницю як правову категорію. Особиста участь сторін, їх змагальність базувались на особистому інтересі, тобто таємниця теж залишалась їх особистою справою.

 В період формування римського права закладаються основи власне й інституту адвокатури. Вважається що саме римська адвокатура заклала фундамент світової адвокатури. В той же час, слід відмітити той історичний момент, коли правозаступництво було відділене від судового представництва [7]

У Російській імперії адвокатській таємниці надавалося дуже велике значення. Окрім того, що ця таємниця представляла собою одну з необхідних умов правиль-ного функціонування кримінального захисту, вважалося, що адвокатська таємниця повинна зберігатися адвокатом, навіть якщо обвинувачений цю таємницю розкрив. На відміну від цього, після революції і приходу до влади комуністів науковці стали розглядати питання адвокатської таємниці як інформації, яку обвинувачений приховує від суду. І як тільки обвинувачений перестає приховувати певні факти, вони перестають бути таємницею. Тобто повністю зникає та конфіденційна інформація, яку адвокат повинен зберігати [6, с. 3].

Вперше терміни « адвокат » і « повірений » на території України вживаються у 1743 році в кодексі українського права під назвою « Права, за якими судиться малоросійський народ». Поняття адвокатської таємниці періоду появи «Прав, за якими судиться малоросійський народ» є цілком сформованим і стає загально поважним через розкриття його змісту. іншими словами, в згадуваному джерелі йдеться, по суті, про адвокатську таємницю: «Поверенный ежели, что-либо. выдаст противной его стороне или, к ней пристанеть, и не в пользу ея, а во вред дела, то такого поверенного должно удалить от производства».

Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за Судовими статутами від 20 листопада 1864 р. Присяжний повірений не міг діяти в суді в ролі повіреного роти своїх батьків, дружини, дітей, рідних братів, сестер тощо. Він не міг бути повіреним в один і той же час обох сторін, які сперечалися, і не мав права переходити в одній і тій же справі від однієї сторони до іншої.

Подальший розвиток досліджуваних інститутів відбувається для українського права в складних історичних умовах, які визначаються особливостями формування права в Радянській Україні, Західній Україні, Закарпатті та Північній Буковині. Після возз’єднання  українських земель з Радянською Україною діяльність адвокатури регулювалась єдиним законодавством СРСР.

В Радянській Україні з 2 жовтня 1922 р. діяло Положення про адвокатуру, затверджене постановою ВУЦВК. В ньому йшлося про колегії оборонців, однак, визначення адвокатурі не дається ; поняття «адвокатура» та «колегія оборонців» не розмежовуються, поняття «адвокатська таємниця» також не визначається. В той же час, поняття «оборонець» трактується ширше, ніж поняття «захисник-адвокат», оскільки до оборони допускаються близькі родичі, представники підприємств, державних установ тощо [7].

В 1962 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР затверджено Положення про адвокатуру в УРСР. Відповідно до його ст. 1 адвокатура республіки ототожнювалась с колегією адвокатів - формою професійного об єднання, а визначення поняття "адвокатура" не дається. Колегія адвокатів порівнюється з добровільним об єднанням осіб, які займаються адвокатською діяльністю. В Положенні йдеться про зміст адвокатської таємниці: "Адвокат не має права прийняти доручення на ведення справи. коли він у даній справі раніше давав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з клопотанням про ведення справи, та адвокат не повинен розголошувати відомості, які йому стали відомі від довірителя в зв’язку  з наданням юридичної" допомоги у даній справі адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини справи, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків захисника уданій справі".

Пізніше було прийнято «Положення про адвокатуру Української СРСР» 1980 року . В той же час, адвокатська таємниця, як правова проблема, обґрунтовується і доповнюються гарантією адвокатської діяльності.

В наш час адвокатська таємниця за своїм економічним змістом наближається до службової, тобто вимагає нового якісного тлумачення. Необхідність закріплення таємниці в цілому, як і адвокатської зокрема, в системі права України вимагає визначення нового правового статусу таємниці де визначальним повинен стати економічний фактор [8] .