
- •1.Морфологія як розділ мовознавчої науки. Предмет морфології
- •2.Групи займенників за значенням та їх семантико-граматичні особливості
- •3.Лексичне і граматичне значення слова
- •4. Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка в займенниках іменникового зразка.
- •5. Граматична форма, граматичне значення і граматична категорія. Способи і засоби вираження граматичних значень слова в укр.. Мові.
- •6. Займенник як частина мови. Категорійне значення займенника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей займенника.
- •7. Традиційний принцип поділу слів на частини мови. Інноваційні принципи поділу слів на частини мови (вчення і.Кучеренка, і.Вихованця, к.Городенської, в.Горпинича)
- •8 .Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка в займенниках прикметникового зразка.
- •9. Іменник як частина мови з погляду різних учень. Категорійне значення іменника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей іменника.
- •10. Структурні класи дієслів та дієвідміни. Функціонально-семантичні групи дієслів.
- •12. Дієслово як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення дієслова. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей дієслова.
- •15. Категорія власних і загальних назв. Власні іменники. Перехід власних назв у загальні і навпаки. Граматичні засоби розрізнення власних і загальних назв.
- •17. Категорія конкретності/ абстрактності в іменниках. Конкретні іменники та їх граматичні ознаки. Абстрактні іменники та їх граматичні ознаки.
- •20. Категорія особи дієслова та особливості її виявлення. Особові і не особові дієслівні утворення. Особові парадигми дієслова та способи їх творення.
- •21. Категорія речовинності. Граматичні особливості іменників. Яким властива категорія речовинності.
- •22. Категорія числа дієслова та особливості її виявлення у різних дієслівних формах..
- •24. Одиничні (сингулятивні) іменники. Граматичні особливості сингулятивних іменників.
- •25. Теперішній час дієслів. Детерміноване та недерміноване значення форм дієслів теперішнього часу. Пряме і переносне уживання форм теперішнього часу.
- •26. Категорія числа іменників. Дві числові форми в сучасній українській літературній мові. Іменники, які творять корелятивні числові форми. Однинні іменники. Множинні іменники.
- •28. Категорії особи в іменниках. Граматичні засоби вираження значення особи іменника.
- •30. Категорія відмінка іменників. Значення відмінків. Граматичні засоби вираження значення відмінка.
- •31. Категорія способу дієслів. Дійсний, умовний, наказовий, спонукальний і бажальний способи: граматичні засоби вираження, творення форм ( з історичним коментарем).
- •32. Іменникові парадигми. Особливості відмінювання іменників I, II, III I IV відміни та тих, котрі не належать до жодної з відмін.
- •33. Рід як іменна категорія особових дієслів. Особливості виявлення роду у особових формах дієслів. Історичний коментар.
- •34. Поділ іменників на відміни і групи. Іменники, які не належать до жодної з відмін. Історичний коментар до формування відмін у сучасній українській літературній мові.
- •37. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприкметника та особливості їх реалізації в сучасній українській літературній мові. Синтаксичні функції дієприкметника.
- •38. Семантичні групи прикметників. Якісні прикметники та їх граматичні, семантико-граматичні і словотворчі особливості.
- •39. Предикативні пасивні дієприкметники на –но, - то. Граматичні категорії цих форм. Їх морфологічні та синтаксичні особливості. Творення предикативних пасивних дієприкметників на –но, -то.
- •40. Категорія співвідносної міри якості предмета (ступні порівняння прикметників). Історичний коментарю Якісні прикметники, які не творять ступенів порівняння.
- •44. Відносні прикметники. Семантичні групи відносних прикметників. Особливості їх творення. Відносно-якісні прикметники.
- •46. Присвійні прикметники. Семантичні групи присвійних прикметників. Особливості їх творення. Присвійно-відносні прикметники.
- •47. Прислівник як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення прислівника. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника.
- •49. Поділ прислівників на групи за їх синтаксичними функціями: атрибутивні, предикативні, модальні, атрибутивно-предикативні, предикативно-модальні, атрибутивно-модальні.
- •51. Ступені порівняння якісно-означальних прислівників. Ступені безвідносної міри якості прислівника та особливості їх творення. Форми суб’єктивної оцінки якісно-означальних прислівників.
- •52. Групи числівників за значенням: означено-кількісні та неозначено-кількісні числівники. Порядкові числівники.
- •53. Службові ( неповнозначні) частини мови. Статус службових слів у вченні і.Кучеренка. Нечастиномовний статус службових слів. Службові слова-морфеми. Слова-речення (і.Вихованець, к.Городенська).
- •54. Поділ числівників за структурою та особлиовстіми творення (з історичним коментарем).
- •55.Прийменник як частина мови. Класифікація прийменників за похідністю та структурою. Основні значення конструкцій з первинними прийменниками. Синонімічні прийменникові конструкції.
- •57. Частка як частина мови. Поділ часток за структурними особливостями (за місцем і роллю у мовних одиницях). Наголос у частках.
- •58. Відмінювання числівників. Шість типів відмінювання числівників. Відмінювання порядкових числівників.
- •59. Сполучник як частина мови. Морфемний склад сполучників. Прості, складні та складені сполучники. Поділ сполучників за способом уживання. Сполучники сурядні та підрядні.
- •60. Парадигма займенника. Відмінкові парадигми займенників співвідносні з парадигмами іменників, прикметників та числівників. Наголос у займенниках.
- •61. Загальна характеристика вигуків як своєрідних незмінних слів. Первинні і вторинні вигуки. Групи вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова. Слова-речення.
12. Дієслово як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення дієслова. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей дієслова.
Традиційно поняття дієслівної лексеми охоплює слова, що позначають дії та стани. До них зараховують переважно п’ять дієслівних утворень: 1)дієвідмінюване дієслово; 2)дієприкметник; 3)дієприслівник; 4)інфінітив; 5)предикативні (присудкові) форми на –но, -то. У повному наборі семантичні, морфологічні та синтаксичні ознаки дієслова виявляють тільки дієвідмінювані форми, що дає підстави вважати їх типовими, основними дієслівними лексемами. До них прилягають інфінітив та предикативні форми на –но, -то передусім за своєю семантикою та синтаксичним вживанням. Дієприкметник і дієприслівник належать до нетипових дієслівних утворень. Дієприкметник трактують як віддієслівний прикметник, а дієприслівник - як віддієслівний прислівник.
Видові протиставлення в системі дієслів. Найповніше семантико-граматичну природу дієслова виражають категорії часу, способу, виду, тому їх кваліфікують як власне-дієслівні, самостійні, визначальні. До невласне-дієслівних, спільних з іншими частинами мови, належать категорія особи, числа та роду. Статус інших категорій (перехідності/неперехідності, стану) останнім часом переглянуто в мовознавстві. Їх віднесено до міжрівневих категорій, бо вони поєднують властивості трьох граматичних підсистем – синтаксису, морфології та словотвору.
У традиційній граматиці вид визначали як морфологічну чи загально- дієслівну граматичну категорію, тому що він властивий усім дієслівним формам. Сучасні граматисти (І.Вихованець, А.Загнітко) трактують цю категорію по-іншому, спираючись на функціонально-синтаксичні засади.
Категорія виду об’єднує дві грамеми – доконаного і недоконаного виду.
Від дієслів недоконаного виду утворюються дієслова доконаного виду – перфективація. Основним засобом перфективації є префікси. Від дієслів доконаного виду утворюються дієслова недоконаного виду – це імперфективація. Засобами імперфективації є суфікси. Не всі дієслова мають відповідні видові кореляти, з якими вони об’єднуються у видову пару. Основною умовою утворення видової пари є тотожність лексичних значень дієслів і їхні відмінні видові значення. Проте дієслова доконаного виду, утворені від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів, здебільшого відрізняються не лише видом, а й лексичним значенням. Це служить основою для виділення родів дієслівної дії.
На цій підставі скасовано словозмінний статус категорії виду і визнано її словотвірною граматичною дієслівною категорією, тобто категорією мішаного, словозмінно-словотвірного типу.
Залежно від реалізації виду дієслова поділяють на три групи: парно- видові (парні, співвідносні в межах видової пари); непарновидові (непарні, не співвідносні за видовою ознакою), двовидові (та сама основа виражає одночасно значення недоконаного і доконаного виду).
Дієслівні роди як морфолого-словотвірні категорії (способи дієслівної дії). Видові пари є однією лексемою, а дієслова, що протиставлені за способом дієслівної дії, є різними лексемами, одна з яких має додаткову сему, яка характеризує дію за певною ознакою. Ця додаткова семантика, яка вноситься в дієслова разом з видовим значенням, називається дієслівними родами. Дієслівні роди – це ряди дієслів, які характеризуються спільністю словотворчих афіксів та семантичною спільністю. Виділяють три групи дієслівних родів: 1) часові, або фазові; 2) кількісні; 3) результативний. Часові роди включають: починальний, обмежувальний, тривало-обмежувальний та фінітивний. Кількісні роди поділяються на три підгрупи: ті, що передають однократні і багатократні дії; ті, що передають ступінь вияву предикативної ознаки – достатній, недостатній і надмірний. Результативний рід має кілька структурних різновидів. Усі названі дієслівні роди формують одновидові дієслова доконаного виду, утворені від безпрефіксних дієслів.
На основі одновидових дієслів недоконаного виду сформувалося зовсім небагато дієслівних родів, зокрема із значенням багатократної дії (постукувати) та недостатньої інтенсивності (наспівувати, підморгувати).
Решту дієслівних родів, що об’єднують одновидові дієслова недоконаного виду, представляють ті, що утворюються за допомогою постфікса –ся: 1) власне-зворотної дії, 2) взаємно-зворотної дії, 3) непрямо-зворотної дії, 4) активно-безоб’єктної, 5) характеризаційної дії, 6) загально-зворотного стану.