2.2.5. Пожежі у природних екосистемах

Пожежна ситуація у природних екосистемах України, як правило, ство-рюється при антициклонічному баричному полі та визначається висотними гребнями й ядрами антициклону азорського походження, орієнтованими на південь, південний схід і схід. При таких синоптичних процесах з травня по жовтень встановлюється малохмарна, суха, спекотна погода з великою кількістю сонячних днів. Висока температура та тривала відсутність опадів призводять до значного висушування ґрунту і створення надзвичайної по-жежної небезпеки. Найчастіше пожежі у природних екосистемах виникають в Автономній Республіці Крим, південних і східних областях України. Пожежі у природних екосистемах, зазвичай, завдають великих збитків, а при недосконалій організації боротьби з ними може постраждати і населення, яке проживає в зоні їх поширення.

До пожеж в природних екосистемах відносять лісові, торф’яні та степові пожежі, які завдають великих збитків державі, а при поганій орга-нізації боротьби з ними може постраждати і населення, яке проживає в зоні їх поширення.

Лісові пожежі — неконтрольоване горіння на землях лісового фонду. Вони виникають, в основному, з вини людини та внаслідок дії деяких при-родних чинників (грози, вулканічної діяльності, самозаймання сіна і тор-фу). Причиною лісових пожеж також може бути виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необе-режність (вогнища, недопалки, сірники).

Залежно від того, в яких елементах лісу поширюється вогонь, характеру горіння та розмірів пошкодження лісу, розрізняють такі категорії лісових пожеж: низові (або низинні), верхові (або повальні), підземні (торф’яні або ґрунтові) та пожежі дуплистих дерев. А за швидкістю поширення і висотою полум’я лісові пожежі поділяються на слабкі, середні й сильні.

Лісові низові пожежі розвиваються в результаті згорання хвойного під-ліску, живого надґрунтового покриву (мохів, лишайників, трав’янистих рос-лин, напівчагарників і чагарників) і мертвого надґрунтового покриву, або під-стилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пеньків), тобто рослин і рослинних решток, розміщених безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті — 1,5...2,0 м. Полум’я має висоту до 50 см, швидкість поширення вогню при цьому невелика — 100...200 м/год, а при сильному вітрі — до 1 км/год на рівнинній місцевості та 1...3 км/год на схилах. Максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С. Низові пожежі бувають швидкі й суцільні.

Швидкі пожежі характеризуються тим, що кромка полум’я швидко руха-ється, дим світло-сірого кольору. Згорають надґрунтовий покрив, опале листя, підлісок. Швидкість вогню досягає кілька сотень метрів, інколи кіль-кох кілометрів за годину. Просування таких пожеж проходить нерівномірно. Швидкі пожежі характерні для весни, коли на ґрунті підсохне лише тонкий шар дрібного матеріалу, який може горіти.

Суцільні пожежі повністю спалюють надґрунтовий покрив, висота полу-м’я вища, ніж у швидких, і досягає 2 м, але швидкість вогню невелика — не перевищує кількох сотень метрів за годину. Під час цих пожеж тривалий час можуть горіти підстилка, сушняк і гнилі пеньки, це в основному безполу-меневе горіння з великою кількістю диму. Суцільні низові пожежі виникають, як правило, влітку, коли просохнуть сушняк і підстилка. Вони розвиваються переважно з щільним моховим покриттям, у черничниках, у сосняках і брусничниках, світлохвойних лісах, на підвищених сухих місцях.

Лісові верхові пожежі характеризуються тим, що згорає не тільки над-ґрунтовий покрив, а й нижні яруси дерев та крони жердняків. Вони розвива-ються з низових пожеж, але можуть бути і так звані вершинні пожежі, коли згорають лише крони дерев. Такі пожежі короткочасні. Верхова пожежа без супутньої низової пожежі довго не триває. При верхових пожежах виділя-ється багато тепла. Висота полум’я при цьому становить 100 і більше метрів.

Верхові пожежі, як і низові, поділяються на швидкі й суцільні. При швидких верхових пожежах вогонь поширюється стрибками зі швидкістю 0,2...0,6 км/год, а при сильному вітрі — до 8...25 км/год, дим темного кольору.

Суцільні верхові пожежі характерні тим, що вогонь рухається суціль-ною стіною від надґрунтового покриву до крон дерев, охоплюючи стовбури дерев. Дим при такій пожежі темно-сірого кольору.

Розрізняють три види верхових пожеж: власне верхові, повальні й стовбурові. У разі власне верхових згорають тільки крони дерев, повальних — усі яруси фітоценозу, стовбурових — окремі сухостійні стовбури і дупла дерев, що ростуть. Під час верхових пожеж виділяється велика кількість теплоти, висота полум’я досягає 100 і більше метрів. Великі верхові пожежі супровод-жуються інтенсивним перекиданням полум’я на значні відстані (інколи до кількох кілометрів) з утворенням завихрень.

Підземні (ґрунтові або торфові) пожежі виникають частіше наприкінці літа, як продовження низових або верхових лісових пожеж. Заглиблення низової пожежі починається біля стовбурів дерев, потім поширюється у боки зі швидкістю від кількох сантиметрів до кількох метрів на добу. Дерева при цьому повністю гинуть внаслідок оголення і обгорання коріння.

Такі пожежі можуть виникати на ділянках з торф’янистими ґрунтами і ділянках із шаром підстилки 20 см і більше.

Торфові пожежі можуть виникати і незалежно від лісових: у районах торфорозробок і торф’яних боліт. Горіння проникає у більш глибокі шари торфу і цьому сприяє наявність у ґрунті коріння. Цей процес йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1...0,5 м/хв. Вогню на поверхні ґрунту при підземних пожежах немає, лише інколи він пробивається з під землі, але скоро зникає, виділяється тільки дим, який стелиться. На такі пожежі не впливають ні вітер, ні добові зміни погоди. Вони можуть тягнутися місяцями — і в дощ, і в навіть взимку під шаром ґрунту та снігу. Торф містить до 25 % бітумів. Під час пожежі вони зосереджуються біля поверхні, що горить, і при її охолодженні водою цементують частинки вугілля. Як наслідок, виникає во-донепроникний шар, під яким залишається тління, що можливе при невисо-кому вмісті кисню в повітрі. Це явище утруднює гасіння торфових пожеж, оскільки вода не може проникнути до осередку пожежі.

Небезпека торфових пожеж у тому, що в процесі горіння утворюються прогари — порожнини (часто з жаром) у вигорілому торфі, в які можуть провалюватися люди, тварини і техніка.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій території при наяв-ності сухої трави і достиглих сільськогосподарських культур. У суху, жарку і вітряну погоду вони поширюються за вітром зі швидкістю 20...30 км/год, а в гірській місцевості — до 50 км/год. Швидкість поширення пожежі в зернових культурах у 2...3 рази менша швидкості степової пожежі. Степова пожежа, за сприятливих умов її розвитку, поширюється швидко і має вигляд кромки горіння. Фронт вогню переміщується з найбільшою швидкістю в напрямку вітру і з меншою — у боки проти вітру. При завихреннях іскри і вогонь можуть перекидатися на 100...150 м.

Перешкодами для поширення вогню є водоймища, зелені насадження. Дощ, туман і сніг ослаблюють дію світлового і теплового випромінювання.

Дії, якщо ви опинилися в осередку лісової, підземної або степової пожежі:

1. не панікуйте та не приймайте поспішних, необміркованих рішень;

2. не тікайте від полум’я, що швидко наближається, у протилежний від вог-ню бік, а рухайтесь крайкою полум’я проти вітру, закривши голову і обличчя одягом;

3. з небезпечної зони, до якої наближається полум’я, виходьте швидко, перпендикулярно напряму поширення вогню;

4. якщо втекти від пожежі неможливо, то вийдіть на відкриту місцевість або галявину, ввійдіть у водойму або накрийтесь мокрим одягом і дихайте повітрям, що над самою поверхнею землі, — воно тут менш задимлене, рот і ніс прикривайте одягом чи шматком будь-якої тканини;

5. під час гасіння пожежі не відходьте далеко від доріг та просік, не упускай-те з виду інших учасників гасіння пожежі, підтримуйте з ними зв’язок з допомогою голосу;

6. будьте обережні в місцях горіння високих дерев, вони можуть упасти та травмувати вас;

7. особливо будьте обережні у місцях торф’яних пожеж, вважайте, що там можуть створюватися глибокі вирви, тому рухайтеся, за можливості, перевіряючи палицею глибину шару, що вигорів;

8. після виходу із осередку пожежі повідомте місцеву адміністрацію та пожежну службу про місце, розміри та характер пожежі.