
- •1.Морфологія як розділ мовознавчої науки. Предмет морфології
- •2.Групи займенників за значенням та їх семантико-граматичні особливості
- •3.Лексичне і граматичне значення слова
- •4. Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка в займенниках іменникового зразка.
- •5. Граматична форма, граматичне значення і граматична категорія. Способи і засоби вираження граматичних значень слова в укр.. Мові.
- •6. Займенник як частина мови. Категорійне значення займенника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей займенника.
- •7. Традиційний принцип поділу слів на частини мови. Інноваційні принципи поділу слів на частини мови (вчення і.Кучеренка, і.Вихованця, к.Городенської, в.Горпинича)
- •8 .Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка в займенниках прикметникового зразка.
- •9. Іменник як частина мови з погляду різних учень. Категорійне значення іменника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей іменника.
- •10. Структурні класи дієслів та дієвідміни. Функціонально-семантичні групи дієслів.
- •12. Дієслово як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення дієслова. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей дієслова.
- •15. Категорія власних і загальних назв. Власні іменники. Перехід власних назв у загальні і навпаки. Граматичні засоби розрізнення власних і загальних назв.
- •17. Категорія конкретності/ абстрактності в іменниках. Конкретні іменники та їх граматичні ознаки. Абстрактні іменники та їх граматичні ознаки.
- •20. Категорія особи дієслова та особливості її виявлення. Особові і не особові дієслівні утворення. Особові парадигми дієслова та способи їх творення.
- •21. Категорія речовинності. Граматичні особливості іменників. Яким властива категорія речовинності.
- •22. Категорія числа дієслова та особливості її виявлення у різних дієслівних формах..
- •24. Одиничні (сингулятивні) іменники. Граматичні особливості сингулятивних іменників.
- •25. Теперішній час дієслів. Детерміноване та недерміноване значення форм дієслів теперішнього часу. Пряме і переносне уживання форм теперішнього часу.
- •26. Категорія числа іменників. Дві числові форми в сучасній українській літературній мові. Іменники, які творять корелятивні числові форми. Однинні іменники. Множинні іменники.
- •28. Категорії особи в іменниках. Граматичні засоби вираження значення особи іменника.
- •30. Категорія відмінка іменників. Значення відмінків. Граматичні засоби вираження значення відмінка.
- •31. Категорія способу дієслів. Дійсний, умовний, наказовий, спонукальний і бажальний способи: граматичні засоби вираження, творення форм ( з історичним коментарем).
- •32. Іменникові парадигми. Особливості відмінювання іменників I, II, III I IV відміни та тих, котрі не належать до жодної з відмін.
- •33. Рід як іменна категорія особових дієслів. Особливості виявлення роду у особових формах дієслів. Історичний коментар.
- •34. Поділ іменників на відміни і групи. Іменники, які не належать до жодної з відмін. Історичний коментар до формування відмін у сучасній українській літературній мові.
- •37. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприкметника та особливості їх реалізації в сучасній українській літературній мові. Синтаксичні функції дієприкметника.
- •38. Семантичні групи прикметників. Якісні прикметники та їх граматичні, семантико-граматичні і словотворчі особливості.
- •39. Предикативні пасивні дієприкметники на –но, - то. Граматичні категорії цих форм. Їх морфологічні та синтаксичні особливості. Творення предикативних пасивних дієприкметників на –но, -то.
- •40. Категорія співвідносної міри якості предмета (ступні порівняння прикметників). Історичний коментарю Якісні прикметники, які не творять ступенів порівняння.
- •44. Відносні прикметники. Семантичні групи відносних прикметників. Особливості їх творення. Відносно-якісні прикметники.
- •46. Присвійні прикметники. Семантичні групи присвійних прикметників. Особливості їх творення. Присвійно-відносні прикметники.
- •47. Прислівник як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення прислівника. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника.
- •49. Поділ прислівників на групи за їх синтаксичними функціями: атрибутивні, предикативні, модальні, атрибутивно-предикативні, предикативно-модальні, атрибутивно-модальні.
- •51. Ступені порівняння якісно-означальних прислівників. Ступені безвідносної міри якості прислівника та особливості їх творення. Форми суб’єктивної оцінки якісно-означальних прислівників.
- •52. Групи числівників за значенням: означено-кількісні та неозначено-кількісні числівники. Порядкові числівники.
- •53. Службові ( неповнозначні) частини мови. Статус службових слів у вченні і.Кучеренка. Нечастиномовний статус службових слів. Службові слова-морфеми. Слова-речення (і.Вихованець, к.Городенська).
- •54. Поділ числівників за структурою та особлиовстіми творення (з історичним коментарем).
- •55.Прийменник як частина мови. Класифікація прийменників за похідністю та структурою. Основні значення конструкцій з первинними прийменниками. Синонімічні прийменникові конструкції.
- •57. Частка як частина мови. Поділ часток за структурними особливостями (за місцем і роллю у мовних одиницях). Наголос у частках.
- •58. Відмінювання числівників. Шість типів відмінювання числівників. Відмінювання порядкових числівників.
- •59. Сполучник як частина мови. Морфемний склад сполучників. Прості, складні та складені сполучники. Поділ сполучників за способом уживання. Сполучники сурядні та підрядні.
- •60. Парадигма займенника. Відмінкові парадигми займенників співвідносні з парадигмами іменників, прикметників та числівників. Наголос у займенниках.
- •61. Загальна характеристика вигуків як своєрідних незмінних слів. Первинні і вторинні вигуки. Групи вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова. Слова-речення.
17. Категорія конкретності/ абстрактності в іменниках. Конкретні іменники та їх граматичні ознаки. Абстрактні іменники та їх граматичні ознаки.
Категорія лексико-граматична, бо для визначення значень.
Іменники можуть означати істот, конкретні предмети, явища або ж абстрактні поняття. Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає за допомогою свої органів чуття (перо, рослина, повітря, степ, берег і под.).
Конкретними також є назви часових одиниць типу день, доба, тиждень, місяць, рік. Умовно до конкретних відносять назви людей, географічних понять, підприємств, установ, творів
Абстрактні іменники позначають не власне предмети, об”єкти, а абстраговані, узагальнені, представлені мовою у вигляді предметів ознаки, властивості, дії, процеси, бежпосережньо повязані з існуванням конкретних, матеріальних об’єктів. Більшість абстрактних іменників є похідними, тобто утвореними від основ інших частин мови. Граматичними ознаками іменників зі абстрактним значенням є нездатність утворювати форми однини і множини і нездатність сполучатись з власне кількісними числівниками.
До абстрактних належать іменники на позначення:
· Властивостей і ознак (скромність, доброта, геройство, мужність, патріотизм);· Дій і процесів (біг, спів, горіння, приїзд);· Почуттів і психічного стану (любов, сум, здивування, захоплення);· Фізичного стану (хвороба, біль, непритомність);· Одиниць міри і ваги (кілограм, вольт);· Численних наукових понять (клімат, швидкість, вічність, функція, дарвінізм);
Граматичні ознаки категорії конкретності й абстрактності виявляються у тому, що на відміну від конкретних назв, група абстактних іменників вживається лише в одинині, але деякі мають тільки множинну парадигму (іменини, заручини, дебати, кошти, фінанси).Окремі абстактні поняття можуть виражатися формами однини і множини, але не становлять співвідносних граматичних форм: радість – радощі, гордість – гордощі.Абстрактні іменники, що мають форми однини і множини, здатні сполучатися з кількісними числівниками (два методи, сім правил), крім тих, які у формі множини вказують на посилену інтенсивність дії, процесу, ознаки (біль – болі, сумнів - сумніви).
18. Категорія перехідності/ неперехідності. Перехідні дієслова та їх морфологічні ознаки. Неперехідні дієслова та їх морфологічні ознаки. Синтаксичний спосіб вираження перехідності/ неперехідності.
За Русанівським ця категорія показує в дієслові здатність виявляти
ознаку самостійно, або в безприкметниковому поєднанні з іменниковим словосполученням. Категорію Перехідності /неперехідності визначає синтаксична ознака: здатність чи не здатність керувати іменником у знахідному відмінку(граматична особливість).
Дієслова, що означають дію здебільшого перехідні (гріти, робити).
Дієслова, що означають стан, як правило, неперехідні (горіти, тліти). До неперехідних належать слова з постфіксом – ся (боятися).
Існують такі поділи на перехідні та неперехідні дієслова : семантичний, формальний, етимологічний
Від перехідних дієслів утворюються форми пасивних дієприкметників (говорений). Від неперехідних форми активних дієприкметників минулого часу (згорілий).
Форми прислівників утворюються і від перехідних і від неперехідних дієслів.
Книжка Вихованця
Основою у поділі дієслів на перехідні і не перехідні вважають синтаксичну ознаку: здатність дієслова поєднуватись з іменником у формі знахідного відмінка без прийменника.
Перехідними вважають дієслова, які вимагають знахідного безприйменникового об’єктного та родового із заперечною часткою не чи з партитативним значнням.
Неперехідними вважають ті, які поєднуються з іншими об’єктними відмінками.
За семантичною ознакою перехідність/неперехідність – це здатність або нездатність дії вираженої дієсловом, поширюватися / не поширюватися, спрямовуватися/ не спрямовуватися на об’єкт, особу, істоту.
19. Категорія збірності . Граматичні особливості збірних іменників. Жовтобрюх. До групи іменників, що охоплюють загальні назви, входять збірні іменники.
Збірні іменники означають сукупність однорідних предметів (істот, речей), як кількісно неозначене неподільне ціле (студентство, старостат). Збірні іменники співвідносні з формами множини тих спільнокореневих слів, які означають одиничних осіб або одиничні предмети(студентство - студенти). Збірні іменники які означають сукупність людей відповідають на питання хто? Кого? Кому? Збірні іменники які означають сукупність тварин або неживих предметів(мушва, ганчіря) відповідають на питання що? Чого? чому?
Граматичними ознаками збірних іменників є форми словозміни і словотворення, а саме:
Означаючи сукупність предметів як єдине ціле, збірні іменники вживаються тільки в однині. Отже, не можуть сполучатися з кількісними числівниками, бо означають предмети, які не піддаються лічбі. Тому до збірних не належать такі іменники як комісія, полк, табун, зграя, група. маючи лексичне значення сукупності когось (чогось) наведені вище іменники не мають формальних ознак, властивих для збірних іменників - означають предмети, які піддаються лічбі.(дві групи, три зграї)
За словотворчими ознаками збірні іменники поділяються на: а) іменники безсуфіксного творення (люд, хлам) б) іменники, що творяться за допомогою суфіксів -ств(о), -цтв(о), -ник, ~няк, -н(я), -ин(а), -от(а),-ур(а), -ія, -ат, -в(а), нн, ура, в.
До збірних НЕ належать:
іменники, що підлягають лічбі
іменники, що мають форми однини і множини