Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

А.І. Ткачук, С.О. Кононенко

ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

КУРС ЛЕКЦІЙ

навчальний посібник для студентів

вищих педагогічних навчальних закладів

всіх спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними

рівнями «спеціаліст» і «магістр»

Кіровоград – 2012

ББК 68.69я73

Т-48

УДК 335.58(075.8)

Цивільний захист. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / А.І. Ткачук, С.О. Кононенко. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. – 2012. – 184 с.

Посібник містить курс лекцій, теми рефератів та питання, що виносяться на практичні заняття з дисципліни „Цивільний захист” для студентів вищих педагогічних навчальних закладів всіх спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями „спеціаліст” і „магістр” та курсів післядипломної освіти.

Рецензенти: Анісімов М.В. — кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри загальнотехнічних дисцип-

лін та методики трудового навчання фізико-

математичного факультету Кіровоградського

державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка.

Пуляк О.В. — кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри загальнотехнічних дисцип-

лін та методики трудового навчання фізико-

математичного факультету Кіровоградського

державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка.

Друкується за рішенням Методичної ради Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, протокол № 8 від 05 червня 2012 р.

 А.І. Ткачук, С.О. Кононенко, 2012

Вступ

Історія виникнення Цивільного захисту (ЦЗ) України бере свій початок з часів Радянського Союзу, коли рішенням Ради Народних Комісарів СРСР у 1932 р. була створена протиповітряна оборона.

З появою зброї масового ураження, що здатна наносити удари по всій території країни і утворювати масові осередки ураження на великих площах, існуюча на той час система захисту населення виявилася недостатньою. Виникла необхідність створення єдиної загальнодержавної оборонної систе-ми, яка б займалася захистом населення, об’єктів і територій в цілому в масштабах країни і в кожній республіці, області, місті, районі, селі, на кожному об’єкті із залученням зусиль усього населення. Такою системою стала Цивільна оборона (ЦО) СРСР, яка була створена у 1961 р.

До середини 80-х років ХХ-го століття ЦО, маючи суто воєнний характер, була системою загальнодержавних оборонних заходів, що спрямовувалися на захист населення від зброї масового ураження імовірного противника. З виник-ненням великих катастроф природного характеру (землетрус у Вірменії) та тех.-ногенних (Чорнобильська катастрофа) надзвичайних ситуацій стало очевидним, що держава не має необхідних сил і засобів, здатних запобігти виникненню таких надзвичайних ситуацій, а в разі виникнення — ліквідувати їх наслідки. З цією метою було прийнято рішення реорганізувати систему ЦО, основним завданням якої з 1987 р. став захист населення і територій від небезпечних наслідків аварій і катастроф природного, техногенного, екологічного і воєнного характеру. Цивільна оборона України розпочала своє існування на засадах Закону України "Про Цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 р.

У наш час Женевські конвенції та Додаткові протоколи до них є основни-ми документами міжнародного гуманітарного права про захист постраждалих у надзвичайних ситуаціях (НС) та жертв збройних конфліктів. Майже всі розвинені держави світу мають систему Цивільного захисту населення та систему Цивільної оборони.

Згідно із Конституцією України, забезпечення життя та здоров’я людини є обов’язком держави, адже людина та її здоров’я є найбільшою цінністю. З цією метою та на виконання вимог концепції ООН "Про сталий людський розвиток", а також відповідно до Законів України: "Про цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 р. № 2974-ХІІ (із змінами і доповненнями); "Про захист населення і територій в надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру" від 8 червня 2000 р. № 1809-ІІІ (із змінами і доповненнями); Положення "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р № 1198 (із змінами і доповненнями); спільного наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.10.2010 року, № 969/922/216 «Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України» у вищих навчальних закладах України передбачається обов’язкове вивчення дисципліни «Цивільний захист» студентами всіх напрямів підготовки освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» і «магістр».

Навчальна дисципліна «Цивільний захист» є нормативною дисципліною, що включається в навчальні плани як самостійна дисципліна обов’язкового вибору. Вона зберігає свою самостійність за будь - якої організаційної структури вищого навчального закладу.

Метою вивчення дисципліни «Цивільний захист» є формування у студентів здатності творчо мислити, вирішувати складні проблеми інноваційного характеру й приймати продуктивні рішення у сфері цивільного захисту (ЦЗ), з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності випускників, а також досягнень науково-технічного прогресу.

Завдання вивчення дисципліни передбачає засвоєння студентами новітніх теорій, методів і технологій з прогнозування НС, побудови моделей їхнього розвитку, визначення рівня ризику та обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на відвернення НС, захисту персоналу, населення, матеріальних та культурних цінностей в умовах НС, локалізації та ліквідації їхніх наслідків.

Освоївши програму навчальної дисципліни "Цивільний захист" спеціалісти (магістри) у відповідних напрямах підготовки, повинні бути здатними вирі-шувати професійні завдання з урахуванням вимог ЦЗ та володіти наступними головними професійними компетенціями для забезпечення реалізації вказаних завдань.

Загальнокультурні компетенції охоплюють:

• вміння визначити коло своїх обов’язків за напрямом професійної діяльності з урахуванням завдань з ЦЗ;

• знання методів та інструментарію моніторингу НС, побудови моделей (сценаріїв) їх розвитку та оцінки їх соціально-економічних наслідків;

• здатність приймати рішення з питань ЦЗ в межах своїх повноважень.

Професійні компетенції за видом діяльності охоплюють:

• проведення ідентифікації, дослідження умов виникнення і розвитку НС та забезпечення скоординованих дій щодо їх попередження на об’єктах господарювання (ОГ) відповідно до своїх професійних обов’язків;

• обрання і застосовування методик з прогнозування та оцінки обстановки в зоні НС, розрахунку параметрів уражальних чинників джерел НС, що контролюються і використовуються для прогнозування, визначення складу сил, засобів і ресурсів для подолання наслідків НС;

• розуміння, розробка і впровадження превентивних та оперативних (аварійних) заходів цивільного захисту;

• інтерпретування новітніх досягнень в теорії та практиці управління безпекою у НС.

• забезпечення якісного навчання працівників ОГ з питань ЦЗ, надання допомоги та консультацій працівникам організації (підрозділу) з практичних питань захисту у НС;

• оцінювання стану готовності підрозділу до роботи в умовах загрози і виникнення НС за встановленими критеріями та показниками.

Лекція № 1

Тема: "Система цивільного захисту України"

ПЛАН

1.1. Основні засади державної політики у сфері цивільного захисту.

1.2. Сили цивільного захисту України.

1.3. Єдина державна система цивільного захисту населення і територій.

1.4. Міжнародні правові основи цивільного захисту.

1.1. Основні засади державної політики у сфері цивільного захисту

Цивільний захист (ЦЗ) — система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій (НС), які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Правовою основою ЦЗ є Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від 24.06.2004 № 1859-IV, Закон України "Про цивільну оборону України" від 03.02.1993 № 2974-XII, Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" від 08.06.2000 № 1809-14, Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16.03.2000 № 1550-14, Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 06.04.2000 № 1647-14, Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" від 14.12.1999 № 1281-14, Закон України "Про пожежну безпеку" від 17.12.1993 № 3745-12, Закон України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18.01.2001 № 2245-14, Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995 № 39/95-ВР, Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 № 4004-12, Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-12, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.

Цивільний захист здійснюється з метою:

— реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків НС у мирний час та в особливий період;

— подолання наслідків НС, у тому числі наслідків НС на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Цивільний захист здійснюється на принципах:

• гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров'я та їх майна, а юридичним особам — права на безпечне функціонування;

• добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері ЦЗ, пов'язаних з ризиком для життя і здоров'я;

• комплексного підходу до вирішення завдань ЦЗ;

• створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення НС і мінімізації їх наслідків;

• територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту;

• мінімізації заподіяння шкоди довкіллю;

• гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері ЦЗ.

Основними завданнями ЦЗ є:

— збирання та аналітичне опрацювання інформації про НС;

— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків НС;

— здійснення нагляду і контролю у сфері ЦЗ;

— розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері ЦЗ;

— розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері ЦЗ;

— створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання НС;

— розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС;

— забезпечення функціонування системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112;

— оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання НС та подолання їх наслідків;

— організація захисту населення і територій від НС, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

— проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків НС та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

— забезпечення постійної готовності сил і засобів ЦЗ до запобігання НС та ліквідації їх наслідків;

— надання з використанням засобів ЦЗ оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

— навчання населення способам захисту в разі виникнення НС, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

— міжнародне співробітництво у сфері ЦЗ.

1.1.1. Структура та завдання системи цивільного захисту України

Згідно прийнятого Постановою Верховної Ради України Закону України "Про Цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 року № 2974-ХІІ (2975-12) та внесеним змінам і доповненням (останні в Законі № 1014-V (1014-16) від 11.05.2007), кожен громадянин має право на захист свого життя і здоро-в’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих держав-них адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підпри-ємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільного захисту (ЦЗ), яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, природного та воєнного характеру

Система цивільного захисту України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюються для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій (НС) техногенного, природного та воєнного характеру.

Систему цивільного захисту України утворюють:

1. Міністерство надзвичайних ситуацій (МНС) України;

2. органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

3. органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організа-цій незалежно від форм власності та підпорядкування;

4. сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦЗ;

5. фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

6. системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

7. курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань ЦЗ;

8. служби ЦЗ.

Основними завданнями системи цивільного захисту України є:

1) попередження виникнення НС техногенного і природного характеру та впровадження заходів для зменшення збитків і втрат у випадку аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійного лиха;

2) оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

3) захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихій-ного лиха та застосування засобів масового ураження;

4) організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, сти-хійного лиха та у воєнний час;

5) організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

6) створення систем аналізу і прогнозування, управління, оповіщення і зв’яз-ку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і біологічним зараженням, підтримання їх у готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу;

7) підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її орга-нів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

Контроль за дотриманням вимог законодавства з питань ЦЗ органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, керівниками підпри-ємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, станом готовності сил і засобів ЦЗ, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у випадку виникнення НС здійснює Міністерство надзвичайних ситуацій України.

Заходи ЦЗ поширюються на всю територію України та всі верстви населення України, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх вико-нання здійснюється за територіально-виробничим принципом. Терито-ріальний принцип полягає у створенні системи ЦЗ в масштабі держави і на територіях відповідно до адміністративно-територіального поділу України.

Виробничий — в організації і функціонуванні складових системи ЦЗ у всіх галузях зайнятості населення (від міністерств та інших центральних органів до об’єктів господарювання).

Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індиві-дуального та колективного захисту, організовує здійснення евакуаційних заходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готов-ність до практичних дій, виконує інші заходи з ЦЗ і несе пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсязі, передбачених законодавством. Власники потенційно небезпечних об’єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об’єктах.

На радіаційних, хімічних і вибухонебезпечних підприємствах додатково створюються локальні системи виявлення загрози виникнення НС та опові-щення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, які зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.