1.4.2. Завдання та діяльність цивільного захисту країн світу
В теперішній час ЦЗ надається особлива увага, і необхідність координа-ції і об’єднання зусиль при боротьбі з лихами не викликає сумнівів. Спільні дії декількох країн дозволяють сконцентрувати ресурси для подолання нас-лідків НС, яких у однієї країни, як правило, виявляється недостатньо. У лікві-дації наслідків НС і наданні допомоги потерпілому населенню беруть участь і міжнародні організації.
МОЦО — Міжнародна організація Цивільної оборони (International Civil Defence Organization). Вона створена в 1931 році на засновницькій конфе-ренції в Парижі і спочатку називалася „Міжнародна організація по захисту ци-вільного населення у військовий час”. В 1958 році була перейменована в МОЦО. Штаб-квартира знаходиться в м. Женева (Швейцарія). Сьогодні це міжурядова організація, яка функціонує на основі Угоди, яка набрала чинності 1 березня 1972 р. (відзначається як Всесвітній день цивільного захисту). У відповідності з прийнятим статутом, метою МОЦО є розвиток і удосконален-ня організації ЦО, методів і технічних засобів, що дозволяють попередити або зменшити наслідки застосування засобів військової боротьби у військовий час або стихійних лих в мирний час. Головною діяльністю МОЦО є підготов-ка професійних кадрів ЦО, що здатні діяти в умовах кризи, а також навчання й інформування населення. Успішна діяльність МОЦО багато в чому визначає-ться її тісною взаємодією з ЮНДРО та іншими міжнародними організаціями.
ЮНДРО — Бюро (відділ координатора) ООН з надання допомоги в разі стихійних лих. Було засновано в 1971 році за рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Є органом надання допомоги потерпілим в разі стихійних лих, призначений для мобілізації ресурсів і координації дій різних організацій в системі ООН для надання допомоги країнам, що потерпають від лиха. Відділ підготував ряд документів, які об’єднані в 12 томів і присвячені питанням підготовки до стихійних лих і зниження їх наслідків.
МАГАТЕ — Міжнародне агентство з атомної енергетики — спеціалі-зований заклад ООН. Створено в 1957 році для розвитку міжнародного співробітництва в галузі мирного використання атомної енергетики (до нього входять 110 країн світу).
ЮНЕП — Заклад ООН по програмі навколишнього середовища (програма ООН з навколишнього середовища). Займається розробкою основ і методів комплексного наукового планування і управління ресурсами біос-фери, створений у 1972 p., в який входять США, Великобританія, Франція, Італія й інші країни.
В теперішній час дев’ять західноєвропейських країн підписали угоду про запобігання наслідкам стихійних лих і захисту від них. До цих країн належать Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Мальта, Греція, Сан-Маріно, Туреччина. Угода передбачає також створення мережі спеціальних центрів по обміну інформацією і підготовці спеціалістів. У відповідності з цією угодою в Туреччині створений Європейський учбовий центр підготовки до стихій-них лих (АФЕМ).
Для об’єднання зусиль із запобігання та поліпшення інформованості світової спільноти при ООН існує програма обізнаності та готовності до аварійних ситуацій на локальному рівні (APELL). Одним з основних завдань програми APELL є підвищення обізнаності як спеціалістів, так і населення щодо можливих техногенних і природно-техногенних НС.
Існують аналогічні чи близькі за завданням національні організації в Америці, Європі, Азії, наприклад, у США — СЕРРО (Офіс з готовності та запобігання надзвичайним ситуаціям з хімікатами), у Франції — ARIA (Аналіз та дослідження інформації про аварії), в Індії — МСА (Управління аваріями з хімічними речовинами).
В кожній державі, відповідно до Конвенцій ООН, створюються і функці-онують відповідні системи ЦЗ населення при НС, тому майже всі розвинені держави світу мають систему ЦЗ. Так, в США питаннями ЦЗ займається Федеральне Агентство Управління в Надзвичайних Ситуаціях; в Республіці Польща — Державна пожежна служба Республіки Польща; Угорська Респу-бліка — Генеральний Національний Директорат по управлінню катастро-фами МВС Угорської Республіки; в Німеччині — постійний комітет з ЦО при Міністерстві внутрішніх справ; у Франції загальне керівництво систе-мою захисту населення і територій в мирний та воєнний час здійснює Міністр внутрішніх справ через Департамент Цивільного захисту; в Італії створена спеціальна організаційна структура — Національна служба цивільного захисту; діяльність ЦЗ Японії координує Центральна рада із захисту від НС.
На систему ЦО покладається виконання наступних гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпек і допомогу йому усунути безпосередні наслідки воєнних дій, або лиха, а також створення умов, що необхідні для його виживання: 1) оповіщення; 2) евакуація; 3) надання сховищ та їх обладнання; 4) проведення заходів з світломаскування; 5) рятувальні роботи; 6) медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу; 7) боротьба з пожежами; 8) виявлення та визначення небезпечних районів; 9) знезаражування та інші подібні заходи захисту; 10) термінове надання житла та постачання; 11) термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха; 12) термінове поновлення необхідних комунальних служб; 13) термінове поховання трупів; 14) додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вище наведених завдань, а також планування і організація та інше.
Організація Цивільної оборони — це ті установи та інші організаційні одиниці, які організовані, або уповноважені компетентною владою сторони, яка знаходиться в конфлікті, виконувати будь-яке з гуманітарних завдань і які призначені та використовуються виключно для цих завдань.
Персоналом організацій ЦО є такі особи, які призначені стороною, що знаходиться в конфлікті, виключно для виконання гуманітарних завдань, включаючи такий персонал, який призначено компетентною владою сторони, яка знаходиться в конфлікті, виключно для управління цими організаціями.
Матеріальною частиною організацій ЦО є обладнання, матеріали та транспортні засоби, які використовуються цими організаціями для виконання гуманітарних завдань ЦО.
Цивільні організації ЦО та їх персонал користуються повагою і захистом. Вони мають право виконувати доручення та завдання ЦО, за винятком випадків військової необхідності. Об’єкти, які використовуються для ЦО, не можуть бути знищені, або використані не за їх призначенням, окрім як стороною, якій вони належать. На окупованих територіях цивільні організації ЦО одержують від влади сприяння, необхідне для здійснення ними завдань. Ні за яких обставин їх персонал не може бути примушений до діяльності, яка б ускладнювала належне виконання цих завдань. Окупуюча сторона не вносить ніяких змін в структуру, або персонал цих організацій, які б поставили під загрозу ефективне виконання цих завдань. Від цих організацій не вимагається надання пріоритету громадянам або інтересам цієї держави.
Окупуюча держава не повинна примушувати або спонукати цивільні організації ЦО виконувати їх завдання таким чином, щоб це хибно відбивалося на інтересах цивільного населення. Окупуюча держава може роззброїти персонал ЦО з міркувань безпеки або залишити ручну зброю — пістолети, револьвери. Окупуюча держава не повинна змінювати прямого призначення будівель, або матеріальної частини, які належать ЦО або використовуються нею, а також реквізувати їх, якщо такі зміни у призначенні або реквізиції завдають шкоди цивільному населенню. Окупуюча держава може реквізувати або змінити призначення цих ресурсів за наявністю конкретних умов: а) якщо ці будівлі, або матеріальна частина необхідні для інших потреб цивільного населення; б) якщо реквізиція або зміни призначення застосовуються лише до того часу, доки існує така необхідність.
Надання захисту, на який мають право цивільні організації ЦО, їх пер-сонал, будівлі, сховища та матеріальна частина, припиняється лише в то-му випадку, якщо вони окрім своїх власних завдань, вживають дії, які завда-ють шкоди супротивнику, або використовуються для застосування таких дій. Однак надання захисту може припинитися лише після того, як буде зроблено попередження, яке встановлюватиме кожен раз, якщо це не обхід-но, розумний термін, та після того, якщо таке попередження не прийма-ється до уваги. Діями, які не вважаються такими, що завдають шкоди супро-тивнику, є: а) виконання завдань ЦО під керівництвом або контролем військо-вої влади; б) співробітництво цивільного персоналу ЦО з військовим особовим складом у виконанні завдань ЦО або залучення деякої кількості військовослуж-бовців до цивільних організацій ЦО; в) обставини, за яких виконання завдань ЦО стає корисним для жертв з складу військовослужбовців, тим, які вийшли з строю. Носіння легкої особистої зброї цивільним персоналом ЦО з метою підтримання порядку або самозахисту також не вважається за дію, яка завдає шкоди супротивнику. Однак в районах на суші, де мають місце, або, вірогідно, будуть мати місце бої, сторони, які знаходяться в конфлікті, засто-совують необхідні заходи щодо обмеження цієї зброї такою ручною зброєю як пістолети або револьвери, щоб було легше вирізнити персонал ЦО від комбатантів. Навіть якщо персонал ЦО носить інші види легкої особистої зброї в таких районах, він, тим не менш, користується повагою та захистом, як тільки він буде визначений таким.
Формування цивільних організацій ЦО за військовим зразком та обов’язкова служба в них також не позбавляють їх захисту.
Кожна сторона, яка знаходиться в конфлікті, намагається вжити заходів для того, щоб її організації ЦО, їх персонал, будівлі та матеріальна частина могли бути розпізнані в той час, коли вони виключно призначені для виконання завдань ЦО. Таким же чином має бути забезпечено розпізнавання сховищ, які призначені для цивільного населення.
Кожна сторона, яка знаходиться в конфлікті, намагається також прийняти та застосувати методи і процедури, які дозволяють розпізнати цивільні сховища, а також будівлі та матеріальну частину ЦО, на яких розміщується міжнародний розпізнавальний знак Цивільної оборони (рис. 1.1):
Рис. 1.1. Міжнародний знак ЦО. Три яскраво помаранчеві кола на білому фоні прямокутника
На окупованій території та в районах, де ідуть бої, або можуть іти бої, персонал ЦО оборони розпізнається за допомогою міжнародного розпізнаваль-ного знаку ЦО та посвідчення особи, яка підтверджує її статус.
Міжнародним розпізнавальним знаком Цивільної оборони є також рівносторонній блакитний трикутник на помаранчевому фоні (рис. 1.2.), коли він використовується для захисту організацій ЦО, їх персоналу, будівель, матеріальної частини, а також цивільних сховищ:
Рис. 1.2. Розпізнавальний знак організацій ЦО
Крім розпізнавального знаку сторони, які знаходяться в конфлікті, можуть домовитися про використання розпізнавальних сигнальних знаків ЦО.
В мирний час розпізнавальним знаком на рис 2 можна, за погодженням компетентної державної влади, користуватися для розпізнавання ЦО. Високі Договірні Сторони, які знаходяться в конфлікті, вживають необхідних заходів щодо забезпечення контролю над використанням міжнародного розпізнаваль-ного знаку ЦО та для запобігання і припинення зловживань ним.
Особовий склад збройних сил та військові підрозділи, призначені в організації ЦО, користуються повагою та захистом за мов: а) такий особовий склад і такі військові підрозділи призначені на постійно і займаються, виключно, виконанням гуманітарних завдань ЦО; б) призначений таким чином, цей особовий склад не виконує будь-які інші військові обов’язки під час конфлікту; в) такий особовий склад чітко відрізняється від інших осіб, що входять до складу збройних сил міжнародним розпізнавальним знаком ЦО, який носиться на видному місці та має бути настільки великим, наскільки це можливо, і цей особовий склад забезпечується посвідченням особи, що підтверджує її статус; г) такий особовий склад і такі військові підрозділи мають лише легку особисту зброю для підтримання порядку та самооборони; д) такий особовий склад не приймає участі безпосередньо у воєнних діях і не використовується для військового навчання, крім своїх завдань з ЦО, та дій які не завдають шкоди супротивній стороні. Недотримання умов, наведених вище, будь-якою особою, яка входить до складу збройних сил, забороняється.
Особи, які входять до складу збройних сил і служать в організаціях ЦО, якщо вони попадають до влади супротивної сторони, є військовополонени-ми. На окупованій території у випадку, якщо в цьому виникне необхідність, вони можуть бути використані для виконання завдань ЦО, але тільки в інтересах цивільного населення цієї території, якщо така робота небезпечна та вони добровільно погоджуються виконувати її.
Будівлі, обладнання та транспортні засоби військових підрозділів, призначених в організації ЦО, повинні бути чітко визначені міжнародним розпізнавальним знаком ЦО. Матеріальна частина та будівлі військових підрозділів, які передбачені постійно в організації ЦО та призначені виключно для виконання завдань ЦО, продовжують підкорятися законам війни. Вони не можуть бути використанні для інших цілей, крім як для цілей ЦО, до тої пори, поки вони потрібні для виконання завдань ЦО, за винятком випадків настійної військової необхідності, якщо тільки завчасно не було вжито заходів для достатнього забезпечення потреб цивільного населення.
Україна бере активну участь в операціях з підтримки миру в різних куточках світу, послідовно виступає за мирне вирішення всіх суперечок, а також за неухильне дотримання положень Женевських Конвенцій в разі виникнення міжнародних та неміжнародних конфліктів.
Міжнародне співробітництво України з іншими державами в галузі ЦЗ здійснюється з питань обміну досвідом ЦЗ і ліквідації наслідків НС, створення і оснащення сил ЦЗ, спільних дій у разі НС.
Умови отримання Україною допомоги для ліквідації НС та надання іно-земним державам допомоги в ліквідації наслідків НС й порядок залучення орга-нів і підрозділів ЦЗ до надання такої допомоги іноземним державам визнача-ються міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Представництво України в міжнародних організа-ціях з питань ЦЗ, проведення аварійно-рятувальних робіт, а також робіт із запо-бігання та ліквідації НС здійснюються МНС України.
Україна як суверенна держава, підтримуючи зусилля ООН в галузі надання міжнародної надзвичайної допомоги, поважаючи і підтверджуючи загально виз-нані норми і правила, які існують в рамках різних міжнародних, регіональних та субрегіональних організацій, відповідних міжнародних конвенцій та угод, бере активну участь у співробітництві в галузі надання міжнародної допомоги у разі виникнення НС. Зокрема, Україна є учасницею Угоди між Урядами країн-учас-ниць Чорноморського Економічного Співробітництва (Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Україна) про співробітництво у наданні надзвичайної допомоги і ліквідації наслідків НС природного і техногенного характеру (від 15 квітня 1998 p.). Також між Україною та США 5 червня 2000 р. підписаний меморандум про взаєморозуміння в галузі попередження та ліквідації НС природного та техногенного характеру. Україна бере активну участь в спільному розв’язанні проблем техногенно-екологічної безпеки з країнами-сусідами — Росією, Угорщиною, Польщею, Словаччиною, Румунією, Молдовою, Білоруссю, що реалізується через двосторонні договори та спільні проекти. України має тісне співробітництво з Міждержавною радою СНД з надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру (МДР з НС) та Агентством СНД із моніторингу і прогнозування надзвичайних ситуацій.