
- •1.Морфологія як розділ мовознавчої науки. Предмет морфології
- •2.Групи займенників за значенням та їх семантико-граматичні особливості
- •3.Лексичне і граматичне значення слова
- •4. Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка в займенниках іменникового зразка.
- •5. Граматична форма, граматичне значення і граматична категорія. Способи і засоби вираження граматичних значень слова в укр.. Мові.
- •6. Займенник як частина мови. Категорійне значення займенника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей займенника.
- •7. Традиційний принцип поділу слів на частини мови. Інноваційні принципи поділу слів на частини мови (вчення і.Кучеренка, і.Вихованця, к.Городенської, в.Горпинича)
- •8 .Особливості реалізації категорії роду, числа та відмінка в займенниках прикметникового зразка.
- •9. Іменник як частина мови з погляду різних учень. Категорійне значення іменника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей іменника.
- •10. Структурні класи дієслів та дієвідміни. Функціонально-семантичні групи дієслів.
- •12. Дієслово як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення дієслова. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних та синтаксичних особливостей дієслова.
- •15. Категорія власних і загальних назв. Власні іменники. Перехід власних назв у загальні і навпаки. Граматичні засоби розрізнення власних і загальних назв.
- •17. Категорія конкретності/ абстрактності в іменниках. Конкретні іменники та їх граматичні ознаки. Абстрактні іменники та їх граматичні ознаки.
- •20. Категорія особи дієслова та особливості її виявлення. Особові і не особові дієслівні утворення. Особові парадигми дієслова та способи їх творення.
- •21. Категорія речовинності. Граматичні особливості іменників. Яким властива категорія речовинності.
- •22. Категорія числа дієслова та особливості її виявлення у різних дієслівних формах..
- •24. Одиничні (сингулятивні) іменники. Граматичні особливості сингулятивних іменників.
- •25. Теперішній час дієслів. Детерміноване та недерміноване значення форм дієслів теперішнього часу. Пряме і переносне уживання форм теперішнього часу.
- •26. Категорія числа іменників. Дві числові форми в сучасній українській літературній мові. Іменники, які творять корелятивні числові форми. Однинні іменники. Множинні іменники.
- •28. Категорії особи в іменниках. Граматичні засоби вираження значення особи іменника.
- •30. Категорія відмінка іменників. Значення відмінків. Граматичні засоби вираження значення відмінка.
- •31. Категорія способу дієслів. Дійсний, умовний, наказовий, спонукальний і бажальний способи: граматичні засоби вираження, творення форм ( з історичним коментарем).
- •32. Іменникові парадигми. Особливості відмінювання іменників I, II, III I IV відміни та тих, котрі не належать до жодної з відмін.
- •33. Рід як іменна категорія особових дієслів. Особливості виявлення роду у особових формах дієслів. Історичний коментар.
- •34. Поділ іменників на відміни і групи. Іменники, які не належать до жодної з відмін. Історичний коментар до формування відмін у сучасній українській літературній мові.
- •37. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприкметника та особливості їх реалізації в сучасній українській літературній мові. Синтаксичні функції дієприкметника.
- •38. Семантичні групи прикметників. Якісні прикметники та їх граматичні, семантико-граматичні і словотворчі особливості.
- •39. Предикативні пасивні дієприкметники на –но, - то. Граматичні категорії цих форм. Їх морфологічні та синтаксичні особливості. Творення предикативних пасивних дієприкметників на –но, -то.
- •40. Категорія співвідносної міри якості предмета (ступні порівняння прикметників). Історичний коментарю Якісні прикметники, які не творять ступенів порівняння.
- •44. Відносні прикметники. Семантичні групи відносних прикметників. Особливості їх творення. Відносно-якісні прикметники.
- •46. Присвійні прикметники. Семантичні групи присвійних прикметників. Особливості їх творення. Присвійно-відносні прикметники.
- •47. Прислівник як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення прислівника. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника.
- •49. Поділ прислівників на групи за їх синтаксичними функціями: атрибутивні, предикативні, модальні, атрибутивно-предикативні, предикативно-модальні, атрибутивно-модальні.
- •51. Ступені порівняння якісно-означальних прислівників. Ступені безвідносної міри якості прислівника та особливості їх творення. Форми суб’єктивної оцінки якісно-означальних прислівників.
- •52. Групи числівників за значенням: означено-кількісні та неозначено-кількісні числівники. Порядкові числівники.
- •53. Службові ( неповнозначні) частини мови. Статус службових слів у вченні і.Кучеренка. Нечастиномовний статус службових слів. Службові слова-морфеми. Слова-речення (і.Вихованець, к.Городенська).
- •54. Поділ числівників за структурою та особлиовстіми творення (з історичним коментарем).
- •55.Прийменник як частина мови. Класифікація прийменників за похідністю та структурою. Основні значення конструкцій з первинними прийменниками. Синонімічні прийменникові конструкції.
- •57. Частка як частина мови. Поділ часток за структурними особливостями (за місцем і роллю у мовних одиницях). Наголос у частках.
- •58. Відмінювання числівників. Шість типів відмінювання числівників. Відмінювання порядкових числівників.
- •59. Сполучник як частина мови. Морфемний склад сполучників. Прості, складні та складені сполучники. Поділ сполучників за способом уживання. Сполучники сурядні та підрядні.
- •60. Парадигма займенника. Відмінкові парадигми займенників співвідносні з парадигмами іменників, прикметників та числівників. Наголос у займенниках.
- •61. Загальна характеристика вигуків як своєрідних незмінних слів. Первинні і вторинні вигуки. Групи вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова. Слова-речення.
61. Загальна характеристика вигуків як своєрідних незмінних слів. Первинні і вторинні вигуки. Групи вигуків за значенням. Звуконаслідувальні слова. Слова-речення.
Вигук - частина мови, яка виражає емоції, волевиявлення таелементи думки - Такого розуміння дотримується і В. Виноградов: «Виражаючи емоції, настрої, вольові спонукання, вигуки не означають і не називають їх. Не володіючи номінативною
функцією, вигуки мають усвідомлений колективом смис
ловий зміст».
Властивість вигуків виражати різноманітні значення зумовлюється контекстом, ситуацією мовлення, інтонацією, жестами та мімікою. і
Отже, семантично вигуки зближаються з усіма іншими частинами мови: вони мають елементденотативного значення і здатні розвивати багатозначність як і іменники, прикметники, дієслова. Але вигукам притаманна й семантична специфіка (емоції і волевиявлення як провідний компонент категоріального значення; широка амплітуда багатозначності, нерідко діаметрально протилежної), яка надає їм статус окремої частини мови. За семантикою вигуки української мови поділяються на емоційні, спонукальні, апелятивні (лат. арреНайо — звертання, пор. апеляція, апелятивний, апелювати), етикетні.
Е м о ц і й н і в и г у к и . Це вигуки, які виражають по чуття, переживання, фізичний іпсихічний стан людини. До емоційних на
лежать такі вигуки: а!, е!, і!, о!, у !
С п о н у к а л ь н і в и г у к и (наказово-спонукальні, імперативні, вигуки волевиявлення). Так називають вигуки, які виражають спонукання, наказ, розпорядження, за-,клик, заохочення до дії та інші форми волевиявлення мов
ця. До них належать вигуки: гей !, но!, прр!, гиля !, киш !,вйо!, геть !, годі!, цить !, марш !, гайда.
А п е л я т и в н і в и г у к и . Це вигуки, які виражають звертання мовця до співрозмовника, ш,об привернути його увагу. До них належать: ей!, гов!, агов!, алло !, ау!, гей !, агей! та ін. До апелятивних відносять вигуки, якими людина кличе до себе птахів, тварин: гулі-гулі-гулі !, гуль-гуль-гуль! , уть-уть-уть !, ціп-ціп-ціп!,киць-киць-киць!, цю-цю-цю!, паць-паць-паць! та ін.
Е т и к е т н і в и г у к и . Вони виражають привітання, подяку, прохання, побажання, прощання, пробачення, божіння. До них належать такі слова: прив іт !, здрастуйте щас
ливо !, до побачення! , на добраніч!, дякую! , смачного ! , спасибі!, вибачте !, пробачте !, їй-богу ! та ін. Отже, семантичні групи вигуків свідчать про наявність у них лексичного значення.
П е р в и н н і в и г у к и До них належать такі вигуки, які в сучасній мові не мають зв’язку з тими частинами мови, від яких утворилися. Це такі вигуки: а/, ага !, ой!, ай !, ах ! , ба!, гей !, єй!, е!,
Н е п е р в и н н і в и г у к и . Це такі вигуки, які співвідносяться з іншими частинами мови, від яких вони утворилися. Серед непервинних виокремлюють такі групи: ,
— відіменникові вигуки; господи !, боже !, чорт !, непе !,мамо !
— віддієслівні вигуки: диви ! , давай !, гляди ! , бувай !, даруй ! , ст ри вай ! , р ят у й ! , прощай !, вибач !, бач ! і ін.;
— займенникові вигуки: отаке !, отакої!, воно !, це!, натобі!, оце!;
— прислівникові вигуки; так !, як !;
— вигукові стійкі словосполуки фразеологічного і нефразеологічного типу: бож е м ій !, слава богу ! , чорта здва ! , ой нене !, о горе!, о боже !, ой м ам оч к о ! , їй-богу ! , бійсябога/і под. Отже, похідні вигуки відрізняються від первинних тим, що співвідносяться з частинами мови, від яких утворилися. Звуконаслідувальники є результатом імітації людиною:
— пташиних криків, звукових сигналів: ку-ку ! , тьох-т ьох ! , цв ір інь-цв ір інь !, кра-кра!к у д-к у да х ! , ку-ку-р і-ку ! ,
га-га-га ! \ , \— криків і звукових сигналів домашніх тварин та зві
рів: м у ! , гав-гав ! , няв-няв !, хрю-хрю !, ме !, бе!;
— звуків, що виникають при падінні живих! неживих предметів: бух !, трах ! , ст ук ! , геп ! , бабах !, трісь!, хрусь !;
— звуків дії різноманітних механізмів: т ік-так ! (годинника), т ра-т а-т а-т а ! (кулемета), тр-р-р-р! (трактора), у-у-у ! (потяга), д зин ь ! (дзвінка) тощо; - -
— дії фізіологічних процесів: кахи !, чхи !, ха-ха ! , х і-х і ! ,т ьху ! , апчхи ! ;
— шумів різноманітних природ.