Джерела буддійської етики бізнесу

Буддизм як одна зі світових релігій виник у VI ст. до н.е. Його засновником був Сідхарту Гаутама – царевич з племені шакья (звідси, як зазначав відомий професор В.К. Танчер, ще одне ім’я – Шакьямуні), який народився на теренах Північної Індії і жив у 623 – 544 рр. до н.е. До 29 років Гаутама мешкав у палаці батька і практично не знав життя простих людей. Потім він сім років мандрував, здійснював аскетичні подвиги, розмірковував про життя людей, несподівано прозрів і став таким мудрим, що міг кожному вказати його шлях у майбутнє.

Основними категоріями буддистської етики є: щирість, доброзичливість (karuna maritiri). У реаліях життя вони інтерпретувались як слушність пропозицій і наказів з боку керівництва, доброзичливі звернення до іншої людини, відповідність мовних виразів у конкретній ситуації тощо. зазначимо, що сьогодні ці засади буддизму надзвичайно поширені в японських фірмах.

На основі вищезазначених категорій буддистської етики формується вимоги поміркованості у виробництві та споживанні продукції, засудження егоїзму і пошуків відповідних матеріальних і духовних орієнтирів у процесі праці, пошуки якісно нових форм матеріального виробництва, формування бізнесу тільки на доброзичливості до партнерів, хоч часто вони є нашими конкурентами. У руслі сучасних етичних доктрин буддизму настійливо рекомендується постійно націлюватись на пошуки і розвиток нових і гуманних форм і методів безпеки підприємницької діяльності, в сфері екології, охорони здоров’я, активного втілення в життя невичерпних видів енергії тощо.

Джерела християнської етики бізнесу

Християнство як релігія виникло в умовах сформованого класового суспільства на теренах величезної Римської імперії, половина населення якої була рабами.

Назва християнство походить від історичної постаті Ісуса Христа – Сина Божого. Майже 2000 раків духовний динамізм Європи живився від одного джерела – християнства. Воно вплинуло на всі сторони матеріального і духовного життя європейського континенту – на науку, філософію, право, техніку, політичну і соціально-економічну організацію суспільства.

Основою християнського вчення є віра в особисто глибоке за ангажування Христа і його любов до людини. Ісус для християн не просто історична особа, яка народилася у Віфлеємі (місто у давній Іудеї, нині Бнейт-Лахм) в ІV ст. до н.е. Він є Боголюдиною, місія якої на землі – вказати шлях до Бога. Цей шлях надзвичайно простий, як усе геніальне, він визначається в трьох словах: Бог є Любов. Цим судженням Христу вдалося вказати людям спосіб використання Його існування, тобто навчити їх користуватись своєю свободою. Надзвичайно дохідливою мовою в буденних ситуаціях Ісус доводив, що Бог – це почуття, яке виявляється в Любові, доведеній до своїх логічних меж.

Християнська мораль стала оборонною фортецею, запорукою безпеки високоморальної підприємницької діяльності на шляху вульгарно інтерпретованого бізнесу і просто хижацьких дій в економічному житті капіталістичного суспільства. Християнство рішуче стало проповідувати не тільки збагачення людей працею, але й ушляхетнення духовного світу людини. звертаючись до тих, хто набув багатство не завжди праведним, гріховним шляхом, християнство вчить, що ніколи не пізно покаятися і робити добро для людей.

Працювати слід не тільки для забезпечення матеріальних потреб першої необхідності, наголошується в Євангелії від Св. Іоанна, але і духовних цінностей. Ці цінності, стверджується в християнському вченні, надають зміст життю виробника. неабияка увага в християнстві приділена і значенню підприємництва як виразу творчої суті людини.

Ставлення католицизму до етики бізнесу в різні епохи розвитку римсько-католицької церкви було різне. У середні віки і Новий час у католицизмі праці розглядалася як кара божа за гріх, здійснений Адамом і Євою. У ХІХ ст. теологи плавно перейшли від нейтрального, а в останні десятиліття, – до позитивного ставлення до праці та етики бізнесу.

У християнському (католицькому) розумінні поняття праці і бізнесу охоплює, наголошував покійний папа Іван Павло ІІ, не тільки працю на когось, але і працю творчу на себе. підприємець – це не тільки капіталіст, який не працює безпосередньо біля верстата, на будівельному майданчику, в конструкторському бюро тощо, але передусім людина, яка виконує ключову роль організатора трудового процесу. Вона постійно дбає про підприємство, планує, організовує, стимулює, контролює сама або з допомогою менеджерів виробництво, впроваджує нові технології, освоює нові ринки збуту. В своїх численних працях папа Іван Павло ІІ постійно зазначав, що в центрі уваги роботодавця повинно бути дотримання засад справедливості і пошани гідності кожної людини, заангажованої в процесі праці.

Якщо керівники підприємства та власники фірм є християнами, то першим їх обов’язком є забезпечення людей працею. Право на працю знаходить своє обґрунтування в християнському праві на життя.

Ігноруючи це право, керівники та власники підприємств тим самим відбирають у людини життя, що є смертельним гріхом.

Католицька церква визнає показник прибутку як вираження позитивного функціонування підприємства. Коли фірма має прибуток, це означає, що підприємство функціонує правильно й ефективно, що спричиняє при справедливому розподілу результатів праці задоволення відповідних людських потреб. Але, наголошують представники римсько-католицької церкви, прибуток тоді стає справжнім благом, щастям для всіх, коли він апріорі побудований на справедливому розподілі між роботодавцем і працівниками принцип справедливого розподілу прибутків.

Для православної свідомості праця є формою християнської слухняності заради спасіння душі. Вона може здійснюватися як у монастирі, так і за умов мирського життя.

Православ’я характерне для східних народів, які протягом багатьох століть існували за умови аграрного господарства зі слабким промисловим та банківським капіталізмом. Сільська праця на лоні природи сприяла пожвавленню релігійних почуттів людей. Вона давала змогу людині відчувати свою причетність до природно-космічного світу. Збираючи плоди своєї праці, насичуючись ними, людина вважала, що вона будує власне тіло з тієї самої космічної матерії, що складає основу всього існуючого. Праця поставала як справа, схвалена богом, а підприємництво – навпаки. Здобування грошей за посередництвом комерції, організація промислового виробництва за капіталістичним типом не сприяли спасінню душі. Звідси поширеність у Росії пожертвувань на монастирі, собори, до церковної казни від купців і підприємців. Ці гроші, на знак каяття, мали врешті-решт послужити спасінню душі того, хто вносив пожертву.

Капіталіст прийшов до Росії з запізненням. Він не зміг поставити собі на службу релігію, як це сталося в Європі. Православ’я було суто феодальною духовною формою, якій притаманні певний консерватизм, жорстокість, нестача внутрішнього динамізму. Отже, воно було орієнтоване головним чином на обслуговування відокремлених натуральних господарств. православна традиція не сприяла ініціативам у галузі економіки, які виходили за межі старовинних норм відносин. А капіталістичне підприємництво саме виводило економічну діяльність за межі релігійно-моральних норм – і з цієї причини воно засуджувалося. Коли наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Росія увійшла в капіталізм, християнство почало готувати себе до прийняття змін, що відбувалися. Розгорнувся рух поновлення православ’я. виникли протестантські течії (духобори, молокани тощо). Почали з’являтися погляди на господарсько-економічну діяльність як головне призначення людини. Великий вплив на громадську думку чинили етичні ідеї Л. Толстого щодо праці як морального каяття, особистого внеску до народного життя. Але дійсного реформування морально-релігійних норм не відбувалося.

У СРСР праця вважалась справою почесною, гідною, тоді як бізнес явищем вкрай негативним, а поняття підприємця-бізнесмена ще в середині 90-х років минулого століття в уяві людей, особливо старшого покоління, ідентифікувалось зо хапугою,с спекулянтом.

Сьогодні протестантизм, православна, греко-католицька, католицька та нехристиянські конфесії (іудаїзм, іслам, буддизм, синтоїзм, конфуціанство) формують у своїх вируючих гуманні основи бізнесу. Наприклад, у Біблії багато разів підкреслюється, що діяльність людини в сфері господарювання спрямована на отримання прибутку, але він повинен бути отриманий праведною працею, вона повинна мати не тільки репродуктивний характер, але і творчий.

Усі християнські заповіді спрямовують людину на креативну участь у трудовому процесі, де творчість в праці є способом наближення до Бога. У християнському вченні не менше увагу приділено шануванню своїх співробітників. Якщо є шанування і любов до ближнього, успіхи в праці багаторазово перевищують результати працівників, байдужих в трудовому процесі.

Християнська етика є етикою слухняності, обов’язку, шанування праці і її суб’єктів. Гріховними є не тільки дії працівника, але і злі його помисли. Згідно з християнством високоморальним є не той підприємець, яки й вчасно виплачує заробітну плату, дає премії, дбає про відповідні умови праці, але в душі ненавидить своїх працівників і тільки й чекає на відповідну ситуацію, щоб закрутити гайки, поставити людину в такі економічні умови, коли вона, не маючи виходу, змушена працювати без гідної винагороди за свою працю. Власник повинен платити не тільки достойну винагороду, але робити це з щирим серцем, з почуттям християнської любові до ближнього. Якщо людина має відповідне багатство, то вона повинна поділитися з тим, хто його не має. Але це стосується тільки калік, старих та немічних. Це не стосується фізично здорових, фахово підготовлених людей. Божою справою для бізнесмена з забезпечення їх працею, звичайно, якщо він має таку можливість.