11.Місцевоанестезійні засоби.
Найчастіше нині застосовують такі місцеві анестетики:
• Новокаїн — для інфільтраційної (0,1—0,25—0,5 % розчини), провідникової (1—2%), наприклад, методом Лукашевича—Оберста, та спинномозкової (2—5%) анестезії, паранефральної блокади (0,25 %).
• Лідокаїн (ксилокаїн) — для епідуральної (2 %), каудальної, спинномозкової, інфільтраційної анестезії (0,25—0,5%), блокади периферичного нерва (1 %), анестезії зрошуванням (5%).
• Бупівакаїн (маркаїн) — для епідуральної (0,25 % —0,5 %), каудальної, спинномозкової (0,5—0,75%), інфільтраційної анестезії, блокади периферичного нерва.
Для продовження часу місцевої анестезії вводять адреналіну гідрохлорид, який справляє судинозвужувальну дію .
12.Знеболювання після операцій.
Біль — складний психофізіологічний феномен. Кожна операція — це травма для організму людини. Своєчасне та адекватне усунення болю після операції є однією із найскладніших проблем клінічної медицини.
Методи післяопераційного знеболювання поділені на дві групи:
1. Методи усунення болю на підставі суб’єктивного відчуття хворого.
2. Методи усунення болю на підставі його постійного контролю та моніторингу з урахуванням скарг хворого, змін у нервовій системі та на підставі розроблених індивідуальних схем знеболювання залежно від виду оперативного втручання.
Методи контролю післяопераційного болю:
• запобіжна анальгезія — відвертає розвиток післяопераційного больового синдрому або максимально знижує його інтенсивність;
• збалансована анальгезія — це застосування препаратів, які діють на різні ділянки ЦНС, що відповідають за розвиток болю. Це дає змогу зменшити дози препаратів;
• анальгезія, яка контролюється пацієнтом (АКП), дозволяє пацієнтові отримувати знеболювальний препарат тоді, коли це йому необхідно з урахуванням його індивідуальних особливостей. Застосовують внутрішньовенне введення опіоїдних анальгетиків (морфін, пропофол, трамадол) за допомогою спеціальних пристроїв — перфузорів. Знеболювання настає тоді, коли досягається індивідуальна концентрація препарату, яка усуває біль.
Для усунення післяопераційного болю застосовують три групи препаратів:
1. Опіоїдні анальгетики — морфін, морфіноподібні (стадол, просидол, бупренорфін — бупранал). їх використовують при сильному болю. Уводять перорально, внутрішньовенно, внут- рішньом’язово, підшкірно.
2. Місцеві анестетики — ропівакаїну гідрохлорид, левобупівакаїн, бупівакаїн. їх уводять в епідуральний простір після операцій на органах грудної та черевної порожнин.
3. Нестероїдні протизапальні засоби — целекоксиб, парацетамол, диклофенак, парекоксиб (династат). Застосовують при болю малої і середньої інтенсивності.
13.Сестринське спостереження та догляд за хворим після наркозу.
Після переведення хворого до післяопераційної палати медична сестра повинна:
1. Здійснити контроль за пацієнтом, а саме:
• Оцінити рівень свідомості. У ранній післянаркозний період відразу після пробудження у деяких пацієнтів виникають такі емоційні реакції: рухова активність, дезорієнтація, нерозбірливе мовлення. За наявності таких реакцій слід терміново викликати до палати лікаря.
• Оцінити колір шкіри і видимих слизових оболонок. Огляд шкіри дає змогу виявити ознаки, які відображають адекватність анестезії і тяжкість стану пацієнта внаслідок оперативного втручання.
Блідість шкіри у ранній післяопераційний період може свідчити про переохолодження пацієнта під час операції, анемію або спазм периферичних судин.
Диференціювати причини блідості шкіри допомагає колір нігтьових лож і губ. За наявності анемії вони бліді, при централізації кровообігу мають ціанотичний відтінок.
Ціаноз шкіри може спостерігатися через серцеву, судинну або дихальну недостатності внаслідок порушення оксигенації крові в малому колі кровообігу.
Гіперемія шкіри може бути спричинена гіперкапнією, перегріванням під час операції, алергійною реакцією на введення лікарських препаратів під час наркозу.
Дуже важливий контроль за температурою тіла: у разі її подальшого зниження або критичного підвищення слід терміново викликати лікаря.
• Оцінити функції зовнішнього дихання. Це повинна проводити медична сестра незалежно від стану шкірних покривів і видимих слизових оболонок. У план спостереження входить оцінювання прохідності верхніх дихальних шляхів.
Одним із небезпечних ускладнень з боку дихальної системи є обструкція дихальних шляхів, яка спричинена аспірацією шлункового вмісту внаслідок блювання в ранній післянаркозний період. Шлунковий вміст, що має виражену кислу реакцію, потрапляючи на голосові зв’язки, а потім проникаючи в трахею, може призвести до ларинго- або бронхоспазму з можливими подальшими порушеннями дихання та розвитком гіпоксії.
Для запобігання аспірації в післянаркозний період треба покласти хворого на бік. Якщо це неможливо у зв’язку з проведеним оперативним втручанням або індивідуальними особливостями пацієнта, хворого укладають горизонтально або в положення Тренделенбурга, повернувши голову набік.
Якщо виникає блювання, слід терміново очистити ротову порожнину марлевим тампоном або серветкою, потім аспірирувати вміст носової та ротової частини глотки за допомогою елект- ровідсмоктувача.
• Оцінити функції кровообігу шляхом об’єктивного та суб’єктивного моніторингу. Об’єктивний моніторинг проводять за допомогою кардіомонітора, пульсоксиметра тощо. Суб’єктивну оцінку характеру пульсу визначає медична сестра.
За наявності патології потрібно терміново викликати до палати лікаря. АТ вимірюють кілька разів (через 5—10 хв).
• Оцінити ранні післяопераційні ускладнення. Оцінюючи стан хворого в післянаркозний період, не можна забувати і про можливі ускладнення, що зумовлені операцією. Медична сестра, яка проводить спостереження за хворим, повинна оглянути ділянку післяопераційної рани, оцінити характер вмісту дренажу.
2. Здійснити контроль за пристроєм для анальгезії.
3. Провести знеболювання, яке призначив лікар.
4. Навчити хворого або його родичів методиці анальгезії, яка контролюється пацієнтом (АКП).
5. Створити атмосферу, що сприяє проведенню анальгезії (укладання пацієнта в зручне положення, розслаблення та нормальний сон, запобігання нудоті та блюванню, фізична активність та інші заходи, з врахуванням психологічного стану пацієнта).
6. Створити довірливі взаємини між медичним персоналом і хворими.
ЛЕКЦІЯ
Тема:
Термінальні стани.
Серцево-легенева та церебральна реанімація.
Викладач: Підсуткеич М.Б.
ЛЕКЦІЯ
Тема:Термінальні стани.Серцево-легенева та церебральна реанімація.
План
1.Поняття про реаніматологію та інтенсивну терапію.
2.Термінальні стани.
3.Ознаки клінічної смерті.
4.Класифікація стадій реанімації за Сафаром.
5.Правила проведення реанімаційних заходів.
6.Післяреанімаційна хвороба.
7.Смерть мозку.