Тема 1. Поняття про етику як науку План

1. Етика та її місце у науковому знанні.

2. Етика та право.

3. Етика та релігія.

Методичні рекомендації

Вивчення даної теми слід почати з визначення етики та її місця у науковому знанні. Слід звернути увагу на співвідношення етики та права, етики та релігії.

Питання 1. Етика та її місце у науковому знанні

Література: Чайка, с. 95.

Етика (від грец. еthos – звичай, вдача) – наука про мораль, моральність.

Термін етика вперше використав Аристотель для позначення практичної філософії, яка повинна дати відповідь на питання, що ми повинні діяти, щоб роботи правильні, моральні вчинки.

За походженням етика належить до філософії. При цьому етика визначається як практична філософія, як мудрість життя. Етика ніби вивіряє філософські значення через їх реалізацію у взаєминах між людьми. У цьому і полягає гуманістичний смисл етики, який визначає її роль у системі філософських знань.

Етика належить до наук про людину в її стосунках зі світом. Вона за своїм предметом і способами його пізнання відрізняється від природничих, технічних наук тим, що людина включена в предмет, є його основою, розглядається не з боку безпристрасного відображення світу у своїй свідомості, а як така, що створює предмет. При цьому вона взаємодіє з довколишнім світом специфічним чином – олюднює його.

Предметом етики є людина у її власних, людських стосунках з іншими людьми. Мудрість життя полягає в його людському розумінні, яке розкривається в моральних відносинах, справжній суспільній, вираженій у своїй життєвій повноті формі зв’язку людей – моральності. Предмет етики розвивається в межах людського ставлення до іншого як людини, за універсального значення цього, морального ставлення, яке визначає його змістову та функціональну своєрідність, є підставою для виокремлення етики в самостійну науку.

Етика як наука ставить перед собою і намагається розв’язати цілу низку завдань. У літературі прийнято розрізняти практично-прикладні та теоретичні завдання етики.

Практично-прикладні завдання вирішуються на рівні емпіричних знань. На цьому рівні головними завданнями виступають виокремлення фактів, що стосуються морального життя людини й суспільства, їх збирання та опис, первинна систематизація в межах тієї або іншої пояснювальної схеми, встановлення на основі їх узагальнення певних емпіричних закономірностей.

Конкретним розв’язанням цих завдань займаються переважно такі розділи етичного пізнання як історія і соціологія моралі із залученням цілого комплексу суміжних наук: культурології, етнографії, психології, соціальної психології,семіотики культури, мистецтвознавства тощо.

Цілком зрозуміло, що без ретельних досліджень у всіх цих галузях, без докладної емпіричної (одержаної з досвіду) картини того, що робиться в галузі моральної культури, будь-які теоретичні побудови філософської етики втрачають реальне підґрунтя. У свою чергу, теоретичні дослідження в етиці, пов’язані із сутнісним пізнанням моралі, дають емпіричним розвідкам основу для узагальнення, навіть просто роблять видимими ті або інші наявні факти.