49. Поділ прислівників на групи за їх синтаксичними функціями: атрибутивні, предикативні, модальні, атрибутивно-предикативні, предикативно-модальні, атрибутивно-модальні.

Прислівники – лексико-граматичний клас незмінних повнозначних слів, співвідносних за походженням з іменами і дієсловами. Від інших повнозначних слів прислівники відрізняються відсутністю морфологічної парадигми і неможливістю бути підведеними під будь-який тип відмінювання. Виступає в ролі обставини. Найчастіше вживається для вираження статичної ознаки іншої ознаки – динамічної.

За синтаксичними функціями прислівники поділяються на:

атрибутивні (бідно, безжурно, благородно, бурхливо);

предикативні (безлюдно, важливо, вітряно, видно);

модальні (по-перше, по-друге…);

атрибутивно-предикативні (безмовно, безпечно, біло, боляче, мало, цікаво, близько, помітно);

предикативно-модальні (відомо, можливо);

атрибутивно-модальні (безперечно, безумовно, вірно, правильно).

Атрибутивні Передають ознаку динамічної ознаки (дії, стану), ознаку статичної ознаки і статичну ознаку предмета. Отже, вони пояснюють дієслово, прикметник (або інший прислівник) та іменник: голосно сміятися, надзвичайно терпеливий, місто вночі.

Серед атрибутивних прислівників слід розглядати і ті атрибутивно-предикативні та предикативно-модальні прислівники, які виконують означальну функцію: весело дивитися, боляче згадати, цікаво знати, далеко більший.

За своїми семантико-синтаксичними особливостями та морфологічною співвідносністю з іншими частинами мови атрибутивні прислівники поділяються на два основні типи: обставинні і означальні.Серед обставинних прислівників прийнято виділяти такі чотири групи: прислівники часу, місця, причини, мети.

прислівники, які вказують коли відбувається дія: ранком, вдень, смерком, завжди, щодня.

прислівники, які вказують на час, з якого починається дія: спочатку, зранку, здавна, зроду, змолоду.

прислівники, які вказують на межу дії в часі: доти, поки, довіку, досі.

Прислівники причини означають причину дії і відповідають на питання чому?, через що?, з якої причини? Сюди належать такі прислівники: нізащо, тому, чому, зопалу, зозла, спересердя.

Прислівники мети показують мету дії і відповідають на питання для чого?, з якою метою?, навіщо? Такі прислівники зустрічаються нечасто. Сюди належать слова навіщо, нащо, навмисно, наперекір, на зло.

Означальні прислівники поділяються на три основні семантичні групи: 1) якісно-означальні прислівники; 2) означальні, або прислівники способу дії; 3) прислівники міри вияву ознаки.

Якісно-означальні прислівники вказують на якісну ознаку іншої ознаки. Вони відповідають на питання як? Якісно-означальні прислівники з суфіксом -о, -е співвідносні з прикметниками: більше, добре, весело, привітно, сміливо, захоплено. Сюди ж належить і прислівник так. Якісно-означальні прислівники мають форми ступенів порівняння, безвідносної міри якості і суб’єктивної оцінки якості.

Означальні прислівники способу дії. У цій групі розрізняють:

прислівники, що вказують на спільне або роздільне виконання дії: разом, вкупі, гуртом, оптом, вдвох, поодинці, вроздріб.

порівняльно-уподібнювані прислівники; частина з них утворена за допомогою префікса по- від прикметників і прикметникових займенників (по-українськи, по-нашому), частина являє собою колишні іменники у формі орудного відмінка (соколом, стовбом).

Прислівники міри вияву ознаки. Ці прислівники, поєднуючись з дієсловами, прикметниками та іншими прислівниками, вказують на інтенсивність виявлення процесуальної або статичної ознаки (дуже вдарити, трохи поспати, надто блідий, надзвичайно швидко). За семантичними ознаками їх можна поділити на дві підгрупи:

прислівники,які вказують на безвідносно велику міру вияву ознаки: занадто довго, надто важко.

прислівники, які вказують на безвідносно невелику міру вияву ознаки: трохи, мало, небагато.

Предикативні Їх кількість незначна. Виконують роль присудка в безособових реченнях: безлюдно, важливо, варто, вітряно.

Виконуючи в реченні функцію присудка, предикативні прислівники мають ряд синтаксичних особливостей, що споріднюють їх з дієсловами, зокрема здатність керувати відмінковими формами іменників. За цією ознакою предикативні прислівники можна поділити на чотири групи:

а) прислівники, що мають здатність керувати іменниками у формі давального і знахідного відмінків: йому видко далеке село; в’язневі чутно мелодію революційного гімну.

б) прислівники, що мають здатність керувати іменниками у формі давального і родового відмінків або іменником у давальному відмінку і дієсловом у формі інфінітива: мені жалко його зачіски; мені жалко його будити.

в) прислівники, що мають здатність керувати іменниками у формі давального відмінка та інфінітивними формами дієслова: мені можна ввійти, тобі треба його бачити, усім нам варто подивитися цю картину.

г) прислівники, що керують іменниками у формі місцевого відмінка: на вулиці безлюдно, у полі вітряно.

Предикативні прислівники ніколи не поєднуються з іменниками у формі називного відмінка. Подібно до безособових дієслів, вони виступають головним чином у безособових реченнях.

Предикативні прислівники і прислівники, вжиті в ролі предикативних, можуть означати:

а) міру наявності: треба – забракло;

б) фізичний стан: морозно – морозить, холодно – лихоманить, душн.

в) ознаки, пов’язані з настанням певних природних явищ: темно – темнішає, видно – виднішає.

Крім того, предикативні прислівники передають: емоційний стан, психічні переживання, суб’єктивне сприйняття оточуючого середовища.

Модальні Характерною особливістю модальних прислівників є те, що вони не пов’язуються граматично і семантично з якимось із членів речення, а служать для виявлення ставлення мовця до змісту всього речення.

До власне модальних прислівників, які не мають інших синтаксичних функцій, належать порядкові прислівники по-перше, по-друге, по-третє і тд.

Крім того, у функції модальних виступають ще предикативно-модальні прислівники (відомо, можливо) і атрибутивно-модальні (безперечно, безумовно, вірно, правильно, природно, по-моєму).Атрибутивно-предикативні, предикативно-модальні і атрибутивно-модальні прислівники. Були розглянуті серед атрибутивних, предикативних і модальних. Можуть вживатися в двох функціях.

50. Числівник як частина мови у різних морфологічних школах. Категорійне значення числівника. Загальна характеристика семантичних, морфологічних, словотвірних і синтаксичних особливостей числівника.

Числівник – самостійна, змінна частина мови із категорійним значенням означеної кількості і абстрактного числа, виражене категоріями роду, числа, відмінка і власними суфіксами.

Кучеренко виділяє числівник як окрему частину мови.

Оскільки частиномовне (категоріальне) значення формується на базі основної семантики, а не додаткової, то до числівника як окремої частини мови належать лише ті слова, у яких основним значенням є кількість (предметна або абстрактна), пов’язана з числом, тобто слова з кількісною і збірною семантикою.

К. Городенська виокремлює числівник як частину мови на базі однієї (семантичної) ознаки — категоріального значення кількості, вважаючи його повнозначною частиною мови, яка означає кількість предметів (певну або точно не визначену) та абстрактно-математичну кількість.

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні числівники називають узагальнене число або кількість однорідних предметів при лічбі. Порядкові називають порядок предметів при лічбі.

Кількісні числівники змінюються за відмінками, не мають категорії роду та числа. Виняток становлять:

числівник один, який змінюється за родами й числами;

числівники два, обидва, півтора поєднуються з іменниками чоловічого та середнього роду, а дві, обидві, півтори – з іменниками жіночого роду;

числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд належать до певного роду й змінюються за числами.

Порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники. Їхні граматичні форми залежать від форм іменників, з якими вони узгоджуються: перший урок, перша оцінка, перше завдання, перші кроки; першого уроку, на першому уроці, з першою оцінкою, у першому завдання.

Числівники від інших частин мови відрізняються суфіксами. Характерними для них є такі: -надцять — утворює кількісні числівники від 11 до 19: одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п ’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять (всього 9) — він вживається також у числівникових займенниках кільканадцять, стонадцять-, -дцять — утворює кількісні числівники двадцять, тридцять; -ой-е — утворює збірні числівники двоє, троє; -ер-о — утворює збірні числівники від кількісних 4—19, 20, 30, 50, 60, 70, 80: четверо, п’ятеро, одинадцятеро, двадцятеро, тридцятеро, сімдесятеро, вісімдесятеро.

Числівники двоє, троє, четверо, п ’ятеро, шестеро, семеро, восьмеро мають здрібніло-пестливі форми, які утворюються за допомогою суфікса -к-о: двійко, трійко, четвірко, п’ятірко, шестірко, восьмірко. Але це суфікс іменниковий.

Числівник відрізняється від інших самостійних частин мови також синтаксичними властивостями. У реченні числівники виконують функції будь-якого члена: підмета (Чотири ділиться на два); присудка (Різниця двох чисел становить сім); додатка (Чотири додати до п’яти); означення (Студент володіє двома мовами); обставини (Шість ділиться на три).

Числівник відрізняється від іменників і прикметників здатністю до синтаксичних зв’язків. У словосполученні числівник поєднується з іншими словами трьома способами: керуванням, узгодженням і приляганням (тридцять витязів, тридцятьох витязів, триста двадцять сім).